20. Французький реалістичний роман 1 половини 20 століття . Творчість Моріака.

Роман - великий за обсягом епічний твір, у якому життя звичайних людей розкрито на тлі історичних, соціальних подій чи обставин.

Становлення французького реалістичного роману пов'язане із творчістю Стендаля і Бальзака. Хоча самі письменники реалістами себе не називали, однак їхні теоретичні праці заклали підвалини естетики реалізму.

Найповніше вираження реалізм знайшов у жанрі соціального роману. Його риси: широта проблематики, високий викривальний пафос, прагнення зберегти спостереження над явищами життя в монументальних художніх образах великої узагальнюючої сили.

Письменники-реалісти не цурались історичного роману ("Саламбо" Г.Флобера), але в основному тематика їхніх творів - сьогоденне життя суспільства. Показовими у цьому плані були підзаголовки до романів Ф.Стендаля "Червоне і чорне" - "Хроніка XIX ст.", Г.Флобера "Пані Боварі" - "Провінційні звичаї", що свідчили про їхній соціальний характер. Демократизація героя - характерна ознака реалістичного роману. Посилилася увага до внутрішнього світу людини.

Аналіз і самоаналіз стали обов'язковими ознаками реалістичного психологічного роману. Однак психологічний аналіз раннього реалізму, так само як і у просвітителів, ще позначений раціоналізмом: почуття визначалися за тими законами, що й думка.

Одночасно розвивався і соціально-побутовий роман. Письменники-реалісти відходили від властивої романтикам однолінійності у зображенні героя, показували суперечливість людської особистості. Хоча інколи персонажі наділялися домінуючою рисою чи пристрастю, яка вступала в конфлікт із дійсністю чи гуманними ідеалами і рухала сюжет художнього твору. Поняття "позитивного героя" вже не розумілося як ідеал особистості, йому притаманні й негативні риси, що дозволило розкрити реально характери героїв.

Особливості французького реалістичного роману:

o розкриття складного взаємозв'язку між характером людини та історичними умовами;

o створення автором широкої панорами дійсності: від провінції до столиці;

o показ представників різних соціальних прошарків;

o особливе місце і значення ролі автора у романі;

o створення типових образів, складних і суперечливих характерів;

o глибина психологічного аналізу.

Висновок. Автори французького реалістичного роману зробили новий крок у напряму висвітлення життя людини, показавши залежність її від суспільних умов, визначивши найбільш характерні соціальні проблеми, створивши узагальнені і водночас індивідуальні характери.

Франсуа Моріак

Франсуа Моріак- французький романіст ,драматург ,і поет – одний з найкращих у світі майстрів художнього слова .

Народився Франсуа Моріак (François Mauriac) 1885 року в Бордо в родині багатих землевласників та комерсантів,

Через два роки після народження Франсуа помер батько, дитина невтішно переживала цю втрату, за спогадами, дитинство було надзвичайно сумним періодом його життя, і тільки віра і церква рятували від болю самотности. «Релігія дала мені більше радощів, скорботи», – напише він у своїх записках. 1903 року він провалив іспит на ступінь ліценціата з філософії, наступного, 1904, отримує ступінь із філології. Початок його літературної діяльности вважається класичним – дві збірки незрілих юнацьких поезій, «Складені руки» (1909) та «Прощавай, юносте» (1911).

Усі його твори сповнені глибокого психологізму, на який його надихнули Достоєвський і Пруст, і трагізму, породженого бездуховністю тогочасного суспільства, твори його актуальні, тому що відбивають найпотаємніше, те, що було завжди, той пошук себе та істини, якими мисляча тростина переймалася одвіку, а також те, що не кожна людина наважиться відкрити навіть собі самій. Моріак – знавець добрих і поганих граней душі, зображаючи їх, він прагне поділитися з нами секретом, як стати кращими, як не спотворити своє життя злочином чи підступністю. Приміром головна героїня роману «Тереза Декейру» (1927), зовні злочинниця, – а насправді чутлива, спостережлива, непересічна особистість, стає жертвою жахливої жорстокости родини чоловіка і практично гине через неї. У романі «Самиця» (1923) Моріак майстерно змальовує вбивство, за яке не засудять – свекруха своєю ненавистю методично вбиває вагітну невістку, суперницю, яка заважає маніпулювати сином, щодня викликає до неї лікаря, але, що найстрашніше, холоднокровно влаштовує ту нелюдську гру, внаслідок якої жінка, котра могла стати відрадою сина, гине. «Гадючник», написаний 1932 року, вражає математично точним змалюванням ворожих стосунків у буржуазній родині. Зненависть і брехня – звичне тло її існування, замкнене коло, яке ні старші, ні молодші не мають бажання подолати.

Під час Другої світової війни Моріак – учасник Руху Опору, під псевдонімом Форез він випускає збірку антифашистських статей «Чорний зошит», де засуджує фашистську тиранію і колабораціонізм. Його естетичні і літературні уподобання викладені в роботах «Романіст і його персонажі», «Роман», «Внутрішні мемуари».

В усіх моріаківських творах присутній Бог, прихований чи відкритий, «Фарисейка» (1941), «Агнець» (1954), «Живий хліб» (1955), – всюди він простягає руку допомоги, всюди чекає стражденних. Найяскравіше це відбито у книзі «Ісусове життя», яка була написана 1936 року, коли авторові вже минуло п’ятдесят, тобто настав вік зрілості й узагальнень. На сторінках життєпису перед нами постає Моріак – майстер слова і знавець письма. 1952 року за заслуги в галузі літератури Моріак отримує Нобелівську премію – «…за проникливий аналіз душі і художню силу, з якою у формі роману він втілив людське життя».