15.Особливості розвитку австрійської літератури першох половини XX ст. Творчість ф.Кафки.

Буквально напередодні розпаду на початку XX століття останніх європейських імперій — Австро-Угорської, Німе­цької і Російської відбувся незвичайний розквіт їх культури.

Перша третина XX століття в культурі була часом австрійців. Вершилась зміна епох і Австрія через їх неми­нучість опинилась в епіцентрі світових подій. Одним з най­визначніших письменників XX століття був австрієць Франц Кафка. Він є автором знаменитих романів «Процес», «Замок», «Америка» та інших. В 1990 році в Празі видані друком «Листи батькам. 1922—1924 роки».

«Мені потрібно багато бути одному. Все, що мною створено, — це плоди самотності . Все, що не відноситься до літератури, я нена­виджу .» — писав Ф. Кафка. Дійсно, він ненавидів світ, в якому був приречений існувати. Супереч­ності світовідчуття Ф. Кафки часом були непримиренни­ми. Письменник не вірив в сьогоденність, сумнівався в мо­жливостях людини. Сама дійсність романів Ф. Кафки, но­вел, притч трагічна і туманна, маячною сновидністю і лірич­ністю відкривала широкий простір суб'єктивізму оцінок.

Ф. Кафка не вірив у себе і не бажав друкуватись. Він навіть заповідав своєму другові спалити після смерті всі свої рукописи. До­бре, що той його не послухав і це стало неоціненною по­слугою для людства.

Франц Кафка – австрійський письменник, один із фундаторів модерністської прози., Кафка здобув славу митця-пророка.

Творчий доробок письменника охоплює три не завершених романи, кілька збірок новел і притч, афоризми, листи, щоденники.

Франц Кафка народився 3 липня 1883 р. у Празі. Його батько, комерсант середнього достатку, мав галантерейну крамницю, якийсь час родині належала й не велика фабрика. Герман Кафка син сільського різника, здобув усе це самотужки, наполегливо долаючи злигодні. Його дружина Юлія походила з роду Льові, більш забезпеченого й освіченого, в ньому траплялися навіть рабини, а один з братів матері Франца навіть був директором залізниці у Мадриді.

Франц закінчив німецьку гімназію та правничий факультет Празького університету, вступив на службу на службу до страхового товариства, а вже за рік перейшов до на пів державної організації, яка страхувала виробничі травми. Нове місце служби виявилося останнім: Кафка пропрацював тут чотирнадцять років і в 1922 р. вийшов по хворобі на пенсію. Жити йому лишилося менш, як два роки, він провів їх то в Берліні, то в санаторіях і лікарнях. Помер червня 1924 р. в курортному містечку Кірлінг під Віднем. Похований у Празі.

Кафка неохоче (як правило, під натиском друзів і зі змішаним почуттям бажання й жалю) видобував свої рукописи з шухляди письмового столу. Тим-то за життя побачила світ лише не значна частка ним створеного. Це – вісім етюдів, опублікованих 1908 р. в журналі і згодом уміщених у збірнику «Споглядання» (1913), два уривки з новели «Опис однієї боротьби» (1909), перший розділ роману «Америка» під назвою «Кочегар» (1913), оповідання «Вирок» (1916), «Перевтілення» (1916), «У виправній колонії» (1919), збірки оповідань «Сільський лікар» (1919) і «Голодомайстер» (1924).

Три не завершених романи Кафки стали приступні читачам уже по його смерті: «Процес», «Замок», «Америка». Нині спадщина письменника (здається повністю зібрана) складає десять грубих томів: крім романів, новел, притч, афоризмів, начерків, сюди входять «Щоденники», «Листи 1902–1924», «Листи до Мілени» , «Листи до Феліціі, «Листи до Оттли та родини» .

Кафка і в родині був майже таким же чужим, як і в місті, країні, добі. Мав трьох сестер та тільки наймолодша Оттла його любила, проте ж не розуміла. Ніхто його не розумів, навіть мати, хоча й теж по своєму любила сина. Однак найскладніше і безнадійніше складалися взаємини з батьком.

Жінки відігравали у житті Кафки і, відповідно, в його творчості вельми прикметну роль. У житті їх було зовсім небагато, легко на пальцях порахувати: три-чотири випадкових зв’язки, Феліція Бауер, Грета Блох, Юлія Вохрицек, Мілена Єсенська й, нарешті, Дора Діамант – супутниця останніх місяців життя.

Кафка завжди жив у стані розламу: прагнучі самотності, він боявся її, жадав людського спілкування; завжди впадав у відчай, але й завжди живився надією. Адже його творчість – не що інше, як колосальний, відчайдушний і геніальний фрагмент, сколок із фрагментарного буття людства.