Проведення гри

Педагогічна ефективність гри залежить від організатор­ських здібностей вчителя, його вміння дохідливо й цікаво пояснити гру, вміло керувати її процесом, бути об'єктив­ним та уважним в оцінці ігрових дій дітей.

Пояснення гри. Готуючись до проведення гри, вчитель повинен добре знати її правила і передбачати мож­ливі відхилення від них. Перед поясненням треба розміс­тити дітей таким чином, щоб кожний з них добре бачив і чув учителя. Краще всього розставити їх в таке положення, з якого вони починатимуть гру.

При поясненні правил вчитель повідомляє назву гри, розповідає про роль кожного гравця, його місце, мету гри і хід її.

Проводячи гру з шикуванням дітей у коло, вчитель зна­ходиться в колі. Якщо гравці розподілені на дві команди і розміщені одна проти другої («День і ніч», «Спостерігачі» та ін.), він повертає команди обличчям одну до одної і для пояснення займає місце на одному з флангів.

Якщо гра починається з руху врозтіч («Ми веселі діти», «Карасі й щука»), можна шикувати учнів в шеренгу або у напівколо, щоб всім було видно і чути вчителя.

Для кращого засвоєння гри учнями молодших класів ре­комендується супроводжувати розповідь показом окремих, складніших рухів. Правила пояснюються докладно лише в тому випадку, якщо гра проводиться вперше.

При повторенні гри слід лише нагадати її основний зміст за допомогою запитань, пояснити учням додаткові правила і прийоми.

Після пояснення гри вчитель перевіряє, чи всі гравці ро­зуміють її правила.

Визначення ведучих. У багатьох іграх потрібні один або кілька ведучих. їхні ролі можуть бути різноманіт­ні: догнати гравця, що втікає, влучити в нього м'ячем; від­гадати по голосу, хто підходив, та ін. Виконання обов'язків ведучого сприяє формуванню організаторських навичок і активності.

Існує кілька способів визначення ведучого. Вчитель мо­же призначити ведучим одного з гравців на свій розсуд, коротко обґрунтовуючи свій вибір. Ведучого також можуть обрати самі гравці. Нерідко призначають ведучого за результатами попе­редніх ігор. Часто застосовують жеребкування у вигляді лічби. Всі перелічені способи застосовують залежно від умов занять, характеру гри та кількості гравців.

Розподіл на команди. У командних іграх та естафетах змагаються між собою дві і більше команд. Роз­поділ гравців на команди здійснюється вчителем на його розсуд, за допомогою розрахунку або фігурного марширу­вання, а також за призначенням капітанів команд.

Всі способи розподілу на команди слід запроваджувати відповідно до характеру і умов проведення гри, а також складу гравців.

Визначення помічників (обліковців очок) та суддів. Помічники і судді призначаються з учнів, звільнених за станом здоров'я від виконання фізичних вправ середньої та великої інтенсивності, для яких фізичне навантаження да­ної гри протипоказане. Якщо таких учнів немає, то помічників і суддів призначають з числа гравців. При повторенні гри їх слід заміняти іншими гравцями.

Кількість помічників та суддів у грі залежить від їх ха­рактеру, кількості груп або команд і розмірів майданчика. Вони допомагають учителю роздавати або встановлювати інвентар, стежать за додержанням правил гри, ведуть під­рахунок очок.

Керівництво процесом гри. Після пояснення правил і розміщення гравців на майданчику (в залі) почи­нається гра за умовним сигналом (свисток, оплеск у долоні, змах прапорцем, рукою), по команді або за розпоряджен­ням учителя. Сигнал подається після того, як учитель пере­конався, що всі гравці добре засвоїли правила гри і зайня­ли відповідні місця.

В іграх з розподілом гравців на підгрупи, особливо в ес­тафетах, бажано користуватись командами: «Увага!», «Руш!» Останню команду іноді заміняють свистком.

Ігри сюжетного характеру можна починати за наказом, вислов­леним спокійним голосом: «Гру почали!» Або можна попе­редити дітей, що гра починається після слів: «Раз, два, три!» Після того як діти почали гру, вчитель уважно сте­жить за її ходом і поведінкою гравців.

У процесі гри вчитель дає вказівки гравцям, які допус­кають помилки або порушують правила. Всі зауваження та вказівки слід робити, не заважаючи ходу гри, не зупиняю­чи гравців. Зупиняти гру можна в тому випадку, коли біль­шість її учасників допускають грубі помилки.

Дозування навантаження в грі. Відпові­дальним моментом у керівництві рухливими іграми є дозу­вання фізичного навантаження, визначити яке важче, ніж у фізичних вправах, не пов'язаних з ігровими діями.Ігрова ді­яльність своєю емоційністю захоплює дітей, і вони не відчу­вають втоми. Щоб уникнути перевтомлення учнів, необхідно своєчасно припинити гру або змінити її інтенсивність і ха­рактер навантаження.

Для регулювання фізичного навантаження у грі запро­ваджуються різноманітні методичні прийоми: зменшення або збільшення часу, відведеного на гру, кількості повто­рень гри, розмірів майданчика і довжини дистанції, яку про­бігають гравці, ваги предметів, які метають, кількості і складності правил гри і перешкод, введення короткочасних пауз для відпочинку або уточнення і розбору помилок.

Отже, дозування фізичного навантаження в грі визнача­ється методикою проведення її, місцем та умовами, в яких перебувають гравці.

Закінчення гри. Гру потрібно закінчити своєчас­но, коли гравці одержали достатнє фізичне та емоційне на­вантаження. Не слід чекати, коли самі діти запропонують припинити її.

Якщо гра командна, необхідно перед початком її пові­домити учасників, скільки разів вона повторюватиметься. Коли гра не має визначеного кінця, вчитель заздалегідь по­переджає про закінчення її або проводить гру доти, поки не зміниться ведучий.

Закінчення гри не повинно бути несподіваним для учас­ників, тому що раптовий кінець її може викликати негатив­ні реакції або невдоволення у дітей. Рухливі ігри, які про­водять під час уроків з фізичної культури, повторюються З—5 разів. Там, де закінчення гри не обумовлено правила­ми, вона триває 6—10 хв.

Після закінчення гри необхідно підбити підсумки. При повідомленні результатів слід вказати командам і окремим гравцям на допущені помилки та негативні сторони в їхній поведінці.

Треба обов'язково відзначити дітей, які брали активну участь у грі, точно додержувались її правил, виявляли твор­чу ініціативу. Слід пам'ятати, що вміле підбиття підсумків має велике виховне значення.

Рухливі ігри у різних частинах уроку

1. Підготовча частина - ігри які сприяють організації дітей, «розігріванню» організму дітей, удосконаленню перешикування.

2. Основна частина - удосконалення різних рухових умінь і навичок з бігу, стрибків, метанню...

3. Заключна частина - переведення організму у відносно спокійний стан, організоване закінченняуроку.

На уроках проводять одну-дві гри.