4. Методи організації учнів на уроці фізичного виховання (методи ведення уроку).

Метод - це способи взаємної діяльності учня і вчителя спрямованої на вирішення навчально-виховних завдань.

Під методом ведення уроку розуміють способи організації учнів на уроці для виконання вправ у відповідності з планом учителя. Основними методами, які використовуються у молодших класах є такі:

Фронтальний метод — вправу виконують одночасно всі учні. Його переваги - в охопленні всіх дітей роботою, у забезпеченні високої щільності уроку і оптимального навантаження на учнів. Фронтальний метод застосовують у підготовчій і заключній частинах, а також у основній частині, коли виконання фізичних вправ не потребує допомоги або страхування вчителя. Проте фронтальний метод обмежує можливість учителя спостерігати за учнями, виправляти їхні помилки і точно дозувати навантаження. Використовується широко в роботі з молодшими класами, особливо при ознайомленні з навчальним матеріалом.

Потоковий метод - учні одну і ту ж вправу виконують по черзі, один за одним, безперервним потоком. Таких потоків може бути два, три в залежності від конкретних умов. Наприклад, при навчанні вправ з рівноваги два, три потоки можуть бути при наявності двох-трьох колод або гімнастичних лав і т. д. Перевага одного потоку - у великій можливості слідкувати за індивідуальним виконанням вправ.

Потоковий метод частіш усього використовують при проведенні вправ з метою удосконалення умінь і навичок, а також для збільшення навантаження (збільшення щільності уроку).

Застосовується метод, коли:

1. вправа виконується не тривалий час;

2. виконується на приладі низької пропусної спроможності;

3. потрібна ретельна страховка.

Зміний метод полягає в тому, що всі учні на уроці поділяються на зміни, які виконують однакові вправи, так само, як при фрональному методі, але по черзі - одна зміна учнів виконує вправу, а учні іншої - можуть допомогати їм.

Застосовується метод, коли:

1) треба, щоб одна частина учнів виконувала вправу, а інша - слідкувала за правильністю виконання;

2) коли кожному, хто виконує вправу, потрібна допомога (наприклад, утримання ніг);

3) коли на всіх учнів не вистачає приладів.

Груповий метод полягає в тому, що учнів поділяють на групи (за рівнем фізичної підготовленості), кожна група по завданю вчителя займається самостійно, а потім міняється місцями. Груповий метод застосовується в основній частині уроку в тих випадках, коли для занять одним видом вправ не вистачає приладдя і інвентаря. Тому, щоб раціонально використати час, вивчаються одночасно два-три види вправ. Місце вчителя там, де вивчається новий матеріал або треба надати учням допомогу чи забезпечити надійне страхування. У кожній групі призначається старший, котрий спостерігає за дітьми під час занять. Груповий метод сприяє ущільненню уроку і забезпечує різнобічний вплив на фізичну підготовленість учнів, але застосовується тільки під час виконання учнями знайомих їм і не дуже складних вправ.

Груповий метод підвищує самостійність учнів, сприяє розвитку взаємодопомоги.

При індивідуальному методі учні виконують вправу окремо, а інші спостерігають. Він застосовується в основному на контрольних уроках, що дає змогу вчителеві проаналізувати виконання учнем вправу, виправити помилки і поставити оцінку. При індивідуальному методі низька щільність уроку.

Метод колового тренування полягає в тому, що учнів поділяють на групи (4-8 груп) за фізичною підготовленістю. Кількість груп залежить від кількості місць занять (станції). На кожній станції учні виконують вправу або кілька вправ. Потім за сигналом учителя кожна група учнів переходить на інше місце занять.

Коловий метод застосовують, головним чином, з метою диференційованого дозування фізичного навантаження, розвитку самостійності учнів, а також підвищення щільності уроку і розвитку рухових якостей учнів.

Колове тренування на уроці має велику перевагу перед іншими методами, сприяючи збільшенню щільності уроку і підвищенню ефективності навчального процесу. Цей метод дає змогу учням самостійно виконувати фізичні вправи з посильним навантаженням, удосконалення функціональних можливостей організму учнів у процесі колового тренування досягається точно регламентованим навантаженням, встановленням відповідної зміни вправ. Виховними можливостями методу колового тренування є добір засобів, обміну роботи, виконання кожним учнем. Учні розміщуються по колу. Можна розміщувати колонами, шеренгами, раціональне використання залу або майданчика.

Ігровий метод застосовується для проведення рухливих ігор та різних естафет. Його можна застосовувати в усіх частинах уроку, але в основному - в основній частині, де проводяться рухливі ігри.

При виборі методів організації учнів на уроці фізичної культури, важливо забезпечити раціональне використання часу, оптимальне фізичне навантаження, поступове зростання його спочатку до середини уроку, додержання потрібних інтервалів між виконанням вправ для відпочинку. Всі методи організації учнів перебувають у взаємозв'язку. Завдання вчителя полягає в тому, щоб застосувати їх у різних варіантах для якісного і емоційного проведення уроку.

5. Засоби фізичного виховання молодших школярів (загальна характеристика основних та допоміжних засобів фізичного виховання: фізичні вправи, ігри, спорт, туризм, фізична праця, оздоровчі сили природи, особиста та громадська гігієна).

Успішне розв'язання завдань фізичного виховання людей різних вікових груп залежить від правильного поєднання використання таких засобів, як фізичні вправи, що застосовуються у гімнастиці, спорті, грі та туризмі; природні фактори /повітря, сонце, вода/; гігієнічні умови праці і побуту.

Засоби фізичного виховання молодших школярів.

1. Основні засоби фізичного виховання.

• Фізичні вправи як основний засіб фізичного виховання.

• Ігри.

• Спорт.

• Туризм.

• Фізична праця

2. Допоміжні засоби фізичного виховання.

• Роль природних сил (сонце, повітря, вода) їх правильне застосування.

• Гігієнічні фактори: особиста і громадська гігієна, режим праці і відпочинку.

Фізичними вправами називають лише ті рухові дії, які спрямовані на вирішення завдань фізичного виховання і підпорядковані його закономірностям.

Гімнастика – це система фізичних вправ, спрямованих на профілактику захворювань, загальний розвиток людини і як комплекс вправ змагальної діяльності спортсмена.

Фізичні вправи сприяють всебічному фізичному розвитку учнів, формуванню різноманітних умінь та навичок у таких природних рухах, як ходьба, біг, стрибки, метання, лазіння та ін., розвиткові рухових якостей /спритності, швидкості, сили, гнучкості та витривалості/. У процесі занять фізичними вправами виховуються моральні та вольові риси особистості.

Широкі можливості застосування фізичних вправ та різноманітність їх привели до створення самостійних видів гімнастики: І/ основна гімнастика та її різновиди; 2/ гімнастика зі спортивною спрямованістю/спортивна, акробатика, художня гімнастика/; 3/ спеціальні /прикладні/ види гімнастики.

Гра – це засіб фізичного виховання, який об’єднує рухову діяльність людини певним сюжетом.

Ігри - один з найпоширеніших засобів фізичного виховання. Розрізняють рухливі та спортивні ігри.

Рухливі ігри передбачають елементи загальнорозвиваючих вправ, ходьбу, біг, стрибки, метання, лазіння тощо. Вони сприяють удосконаленню вмінь та навичок основних рухів, розвивають спритність, швидкість, силу, витривалість, позитивно впливають на функцію серцево-судинної і дихальної систем. Ігрова діяльність в основному має комплексний характер і будується на сполученні різних рухових дій /ходьба, (біг, стрибки та ін.). Характерною особливістю рухливих ігор є велика їх емоційність. У системі фізичного виховання рухливі ігри мають широке застосування, особливо в дошкільному віці та в учнів початкових класів.

Спортивні ігри характеризуються наявністю боротьби граючих за перемогу своєї команди або за особисту першість. Вони відрізняються від рухливих ігор складністю правил і техніки, а також стійкістю умов і правил.

Педагогіка надає великого значення іграм як одному із засобів виховання. Тому вони широко застосовуються в практичній роботі з дітьми й молоддю.

Спорт – це змагальна діяльність, специфічна підготовка до неї, міжособові і суспільно значущі результати, характерні для цієї діяльності.

Спорт вимагає значного напруження рухових та морально-вольових якостей людини, тому він доступний лише після досягнення певного віку та за умови відповідної фізичної підготовки. Учні молодших класів залучаються до шкільних секцій та систематичних тренувальних занять у дитячо-юнацьких школах з таких видів спорту, як плавання, фігурне катання на ковзанах, художня та спортивна гімнастика, акробатика та ін.

Специфічною особливістю спорту порівняно з іншими засобами фізичного виховання є спортивні змагання. Спортивні змагання потребують тривалої та старанної підготовки спортсменів і таким чином підвищують рівень всієї роботи з фізичного виховання.

У системі фізичного виховання спорт є одним з найважливіших засобів всебічного виховання підростаючого покоління.

Спорт є таким засобом фізичного виховання, у якому завдання зміцнення здоров'я, розвитку фізичних сил і рухових здібностей тісно сполучаються із завданнями досягнення високих результатів в окремих видах фізичних вправ (в окремих видах спорту).

Багато видів спорту відносяться до прикладних засобів фізичного виховання, наприклад ходьба, біг, стрибки, метання, лижний, велосипедний і мотоциклетний спорт, плавання й веслування, бокс, боротьба, фехтування, кінний, стрілецький і інші види спорту, пов'язані з подоланням простору, перешкод, єдиноборством, умінням володіти мотором і зброєю. Усі зазначені види спорту мають безпосереднє застосування в практичній діяльності людини. Велике місце спорт займає й у житті школярів.

Туризм як засіб фізичного виховання – це спеціально організовані заходи у формі піших і водних походів, гірських сходжень, комплексних мандрівок з метою пізнання навколишньої дійсності, загартування і зміцнення здоров’я, розвитку рухових здібностей.

Туризм - це одна з форм організації вільного часу та суспільнокорисної діяльності школярів, що спрямована на активний відпочинок, всебічний фізичний розвиток та загартування дітей.

З учнями молодших класів проводяться переважно прості форми подорожей, передусім поширений туризм вихідного дня.

Це невеликі одноденні походи за добре вибраним і перевіреним маршрутом, У такому поході слід поєднувати елементи ігрової, навчальної, трудової і пізнавальної діяльності дітей, проводити загартовуючі процедури. У міських школах проведення походів включає поїздку транспортом за міську зону і піший похід за обраним маршрутом.

Туристські походи сприяють набуттю прикладних навичок та вмінь: ходьба в різних умовах грунту і рельєфу місцевості, вправи з лазіння, перелізання та утримання рівноваги; орієнтування на місцевості, розпалювання вогнища, готування їжі та ін.

Під час подорожей туристи знайомляться з живою природою і її різноманітними явищами; відвідують нові будівництва; знайомляться з життям і побутом відомих людей промислового й сільськогосподарського виробництва, зі старожилами й очевидцями історичних подій.

Туризм є також одним із засобів різнобічного фізичного розвитку, загартовування організму й виховання витривалості, наполегливості й звички до похідного життя.

Велике значення має туризм для формування й розвитку високих моральних і вольових якостей, для організованості й дисциплінованості людей. Спільні подорожі, колективні дії в умовах похідного життя, подолання труднощів гуртують туристів, виховують почуття товариської взаємодопомоги.

Найбільш простими формами туризму є прогулянки в ліс, на ріку й т.п. Вони не вимагають значних витрат сил і засобів, не вимагають спеціального спорядження й особливого тренування, прості по своїй організації й відрізняються доступністю для широких мас дітей і дорослих.

Прогулянки, проведені із заздалегідь наміченими пізнавальними цілями на природу, на пасіку, в оранжерею, музей і т.д., називаються екскурсіями. Ця форма туризму може застосовуватися протягом усього року й проводитися зі школярами різних вікових груп. Прогулянки й екскурсії тривають від 2 до 8 годин і є як би першим щаблем туризму.

Більш складними можуть бути багатоденні походи, що вимагають тривалої й гарної підготовки туристів і необхідного спорядження. Такі походи відбуваються під час відпустки або канікул.

Практична робота з туризму серед школярів проводиться в школах, секціях і клубах туристів. Більшу організаційну роботу проводять Будинки дитячої творчості.

Фізична праця – важливий засіб фізичного виховання школярів для розвитку і підтримання фізичних сил люди. К.Д.Ушинський підкреслював, що фізична праця необхідна для розвитку й підтримання фізичних сил людини, її здоров"я і фізичних здібностей. Учні молодших класів у школі і вдома виконують фізичну працю, пов'язану із самообслуговуванням, задоволенням потреб побуту, суспільно корисну працю /праця на ділянка, догляд за фізкультурними майданчиками тощо/. Є також спеціальні уроки праці.

Поряд з вихованням свідомого і позитивного ставлення до фізичної праці у дітей розвиваються цінні фізичні якості і уміння. Уроки ручної праці, суспільно корисну працю дітей і працю в побуті слід організовувати, дотримуючись необхідних гігієнічних вимог і правильно дозуючи фізичні навантаження.

Оздоровчі сили природи – це комплекс природних засобів (сонце, повітря, вода), які сприяють оздоровленню та відновленню організму людини.

Серед засобів фізичного виховання важливе місце займають природні фактори— сонячні промені, повітря й вода, які при правильному використанні зміцнюють здоров'я й загартовують організм. Ці засоби використовуються у фізичному вихованні як супутні при заняттях фізичними вправами, але вони можуть застосовуватися й самостійно. Найбільш широко й організовано вони використовуються в дитячих яслах і садах, у школах і навчальних закладах, на промислових підприємствах, у парках, на стадіонах і водних станціях, у шкільних і туристських таборах.

Сонячні промені, вода й повітря виявляють дуже сильний вплив на організм людини, і тому використання їх проводиться по строго певних правилах, розроблених відповідно до наукових даних.

Загартовуючі засоби удосконалюють процеси терморегуляції, обміну речовин, серцево-судинної діяльності, поліпшують функціональний стан м"язів, центральної нервової системи. Загартування сонцем, повітрям та водою може застосовуватись як самостійний засіб. Вода очищає шкуру від забруднення, сприяє розширенню та звуженню судин. Повітря лісів, парків містить так звані фітонциди, які сприяють знищенню мікробів, збагачують кров киснем, позитивно впливають на організм людини. Сонячні промені знищують різні мікроби та охороняють дитину від хвороб /рахіту тощо/.

Ці засоби широко використовують також у поєднанні з фізичними вправами, наприклад, повітряними ваннами під час ранкової гімнастики, водними процедурами після занять з фізичної культури тощо.

Гігієнічні фактори - це своєрідний засіб фізичного виховання (режим дня /заняття, відпочинок/, дотримання правил гігієни /особиста, громадська/, раціональне харчування).

Дотримання необхідних гігієнічних умов відіграє важливу роль у фізичному вихованні. Сюди ставиться твердий режим дня, під яким розуміється строго встановлений розпорядок повсякденного життя, раціональний розподіл часу праці й відпочинку, сну й харчування. Дотримуваний протягом тривалого часу режим дня сприяє зміцненню здоров'я людини, створює бадьорий, життєрадісний настрій, підвищує працездатність.

Під режимом слід розуміти певний розпорядок дня, встановлений для життя дітей у школі та в сім"ї, що передбачає правильне чергування різних щодо навантаження видів діяльності /уроки, виконання домашніх завдань, їжа тощо і відпочинку.

Точне дотримання режиму дня виховує в людини такі цінні якості, як дисциплінованість, акуратність і організованість.

У режим дня школяра повинні входити: ранкова гімнастика з наступною водною процедурою; раціональне чергування часу для навчання в школі з домашніми роботами, заняттями спортом, прогулянками й іграми на свіжому повітрі; читання книг, заняття улюбленою справою й помірне відвідування видовищних заходів. У режимі дня передбачається також строгий порядок і час для приймання їжі, відпочинку й підготовки до сну.

Важливою складовою частиною режиму є дотримання дітьми правил гігієни у повсякденному житті. Прищеплення їм усвідомленої звички дотримуватись правил особистої і суспільної гігієни - це одне з головних завдань фізичного виховання молодших школярів, яке розв'язується спільними зусиллями школи і сім"ї.