Наочні методи

Найдоступнішим серед наочних методів навчання є по­каз. На першому етапі він створює в учнів цілісне уявлення про вправу, загальне сприйняття її, а в подальшому — спря­мовується на деталізацію особливостей виконання окремих частин.

Показ треба поєднувати із словесними методами навчан­ня, але він має передувати поясненню. Показ досягає мети лише за умови точного, чіткого і безпомилкового виконання, зосередження уваги учнів на вправі, що виконується. Учи­тель повинен здійснювати показ з такого місця, щоб усі уч­ні добре бачили його, а також повертатись до учнів то об­личчям, то боком, то спиною.

Для навчання дітей загальнорозвивальних вправ учитель застосовує «дзеркальний» показ, тобто стоячи обличчям до учнів пропонує учням виконати рух ліворуч, а сам виконує праворуч. Наприклад, показує нахил уліво, а учні викону­ють у правий бік.

Для створення в молодших школярів правильного уяв­лення про рухові дії застосовують наочні посібники: табли­ці, малюнки, схеми, діафільми, кінокільцівки, що розкрива­ють основні вимоги щодо правильного виконання вправи.

Наочні посібники мають бути привабливими, цікавими та доступними для розуміння молодших школярів. Їх мож­на показувати на уроках або в позаурочний час (вивісити в коридорі біля спортивного залу).

Значну роль під час навчання дітей фізичних вправ віді­грають предметні орієнтири. Вони спрямовують, контролю­ють або обмежують рухи дітей. Загальновідомо, що діти за­любки виконують вправи, пов'язані з певним результатом: перестрибнути, доповзти, перекинути, влучити та інше. На­приклад, для метання м'яча під потрібним кутом натягують на певній висоті мотузок, який є орієнтиром правильного виконання вправи. Предметними орієнтирами можуть бути м'ячі, стояки, мотузки, лінії, застосування яких робить урок цікавим, емоційним.

Практичне виконання фізичних вправ (вправляння) — це основний метод навчання, який безпосередньо формує в учнів рухові вміння і навички, розвиває фізичні якості шля­хом багаторазового повторення рухової дії. Він застосову­ється в поєднанні з словесними і наочними методами на­вчання.

У практиці фізичного виховання молодших школярів ви­користовуються такі методи і прийоми вправляння: цілісний метод розучування вправи, розучування вправи по частинах, метод суворо регламентованої вправи, ігровий і змагальний методи.

При цілісному методі навчання фізичну вправу вивчають повністю. Це стосується вправ порівняно легких щодо ко­ординації рухових дій або таких, окремі фази яких не мож­на вичленити (стрибків, метань).

Цілісне розучування складних вправ полегшують, засто­совуючи на першому етапі навчання такі методичні при­йоми:

а) зменшують висоту приладу (наприклад, під час стриб­ків у висоту з розбігу); розучують спочатку основу, а потім дрібні деталі рухової дії;

б) звертають увагу на правильне виконання окремих частин вправи. (Наприклад, при вивченні стійки на лопат­ках контролюють правильну підтримку руками тулуба).

Метод розучування вправи по частинах полягає в тому, що учнів навчають рухової дії по елементах. Ним користу­ються переважно під час вивчення складних рухових дій, таких як плавання, лижна підготовка, танці, комбінації ак­робатичних вправ. Для кращого й швидкого розучування складних рухових дій широко застосовують підготовчі й під­відні вправи, простіші за структурою, але координаційно схожі з розучуваною вправою.

Застосування методу суворо регламентованої вправи дає змогу вчителеві точно регулювати дозування виконання вправи, навантаження і керування динамікою його, а також чіткіше нормувати інтервали відпочинку. За допомогою цьо­го методу учитель може створити якнайсприятливіші умови для керування учнями (розподіл на групи, використання допоміжних приладів, нестандартного обладнання, технічних засобів навчання).

В роботі з учнями початкових класів найбільш поширений ігровий метод. Його застосовують під час проведення рухливих і сюжетних ігор та імітаційних вправ.

Ігровий метод. Гра принесе користь і мети буде досягнуто лише тоді, коли педагог уміло добере, правильно пояснить мету і зміст, створить необхідні умови для її проведення, дотримуючись основних дидактичних принципів. Перш ніж пояснювати гру, учнів треба вишику­вати і розподілити на команди. Існує кілька способів розподілу на команди: на розсуд учителя; перешиковуванням у ру­сі; за розрахунком у строю; за вибором капітанів.

Пояснювати гру треба тоді, коли учні стоять у вихідно­му положенні. Пояснення проводиться за такою схемою: назва гри; ролі гравців і їхнє місце на майданчику; хід гри; визначення переможця; правила гри.

Учитель повинен керувати грою: активно втручатися у процес гри, в разі потреби зупиняти її, щоб зробити потрібні зауваження і дати додаткове завдання, стимулювати прояв гравцями ініціативи. Він має бути чесним суддею, уважно стежити за дозуванням навантаження, ускладнюва­ти або спрощувати правила гри. Учитель повинен звертати увагу на техніку виконання вправ, виправляти помилки під час гри. В перерві слід вислухати зауваження помічни­ків щодо помилок учасників гри та їхньої дисципліни. За­уваження і пояснення мають бути спрямовані на вихо­вання свідомої дисципліни, витримки, взаємовиручки, напо­легливості у досягненні мети. Гру закінчують вчасно: учні дістали від неї насолоду, але не перевтомилися. Про закін­чення гри можна оголосити словами: «Граємо до зміни ведучого!» або «Граємо востаннє!»!

Велике виховне значення має підведення підсумків гри. При цьому вказують на загальні помилки, неправильні дії, відзначають тих, хто краще за інших діяв на майданчику. До підведення підсумків гри слід залучати помічників і грав­ців. Це розвиває критичне мислення, виховує об'єктивність, свідому дисципліну тощо.

Змагальний метод застосовується для удо­сконалення учнів у виконанні тієї або іншої вправи, а також для визначення переможців серед команд і окремих учнів. Цей метод можна використовувати після того, як у учнів утворилась певна рухова навичка.

Змагальний метод сприяє емоційному піднесенню і ви­кликає інтерес, що впливає на якісне виконання вправи і підвищення результатів. Але треба застерегти вчителів від зловживання цим методом, тому що змагання впливають на психічний і фізичний стан школярів, можуть викликати пе­ренапруження їхніх сил та негативно позначитись на здо­ров'ї.