7. Лекційна форма навчання. Загальнодидактичні вимоги до побудови лекційного курсу.

Лекція – це усний виклад навчального матеріалу, великого заобсягом, складністю та логікою побудови. Це розгорнутий та організований у доступну форму системний виклад тієї чи іншої проблеми соціально-політичного, морального чи психологічного змісту.

Переваги лекції порівняно з іншими формами організації й методики навчальної роботи студентів:

1) лекція, на відміну від підручників, оперує значно більшими можливостями щодо врахування специфіки аудиторії, новітніх наукових досягнень;

2) лекція озброює студента не тільки знаннями, а й переконаннями, вмінням давати критичну оцінку матеріалу, який розглядається;

3) на лекції враження від матеріалу, що вивчається, значно зростає завдяки живому слову, інтонації й жестам викладача-лектора;

4) лекція відкриває можливості прямого контакту лектора зі слухачами, що значно посилює їхню увагу. До того ж, залежно від сприйняття аудиторією матеріалу, що подається, лектор може вносити необхідні корективи у свій виклад.

5) лекційне викладання дуже економне в часі: за дві академічні години висококваліфікованої лекції студент отримує інформацію, на яку під час самостійної роботи йому довелося б витратити набагато більше часу.

Суттєвою ознакою лекції у вищій школі є логічно стрункий, точний, глибокий виклад основних положень даної науки. Науковий зміст лекційного курсу передбачає відображення основоположних вузлових проблем, а також відповідної науково-практичної сфери, основних понять та ідей, що мають фундаментальне значення, сучасних наукових концепцій, перспектив подальшого розвитку науково-теоретичної сфери, що вивчається.

Загальнодидактичні вимоги до побудови лекційного курсу:

1) сформульовані вимоги стосовно наукового змісту лекцій за умов значного навчального навантаження студентів мають повною мірою враховувати специфіку самостійного вивчення студентами певного навчального предмету, а також особливості їхньої виробничої діяльності, рівень підготовки до засвоєння матеріалу, використання набутих знань у професійній діяльності.

2) встановлення добре продуманої системи взаємин викладачів і студентів на лекціях. У ВУЗі визначається метою і принципами навчання. Її основні позиції у структурі викладу лекції такі: чіткий і доступний виклад курсу, роз’яснення важкого для засвоєння матеріалу, створення атмосфери доброзичливості і вимогливості, поступове підвищення рівня наукового викладу, методів теоретичного аналізу, інтенсифікація пізнавальної діяльності студентів, розвиток їх активності й інтересу до матеріалу, що вивчається.

3) активізація пізнавальної діяльності студентів на базі принципу проблемності. Викладач стимулює студента до того, щоб він навчився «бачити» проблему, формулювати предмет пошуку, відокремити відоме від невідомого, висунути гіпотезу або виробити план рішення, самостійно побудувати знайдений доказ, перевірити правильність дій і одержаного результату .

8. Організація лекційних занять. Методика і техніка читання лекцій.

Організаційні питання читання лекцій – важливий аспект діяльності викладача, кафедри, факультету ВУЗу. Тривалість лекційного заняття не перевищує двох академічних годин. До читання лекцій залучаються найбільш досвідчені і кваліфіковані викладачі, переважно професори й доценти, які мають високу методологічну і методичну підготовку, володіють культурою слова. Кожен лектор зобов’язаний подати для розгляду на засіданні кафедри робочий календарно-тематичний план і технологічну карту з розгорнутим обгрунтуванням його змісту та методичної побудови.

Методика й техніка лекційного викладання:

1) лекція за своєю суттю – завжди діалог. Під час лекції у досвідченого викладача його власна свідомість помітно роздвоюється на «своє» і «не своє». Такий лектор постійно стає на точку зору аудиторії, враховуючи її настрій та рівень інформованості. Загалом лекція досягає своєї мети лише тоді, коли викладач враховує специфіку аудиторії, в тому числі особливості майбутньої спеціальності студентів.

2) За сучасних умов постійного збільшення питомої ваги самостійної дослідницької роботи студентів у навчальному процесі установче значення лекції не зменшується. Це зумовлює необхідність урахування різних аспектів лекції, а саме: науково-інформаційного, виховально-світоглядного, оцінювального, проблемно-евристичного. Кожен із зазначених аспектів необхідно коротко розкрити в ході лекції.

3) структура лекції є, безумовно, творчою справою кожного викладача. Тут не може бути штампів, проте досвід переконує: у будь-якій лекції завжди доцільно виділяти вступ, виклад основного змісту і висновок. Вступ, як правило, є чітким, коротким, виразним викладом вихідних позицій, наприклад, яскравих фактів, суперечливих ситуацій, що вводять у нову тему. Висновок нерідко є коротким узагальненням, іноді це яскрава цитата, що підбиває підсумок. Між вступом і висновком лежить найскладніше і найвідповідальніше – виклад основного змісту.

4) досвід переконує: подавати новий матеріал необхідно за планом. Більше того, викладач має готувати конспект лекції. Це, звичайно, не применшує значення позатекстової імпровізації. Вона можлива, навіть необхідна, проте самого лише вміння імпровізувати лекторові недостатньо. Відібраний матеріал потрібно систематизувати та відображати у ньому вузлові питання головних наукових напрямків. При цьому викладач не повинен бути реєстратором фактів, а зобов’язаний висувати дискусійні питання. Також важливо передбачити можливі запитання студентів. Викладати матеріал слід на міжпредметному рівні.

5) добре підготовану лекцію потрібно «проговорити».

6) питання про конспектування лекції відображають по-різному: частина викладачів забороняє студентам вести конспекти лекцій, посилаючись при цьому на можливість викривлення їхніх думок, пропускання основних ідей, а іноді – механічного виконання цієї відповдальної роботи. Детально записуючи фактичний матеріал студенти втрачають основну змістовно-світоглядну нитку лекції. І все ж, не зважаючи на ці та інші недоліки, конспектувати лекцію викладача студенту необхідно. Йдеться лише про те, як виконувати цю роботу. Слід зазначити, що у процесі конспектування розвиваються пам’ять, сприйняття, воля, вміння слухати, виокремлення головного, увага, культура мовлення.

7) деякі психолого-педагогічні передумови підвищення ефективності ВУЗівської лекції: формування відповідної мотивації у студентів, ставлення студентів до лекції, уміння розкривати цінність знань для слухачів із позиції практики, показувати студентам значущість лекційного курсу, розвивати у них звичку наполегливо й зосереджено працювати, зберігати високу довільну й мимовільну увагу. Викладач має бути уважним до всього, що відбувається в аудиторії під час лекції, виявляючи вимогливість, такт. Важливою психолого-педагогічною умовою ефективності лекції виступає міра пізнання лектором самого себе: використовувати свої можливості, власні творчі потуги, а не прагнути лише до копіювання навіть і кращих зразків.