9. Соціальна ситуація та основні завдання розвитку в підлітковому віці.

Соціальна ситуація. Особливість періоду – це зміна соціальної ситуації дитини, перехід з однієї епохи онтогенезу в іншу, дитинства у світ дорослості.

Зони розвитку і пов’язані з ним завдання:

1.Пубертатний розвиток або статеве дозрівання 9-12 до18 років.

Завдання:

1). Реконструкція тілесного образу Я, формування чоловічої або жіночої статевої та родової ідентичності. Уявлення про себе як про представника певної статі.

2). Формування адекватної статевої поведінки з поступовим переходом до дорослої сексуальності.

2. Когнітивний розвиток 11-12 до 16 років

Розвиток інтелекту характеризується якісними і кількісними змінами.

Досягнення:

• Розвиток теоретичного мислення: здатність аналізувати, створювати гіпотези, узагальнювати, робити висновки.

• Розширення часової перспективи, усвідомлення реальності часу, правильне розуміння минулого, побудова реальних планів на майбутнє.

3.Соціальний розвиток 12-13 до 18-19 років

Період послаблення впливу сімї, посилення впливу ровесників, засвоєння правил і норм і норм поведінки в референтній групі, досягнення певного соціального серед ровесників

Завдання:

1). Звільнитись від батьківської опіки

2) Ввійти в групу ровесників і встановити відносини з однолітками як чоловічої так і жіночої статі, навчитися регулювати відносини на основі співробітництва і розумного змагання.

4.Становлення ідентичності 13-14 до 20-21років

Формування цілком нової суб’єктивної реальності, усвідомлення себе іншим, відмінним інтеріоризованих батьківських уявлень про себе, формування своєї системи виборів, ціннісних орієнтацій, вибір професії.

Особливість соціальної ситуації – це межовість, коли підліток знаходиться між двома періодами, коли не належить до жодного із періодів онтогенезу. І тільки в результаті змін він зможе стати щасливою людиною.

Зміни в спілкуванні призводять до віддалення підлітка від батьків, дорослих і на перше місце висуваються відносини з ровесниками. Сфера спілкування виходить за межі сімї та школи.

Основні завдання:

• Звільнитися від батьківської опіки

• Ввійти в групу ровесників і встановити відносини з однолітками як ч. так і ж. статі,

• начитися регулювати відносини на основі співробітництва і розумного змагання.

Інтимне міжособистісне спілкування – провідний вид діяльності.

Спілкування з ровесниками оберігається від втручання дорослих. Підліток понад усе цінить товариські якості. Провідний мотив – прагнення зайняти гідне місце серед однолітків. Виникає потреба в Альтерего ( другому Я).

Підвищується негативізм у відношенні з дорослими. Спілкування з батьками переглядається підлітком, прагне емансипуватися від впливу дорослих. Хоча одночасно потребує спілкування з дорослими, їх підтримки. Складність полягає в тому, що дорослі не здатні прийняти підлітка як рівного собі.

Причини неприйняття дорослим підлітка:

• Суспільний статус підлітка (школяр).

• Матеріальна залежність.

• Звичка.

• Збереження підлітком форм поведінки які характерні для дітей.

В значній мірі успіх у взаєминах з підлітком залежить від дорослих, від уміння дорослих подолати стереотипне ставлення до підлітка.

Спілкування як провідний вид діяльності є дуже важливим.

Підлітковий вік є сенситивним для розвитку самосвідомості особистості. У підлітків виникає інтерес до себе, якостей своєї особистості, потреба оцінити, порівняти себе з іншими, розібратися у своїх почуттях і переживаннях.

Особливе значення у розвитку самосвідомості підлітка має формування власного образу фізичного Я — уявлення про свій тілесний образ, порівняння та оцінювання себе з точки зору еталона «мужності» або «жіночості». Надмірна увага до образу фізичного Я у самосвідомості підлітка є тимчасовим, однак природним, нормальним, суб'єктивно значущим явищем. Знаючи це, дорослі повинні уникати нетактовних, іронічних оцінок його зовнішності.

Учні середніх класів не досить самокритичні, хоч часто вони визнають у собі багато негативних якостей, усвідомлюють потребу позбутися їх, прагнуть до самовиховання. їх самооцінка є нестійкою та не завжди адекватною.

Далеко не рідкісною є неадекватна самооцінка підлітків, яка проявляється в переоцінці або недооцінці своїх можливостей, що шкодить розвитку відповідальності та інших важливих якостей. Наприклад, завищена самооцінка блокує почуття невдоволеності собою, провини за негідний вчинок, докори сумління за безвідповідальну поведінку. Несамокритичість заважає замислитись над своїми вчинками, самостійно пред'явити собі вимоги і виконати їх. Свідченням заниженої самооцінки є незадоволення собою, нездатність поставити перед собою більш високі вимоги, оскільки бракує впевненості у своїх можливостях. Це гальмує розвиток відповідальності, бо такі діти не виявляють активності, ухиляються від виконання завдань, обов'язків, доручень.. Становлення адекватного ставлення до себе відбувається завдяки оцінним судженням значущих інших, з якими спілкується підліток. Дуже великий вплив натнього має педагог. Його об'єктивна, справедлива, вимоглива і разом з тим доброзичлива оцінка сприймається підлітком без внутрішнього спротиву, стимулює його працю над собою. Якщо підліток не приймає оцінку дорослих, джерелом його самооцінки стають власні, не завжди адекватні і правильні судження.

Отже, у підлітковому віці дитина робить значний поступ в усвідомленні своєї особистості. Процес самопізнання є складним і досить суперечливим, самооцінка та рівень домагань — часто неадекватними та нестійкими. У підлітків ще не виникає цілісний Я-образ.

Почуття дорослості у підлітковому віці. Розвиток дорослості є процесом становлення готовності дитини до життя в суспільстві. Спостерігаючи значні зрушення у своєму фізичному та статевому розвитку, відчуваючи свої можливості виконувати суспільно важливі справи у сім'ї і школі, підліток починає усвідомлювати, що він уже не дитина. У нього виникає специфічне ставлення до себе, він заперечує свою належність до дітей, прагне бути і вважатися дорослим. Це новоутворення виражає нову життєву позицію підлітка щодо людей і світу, визначає зміст і специфічну спрямованість його соціальної активності, систему нових прагнень, переживань та афективних реакцій. Підліток намагається долучитися до життя і діяльності дорослих шляхом наслідування. Спершу він переймає те, що доступніше для нього: зовнішній вигляд і манеру поведінки. Оскільки прагнення отримати статус дорослого закономірне для підліткового віку і життєво необхідне для повноцінного психічного та особистісного розвитку учня, педагог повинен правильно сприймати пов'язані із цим негативні вчинки, не перешкоджати проявам дорослості, а скеровувати його енергію у позитивному напрямі. З прагненням підлітка швидше стати дорослим пов'язана провідна для нього потреба в самостійності і незалежності. Його здатності самостійно регулювати свою поведінку сприяє досягнутий рівень психічного та особистісного розвитку. Потреба в самостійності реалізується у намаганні діяти без сторонньої допомоги й опіки, в здатності приймати рішення і відстоювати власні погляди, в умінні досягати поставленої мети, поводитися під впливом власних спонукань.

Водночас у підлітків посилюється негативізм щодо будь-яких вимог дорослих, яскраво виявляються ознаки емансипації, намагання будь-що демонструвати свою незалежність.

Потреба підлітка у самоствердженні. Постійна взаємодія підлітка з однолітками породжує у нього прагнення зайняти належне місце серед них, що є одним із домінуючих мотивів поведінки та діяльності. Його потреба в самоствердженні настільки сильна, що задля визнання ровесниками підліток готовий поступитися своїми поглядами та переконаннями, здійснювати вчинки всупереч своїм моральним настановам. Втратити авторитет в очах друзів, відчути посягання на свою честь і гідність є найбільшою трагедією для підлітка, що може призвести аж до суїциду (самогубства). Тому він бурхливо реагує на нетактовні зауваження учителя у присутності друзів, вважаючи це приниженням своєї особистості. Тільки тактовне ставлення до підлітка, підтримка його в очах ровесників створюють психологічно сприятливий ґрунт для ефективного впливу на нього виховних засобів педагога.

Форми самоствердження підлітка можуть бути різноманітними. Найпростіша з них полягає у зовнішньому наслідуванні дорослих, їхніх шкідливих звичок, особливостей поведінки (куріння, вживання алкоголю, наркотиків, надмірне і без смаку використання косметики, носіння своєрідного одягу, послуговування нецензурною лексикою).

Позитивними формами самоствердження підлітків є заняття спортом, праця в сім'ї, школі, на виробництві, виконання суспільно корисних справ.

На підлітковий вік припадає активний пізнавальний розвиток особистості. Цей віковий період особливо плідний для розвитку абстрактного (словесно-логічного) мислення. Воно розгортається в роздумах про можливе, у порівнянні дійсності з тими подіями, які могли б відбутись чи не відбутись. На стадії формальних операцій підліток здатний відкривати закономірності і систематично досліджувати чинники, які зумовлюють певну подію.

Новим у розвитку мислення підлітка є зміна способів розв'язування пізнавальних завдань, він починає аналіз завдань зі з'ясування можливих відношень у наявних даних, висуває різні припущення про їх зв'язок, а потім перевіряє їх. Важливою ознакою розвитку мислення, є схильність до експериментування, яка полягає в небажанні все приймати на віру. Підлітки виявляють широкі пізнавальні інтереси, пов'язані з прагненням усе самостійно перевірити, особисто впевнитися в істинності знань, думок.

Підлітковий вік є порою динамічного розвитку таких індивідуальних особливостей мислення, як творчість, самостійність, гнучкість.

На цьому етапі життя дитини відбуваються важливі процеси, пов'язані з перебудовою пам'яті. Передусім активно починає розвиватися логічна пам'ять (використання логічних операцій у процесі запам'ятовування). Розвиток пам'яті у підлітковому віці відбувається у напрямі її інтелектуалізації. Основним завданням педагога у роботі з підлітками є цілеспрямований розвиток процесів пам'яті: запам'ятовування, збереження, відтворення, а також логічної пам'яті, що визначально впливає на розвиток їх інтелекту і здібностей. Навчання в середніх класах вимагає високої концентрації уваги, здатності зосереджуватись на змісті навчальної діяльності та одночасно відволікатися від сторонніх стимулів, що потребує вольових зусиль. Навчальна діяльність підлітків, вимагаючи мимовільної і довільної уваги, водночас сприяє їх розвитку. У цьому віці розвивається стійкість уваги — здатність тривалий час зосереджуватися на абстрактному, логічно організованому матеріалі. На основі розвитку пізнавальних процесів активно розвиваються у підлітковому віці монологічне, діалогічне і писемне мовлення. Від уміння переказувати невеликий твір, уривок тексту діти переходять до здатності самостійно готувати усний виступ, міркувати, висловлювати думки, аргументувати їх. У мовній практиці підлітків нерідко проявляється таке явище, як власна мова підлітків. Вони часто послуговуються словесним максималізмом, який («ніколи», «назавжди», «класно» та ін.) нерідко трансформується в захоплення жаргонною лексикою, супроводжується лексичною недбалістю схильністю до вживання оригінальних, на їх погляд, словосполучень.

Активний психічний розвиток підлітка зумовлює суттєві зміни спонукальної сфери його особистості. Насамперед це помітно у формуванні нової внутрішньої позиції, виникненні особливих потреб, зокрема намагання подолати у своїй самореалізації межі школи та прилучитися до життя і діяльності дорослих. Нова внутрішня позиція підлітка виявляється й у виникненні потреби відповідати не тільки вимогам тих, хто його оточує (характерна для молодших школярів), а й власним вимогам та самооцінці. У старшому підлітковому віці переважаючим особистісним мотивом є прагнення бути не гіршим від інших, не втратити своє Я, що свідчить про наявність у дітей почуття власної гідності.

У підлітковому віці основою мотивації стають цінності, однак система ціннісних орієнтацій дитини перебуває ще на стадії формування. Підліткова пора є дуже сприятлива для розвитку моральної свідомості та самосвідомості, які створюють можливості для регуляції поведінки дитини. Важливим показником розвитку мотиваційної сфери підлітка є їхні інтереси — форма вияву пізнавальної потреби, яка забезпечує спрямованість особистості на усвідомлення цілей діяльності і сприяє ознайомленню з новими фактами дійсності. На становлення інтересів суттєво впливають статеві відмінності. У хлопчиків негативний етап протесту проти дитячого типу стосунків настає пізніше, ніж у дівчаток (через пізніше статеве дозрівання та соціальне дорослішання), але відбувається бурхливіше і триває довше, а негативізм (дії, які суперечать вимогам оточуючих) виражений сильніше.

З дорослішанням підліток усе частіше і послідовніше виявляє просоціальну та індивідуально-суспільну мотивацію діяльності, що супроводжується ослабленням групової мотивації.

Більшості підлітків, як свідчать дослідження російського психолога Давида Фелынтейна (нар. 1939), властива індивідуалістична акцентуація особистості — спрямованість активності на задоволення насамперед власних потреб, на особисте самоствердження. Суспільство, інші люди цікавлять їх опосередковано, крізь призму своїх інтересів.

10.Психологія дорослості та її місце в системі психологічних знань про людину. Періодизація дорослості. Традиційно дорослість розглядалась як стабільний період,тому її курс завершувався юнацьким віком.Дана думка утвердилася завдяки Клапереду,який вважав що це період психічного закостеніння,коли припиняється процес розвитку.

Рос. вчений Рибніков вказував,що період дорослості можна поділити на кілька етапів і на кожному є сензитивні та критичні моменти. Для позначення дорослості як найпродуктивнішого періоду в житті він в 1921 році ввів термін «акме» -- найвища точка. Цей період охоплює від 18 до 60 років.

За Виготським є 3 рівні розвитку людини: -фізичний(біологічний),настає коли дитина здатна до відтворення.

-соціальний,настає з досягненням матеріальної незалежності.

-когнітивний,настає з досягненням зрілої ідентичності.

Для позначення дорослості як найпродуктивнішого періоду Рибніков увів термін «акме»(18-60).

Згідно з міжнародною схемою вікової періодизації дорослість поділяють на: -Середній вік:

• 22-35(чол.), 21-35(жін.)

2. 36-60(чол.), 36-55(жін.)

-Похилий вік:

61-74(чол.)

55-74(жін.)

-Старечий: 75-90 р.

-Довгожителі: старші за 94 р.

Класифікація Біррена:

• Рання зрілість 17-25 р. це період формування власного способу життя,входження впрофесію,засвоєння професійних ролей,усвідомлення прав та обовязків,соц.відповідальності,створення сімї.Налагодження сімейних взаємин,вироблення стилю виховання дітей.

• Зрілість 25-50 років.Період консолідації соціальних та професійних ролей.

• Пізня зрілість 50-75 років.Подальше становлення і перебудова соціальних ролей,зміна структури сімї та способу життя, Спостерігається пік найбільшзагальних соц.досягнень,який триває до передпенсійного віку.

• Старість 75-…р.

Грейс Крайг:Ділить період дорослості на 3 періоди по 20 років:

20-40-рання дорослість.

40-60 середня дорослість

60…-пізня дорослість

Періодизація Еріксона:

1.Рання зрілість 20-25 р.

2.середня 26-64 р.

3.пізня 65-…р.

У ранньому дорослому віці афективно-мотиваційна сфера людини може суттєво змінюватися внаслідок непередбачуваних подій, якими бувають раптова смерть родичів, коханого, дитини, втрата роботи, руйнування кар'єри, хвороба тощо. Подібні події нерідко спонукають людину до неадекватних, деструктивних учинків, які можуть кардинально змінити подальше її життя.

Ранній дорослий вік є періодом життєвих починань, які здебільшого відповідають сформованим у юнацькому віці планам щодо особистого та професійного життя, кар'єри.

У ранньому дорослому віці особливо важливим є формування мотивацій стосовно основних рішень цього періоду життя: одруження і неодруження, вибір професії та професійної діяльності.

Мотивація одруження. Утворення сім'ї є передбачуваною подією періоду ранньої дорослості. Більшість молодих людей готова до одруження, однак час його здійснення може бути різним

Створивши сім'ю, людина отримує змогу про когось турбуватися, за когось відповідати, одночасно формує умови для власної безпеки та захищеності. Мотивами одруження у молодих людей бувають кохання, духовна близькість, матеріальний розрахунок, психологічна сумісність, спорідненість моральних уявлень, подібні життєві долі тощо.

Мотивація неодруженості. Мотивами вибору самотнього способу життя часто є бажання уникнути проблем у зв'язку з одруженням. Залишаючись самотньою, молода людина не обмежує власної свободи, не переживає розчарування, незадоволення від спілкування з людиною, яка надокучила.

Мотивація вибору професії. Мотивами професійного вибору можуть бути:

—практичні інтереси (висока зарплата, престиж, кар'єра, умови праці та ін.);

• батьківські настанови. Осіб, котрі в дитинстві перебували в центрі уваги сім'ї, часто в дорослому віці приваблюють професії, що дають змогу контактувати з людьми і відчувати їхню повагу;

• потреба реалізувати власні здібності. Людина обирає ту професію, яка може принести задоволення, сприяти самореалізації її здібностей та інтелекту, особистісному зростанню;

• інтерес до професії, відповідність її темпераменту, характеру, особливостям емоційної сфери особистості тощо; суспільний інтерес (вибір професії мотивується уявленнями про її престиж у суспільстві);

• статево-рольові фактори. Жінки рідше, ніж чоловіки, обирають, наприклад, наукову кар'єру, оскільки частіше сумніваються у своїх здібностях до наукової праці. Вони надають перевагу професіям, які або дають їм змогу приділяти достатньо уваги сім'ї, або традиційно жіночі — педагог, лікар, бухгалтер та ін.

Мотивація професійної діяльності. Протягом перших 7—10 років трудової діяльності людина усвідомлює правильність чи помилковість обраного професійного шляху. Саме тоді найчастіше відбувається зміна роботи чи спеціальності.

До завершення раннього дорослого віку людина усвідомлює, що досягнення рубежів кар'єри дається не так легко, як здавалося. Тому часто переслідують її розчарування, а усвідомлення нездійсненності мрії щодо професійного росту спричиняє зниження рівня соціальних домагань.

Середня дорослість - найбільш тривалий і значущий період в житті людини. Це період, називають періодом розквіту, найвищого розвитку інтелектуальних здібностей і особистості людини. Це час, коли людина може реалізувати увесь свій потенціал, досягнути успіху у всіх сферах життя, виконати свою місію, своє призначення на землі.

Особливості соціальної ситуації розвитку:

1. біологічне старіння;

2. суб'єктивізм у ставленні до свого віку;

3. людина в цей період знаходиться між двома поколіннями, батьками, які старіють і своїми дітьми, які стали дорослими і створюють свої сім'ї.

В цей період вступають в дію закони фізіологічного старіння, які стануть видимими в кінці періоду. Визначальних фактором розвитку особистості в цей період, згідно з думкою багатьох психологів є прагнення до найбільш повної самореалізації у різних сферах діяльності. У цей період, як ні в який інший у людини виникає можливість реалізувати себе. Якщо рання дорослість - це період організації та створення сім'ї, період оволодіння професією, то середня дорослість - це час самореалізації, саморозкриття, розвитку свого потенціалу як в сімейному, так і в професійному житті.

Хронологічно середній вік охоплює період приблизно з 30-35 до 60-65 років, період до виходу на пенсію. Проте, спеціалісти розходяться у визначенні початку і кінця середнього віку. Все залежить від людини, від її способу життя, від її ставлення до себе і своїх потенційних можливостей. Одні вважають цей період часом реалізації своїх можливостей, стабільності і потенційного лідерства. Інші, навпаки - розглядають його як час розчарування, внутрішнього сум'яття, депресії. Кожна людина по-різному ставиться, як до зовнішніх змін, так і до свого життя в цей період, характер протікання мають вплив сімейне життя (вдале або невдале) і виховання дітей та успіх або неуспіх у професійній діяльності.

Саме від того, як склалося сімейне життя та професійна діяльність,

якими виросли діти, залежить загальний психічний стан людини, її

самопочуття і самосприйняття. Якщо взаємини у сім'ї складаються успішно, якщо людина реалізувала себе у професійній сфері і втішається як дітьми , так і онуками, вона менше звертає увару⁷ на зміни, пов'язані з біологічним старінням. Не зважаючи на те, що через процеси старіння фізична активність понижується, на допомогу приходять досвід та знання. Саме в цей віковий період вона найбільше здатна впливати на життя в державі, в уряді, в промислових та інших корпораціях, через що період середньої дорослості вважають поколінням керівників.

Отже, з одного боку - це період розквіту сімейного життя, кар'єри, творчих здібностей, а з іншого - саме в цей період людина задумується про те„ що вона смертна, що її час минає (Шерман, Гоулд та ін). Кожна значна подія в житті - народження дитини, смерть близької людини, зміна місця роботи, розлучення - спонукають по-різному дивитися на своє життя.

Мотиваційно- емоційна сфера. Людина усвідомлює, що вона вже не молода. Вона відчуває, що її авторитет впливає як на тих, хто молодший, так і на старших. У цій ситуації, людина з одного боку впевнена у собі і прагне ще вищих досягнень, а з другого – вона розуміє, що половина життя прожита попереду старість і її час минає. Саме тому провіними мотивами стають:

1. прагнення реалізувати свій творчий потенціал;

2. Турбота про те, щоб залишити щось цінне для своїх нащадків, втілити себе в щось вічне, цінне, суспільне значуще

3. Корекція в особистій, сімейній та професійній діяльності.

4. Турбота про взаємини з близькими;

5. Турбота про спокійну і безпечну старість.

В цьому віці людина намагається осмислити та провести корекцію системи цінностей, зрозуміти, які з них мають значення, які стають неактуальними. Причиною мотиваційної кризи можуть стати різкі соціальні і життєві зміни в особистісній сфері, в сімейних взаєминах чи у професійній сфері, наприклад, ранній вихід на пенсію, втрата роботи, дитини, дружини або чоловіка, змушений переїзд на інше місце. Критичним моментом для кризи може бути ослаблення або відмова від центрального життєвого мотиву або його зміна, ситуація вибору в професійному або особистісному житті, наприклад пропозиція нової роботи, народження дитини або нове кохання тощо.

Центральний мотив - це сенс життя, те, заради чого людина живе. Його втрата приводить до утворення екзистенційного вакууму, може призвести до невротичних розладів.

Розвиток емоційної сфери Розвиток емоційної сфери відбувається нерівномірно, Не зважаючи на розквіт сімейного життя, кар'єри та творчості, людина частіше задумується над тим, що її життя минає, що вона смертна. Це пов'язано з думками про старість, смерть, що саме в цьому напрямку вона рухається в даний період життя. Значний вплив на емоційний стан має успіх або неуспіх у професійній діяльності. Особливо гостро цю проблему відчувають одинокі, розлучені, або покинуті.

Цей період є сензитивннм для розвитку стресу, який сприяє розвитку багатьох захворювань. Людина в цьому віці часто переживає депресію і почуття самотності.

Криза середини життя. Багато вчених дотримується думки, що приблизно в 35-40 років людина вступає в період психологічної та біологічного'! кризи (Френкель-Брунсвік, Левінсон, Гоулд, Юнг та ін.).

Причина кризи - розходження між мріями, життєвими планами, задумами та тим, як вони реалізуються. Якщо молодість - це надії, то середина життя - це застій і страх перед старінням, пов'язаний з втратою здоров'я та можливістю реалізувати себе в житті.

Рональд Кесслер, навпаки вважає цей період найсприятливішим у розвитку людини, коли вона може присвятити себе «буттю», а не «становленню».

Юнг, зокрема вважає, що в 40 років у людини починається процес трансформації: сама психіка спонукає заглянути всередину себе, і задуматись над сенсом власного життя. Внутрішні сили спонукають нас виділити частину своєї енергії для вдосконалення власної особистості, вивчення своїх потенційних нереалізованих можливостей, пошуку сенсу життя та розв'язання екзистснціиних потреб. Те, що здавалось важливим раптово втрачає цінність. Як зазначав Юнг, люди в цей період впадають в депресію, почуваються в'яло, поводяться інертно. навіть, ті, кому вдалось досягнути значних успіхів в житті. Юнг наголошував, що коли людина починає уважно вдивлятися в своє життя, прислуховуватнся до голосу несвідомого, рано чи пізно вона зустрінеться з образом своєї самості.

Шлях до до самості, до недосяжної цілісності, здоровая і зростання Юнг називає індивідуацією. Інднвідуація означає не просто досягнення певного фізичного розвитку, але і вірність своїм життєвим цілям і цінностям, оскільки кожна людина, крім універсальних архетнпів, містить в собі унікальний досвід, і унікальні потенційні можливості, які необхідно розкрити.

Чоловіки і жінки в цей період починають розкривати ті сторони своєї особистості, що відповідають образу протилежної статі. Чоловіки втрачають частину своїх агресивних амбіцій і починають приділяти більше уваги особистим взаєминам з іншими. "Коли стаєш старшим, то починаєш розуміти, що досягнення починають значити набагато менше, а дружба - набагато більше,"

Жінки, навпаки, стають більш агресивними і незалежними. Ці зміни можуть порушити рівновагу в сім'ї. Проте, коли людина вперто тримається за свої минулі досягнення (зберегти зовнішню привабливість або безперервно говорити про свої минулі спортивні чи інші досягнення), вона втрачає можливість розвиватися далі. Цей подальший розвиток можливий лише тоді, коли людина зважиться вступити в контакт з тими частинами особистості, котрими раніше вона нехтувала.

Криза середини життя може призвести до виникнення потреби ще разперебудувати свій життєвий план, виробити нову Я-концепцію. Іноді, людина змушена на ще значніші зміни, такі як зміна професії або ж створення нової сім'ї.

Знаючи про зміни, що очікують на людину в цьому віці, кожен буде приймати певні кроки, щоб полегшити їх прихід. Девізом стають слова "Встигнути завершити усі свої справи зараз". Так, середньостатистичний американець, щоб забезпечити собі старість приблизно в 40 років почне перераховувати гроші на особливий пенсійний безподатковий рахунок, досягнувши 50-річного віку - почне шукати для купівлі будинок, який би став ідеальним місцем для проведення решти життя.

Завдяки антицнпаторній (передчасний, наперед спланований) соціалізації, вони можуть спланувати ці життєві події і таким чином уникнути кризи середини життя.

Отже, середина життя розглядається як період звершень і одночасно як період втрат, тривог і незадоволення.

Основні досягнення розвитку

Центральним новоутворення періоду дорослості є досягнення особистісної зрілості.

Холл і Ліндсеи характеризують зрілість як:

• Широкі межі «Я»;

• Здатність до щирих соціальних взаємин;

• Самоприйняття, здатність до самопізнання;

• Реалістичне сприймання досгзіду;

• Почуття гумору;

• Наявність певної життєвої філософії.

Б.Лівсхуд виділяє три важливих властивості зрілої людини: мудрість, м'якість, поблажливість, поміркованість, самосвідомість.

Новоутворення періоду: самостійність, незалежність від зовнішнього світу, усвідомлення своєї цілісності, продуктивність.

Геперативність розглядається як інтегральне новоутворення, яка розвивається як у професійній сфері, так і в сфері виховання нащадків.

Відсутність продуктивності, регресія, інертність призводять до самотності, відчуження, стагнації. Занурення в себе, в свої особисті потреби та турботи в психології кваліфікується як криза зрілості

Період пізньої дорослості називають періодом старіння, або геронтогенезом.

А.Швейцер у свій час сказав, що для людини якій за 60 – один рецепт: працювати і ще більше працювати. В.Гюго зауважив, що щастя для людей старшого віку, якщо у них залишилась любов до науки до музики, до театру, взагалі певна налаштованість на сприйнятгя зовнішнього світу. Те, що людина має в собі; ніколи їй так не згодиться, як в старості.

Старіння в пізньому онтогенезі проходить в різних структурах людини: як індивіда, як особистості і як суб'єкта діяльності.

В періодизації старості виділяють три стадії розвитку:

1. літній вік-чоловіки -60-74, жінки - 55-74;

2. старечий вік- 75-90

3. довгожителі - 90 і старші.

Бернсайд із співавторами поділив його так:

1. 60-69 - передстаречий;

2. 70-79 старечий;

3. 80-89 -пізньостаречий;

4. 90-99 - дряхлість

Соціальна ситуація розвитку зумовлена процесами старіння. Старіння, яке є генетично запрограмованим і супроводжується певними віковими змінами в організмі, являє собою основну особливість віку. Старіння відмічається посиленням дії закону гетерохронії, в результаті чого, одні системи покращують свою діяльність, інші сильніше піддаються інволюційним процесам..

Зміни у соматиці: послаблення діяльності організму, фізична слабкість, погіршення діяльності судинної та імунної систем організму. Через зменшення рідини в огранізмі спостерігається затвердіння суглобів, висихання шкіри. Спостерігається зниження інтенсивності вуглеводневого, жирового і білкового обміну,зменується здатність клітин здійснювати киснево-відновлюючі процеси.

В період старості порушується кровопостачання мозку і серця, в органах спостерігаються окремі деструктивні процеси. Кисневий голод, пониження інтенсивності окислювальних процесів у серці ї скелетних м'язах можна покращити за допомогою фізичних тренувальних вправ.

Відчуття і сприймання.Процес старіння нервової системи позначається на зменшенні її чутливості. Це проявляється у сповільнених реакціях організму на зовнішні впливи. Спостерігається послаблення процесів збудження і гальмування, але в цілому фронтального погіршення функцій нервової системи не спостерігається. Повільніше виробляється рефлекс живлення, але добр зберігається захисний рефлекс. Погіршується робота слухового аналізатора (у 1/3 літніх людей, і особливо у чоловіків). Такі люди здаються неуважними або нерозумними. Інші через те, що не чують можуть стати замкнутими і підозрілими. Погіршується зір, зокрема його гострота, понижується чутливість до сприйняття кольорів. Виняток - жовтий колір, чутливість до якого після 50 не змінюється. Їм важко сприймати яскраві кольори, бачити дрібні деталі, ігнорувати різні сторонні подразники, тому ім необхідно посилювати освітлення сприймаючих предметів в 2-3 рази. , Майже не змінюються смакові відчуття, значно погіршується нюх. Не дивлячись, що більшість сенсорних функцій погіршується з віком, проте, даний процес має індивідуальний характер. Наприклад, у людини, яка все життя займалась діяльністю, що пов'язана з рухами, зміни в координації рухів та рухливості в цілому проявляються значно в меншій мірі. У музикантів зміни слухової чутливості проходять повільніше тощо.

Вищі психічні процеси. Існують різні точки зору щодо пониження інтелектуальної діяльності людини в старечому віці. Більшість вважає, що когнітивні процеси в цьому віці залишаються в основному збереженими.

Дослідження пам'яті підтверджує думку, що втрата її в цьому віці не є характерною для всіх. Зміни в пам'яті обумовлені не старінням, а мають швидше психологічну природу, наприклад зумовлюються депресією, або побічною дією лікарських препаратів, пониженням рухової активності. Зміни відбувають у роботі пам'яті зокрема зменшується швидкість обробки інформантів швидкість механічного запам'ятовування. Аналіз результатів виконання завдань на перевірку пам'яті вказує, що З0 і 70-літні виконують їх з різною швидкістю. Проте ці зміни не впливають на повсякденний звиклий спосіб життя.

Сенсорна (надкороткотривала-сверхкратковременная зорова і слухова) пам'ять утримує сенсорну інформацію менше 1 секунди, до початку її обробки. Вона трохи менша, ніж у молодих , але це пояснюється тим, що в цьому віці у людини гірше працюють зорова і слухова системи;

Первинна пам'ять (робоча або оперативна) - це пам'ять про те, що що в людини в даний час у думках. Більшість дослідників вважає, що старіння не зачіпає фукції первинної пам'яті;

Вторинна (довготривала) пам'ять піддається віковим змінам, проявляється у зменшенні об'єму пам'яті, відбуваються зміни в процесах запам'ятовування і відтворення. Механічне запам'ятовування погіршується, логічна пам'ять - зберігається. Експериментальне доведено, що запам'ятовування беззмістовних слів значно нижче, ніж переказ змісту поділеного на частини тексту. Старі люди краще запам'ятовують те, що для них є важливим і значущим, наприклад, цікаві метафюри запам'ятовують краще ніж студенти. Погіршується образна пам'ять, однак образи, пов'язані з певним смислом або значущими подіями, запам'ятовуються краще. Оскільки логічна пам'ять пов'язана з мисленням, можна вважати, що і мислення в старшому віці добре зберігається.

Кляйн проводив експеримент, згідно з яким перед замірюванням функцій пам'яті, проводилось навчання молодих і старих. Експеримент показав, що розрив у показниках молодих і старших людей після навчання значно зріс. Отже, навчання молодим дасться значно легше ніж старим, резервний запас для розвитку у молодих значно вищий.

Третинна пам'ять - пам'ять на віддалені в часі події зберігається практично уповні.

Мислення. Активно вивчається мислення людей похилого віку. Експериментальне підтверджено, що не дивлячись на переваги пам'яті, у певних сферах мислення молоді люди програють представникам похилого віку, особливо в такому аспекті як мудрість.

Мудрість - експертна система знань, орієнтована на практичну сторону життя, яка забезпечує можливість робити обдумані судження і давати корисні поради.

Мудрість - когнітивна властивість людини, в основі якої лежить вишколений, культурно-обумовлений інтелект, яка пов'язана з досвідом і особистістю людини.

Знання, які асоціюються з мудрістю поділяють на 5 категорій:

• фактуальні (знання про практичну сторону життя);

• процедурні (знання практичної сторони життя);

• контекстуальні (пов'язані з особистими підіями в житті людини та

історичними змінами, контекстом суспільних змін);

• знання, пов^зані з діалектичне мисленням, що стосуються

розуміння відносності життєвих цінностей;

• знання непередбачуваності та мінливості життя.

Причини пониження інтелектуальних функцій:

1. прямі:

• захворювання мозку (хвороба Альцгеймера);

• судинні пораження мозку.

2. Непрямі, які не пов'язані з діяльністю мозку, але які мають прямий

вплив на його роботу:

• загальне погіршення здоров'я;

• низький рівень освіти;

• відсутність мотивації до пізнавальної діяльності.

Деменція - комплекс порушень, основними симтомамн якої є дефекти пізнання. Це стареча хвороба, яка проявляється у порушеннях мнсленнєвих процесів, набутому слабоумстві. Причини деменції носять психологічний, суб'єктивний х-р

Хвороба Альцгешіера - викликає прогресуюче руйнування клітин головного мозку. В результаті людина не пам'ятає, що з нею коїться, вона не здатна одягатнсяя, навіть їсти. Знайомих не впізнає, навіть дружину або чоловіка, що доглядає хворого.

На збереження психічних функцій позитивний вплив має професійна діяльність та освіта. Проте, в тих професіях, які базуються на діяльності зорової функції спостерігається зниження гостроти зору під час сприйняття ближнього зорового простору. Підсилюється в цьому віці роль особистості, зокрема роль її соціального статусу, її включеність у систему суспільних зв'язків, у здатності продовжувати трудову діяльність.

Афективна сфера. В соціумі старі люди сприймаються стереотипно: старість викликає страх, жах, стан напівіснування. Це заважає сприймати старих людей адекватно, ставитись до них ввідповідно і спотворює уяву про старість умолодих. Для людини похилого віку характерні специфічні зміни, зокрема їм характерне неконтрольоване посилення афективних реакцій (сильне нервове збудження, безпричинний смуток, сльозливість. Життя закінчується значно раніше фізичної смерті, якщо людина перестає радіти дню сьогоднішньому і вірити в завтрашній; Людина повинна зосереджуватися на успіхах і удачах і не згадувати невдачі, промахи, удари долі, вірити у день завтрашнійй і радіти дню сьогоднішньому. Ослаблення афективної сфери приводтить до того, що людина не здатна на яскраві і багатогранні враження, тому вона дуже прив'язана до минулого.

Мотиваційна сфера.Чим старша людина, тим слабший її зв'язок з суспільством. Якщо основними мотивами людини від 60 до 70 років є потреба в самореалізації, створення і передача спадку (духовного або матеріального, потреба активно брати участь в житті суспільства і відчувати свою корисність і значущість. Після 70 років - на перше місце виходить потреба підтримувати своє фізичне здоров'я, бажання приймати участь у суспільному житті пропадає, спостерігається зосередження у своєму внутрішньому світі, зберігається пізнавальний інтерес (прагнення продовжувати вчитися, розширювати свій кругозір. До недавно вважалось що у старших людей домінує мотив уникнення невдач. Найновіші дослідження показали, що у 70-80 літніх мотивдосягнення успіху такий же сильно виражений як у 20-літніх. Людина має мету і вона молода. Для людей, які переступили поріг 80-ліття основною турботою стає потреба в позитивній увазі. Згідно з Маслоу провідними потребами в цей період є тілесні потреби, потреба у безпеці та надійності. Багато людей цього віку починають жити одним днем, турбуватися про здоров'я, підтримку життєдіяльності та забезпечення мінімального комфорту.

Педагогічна психологія