8. Соціальна ситуація розвитку, провідна діяльність та основні новоутворення розвитку дитини молодшого шкільного віку.

Соціальна ситуація розвитку молодшого школяра і особливості його спілкування

Відбувається перебудова всієї системи стосунків дитини з дійсністю. Як підкреслював Д. Б. Ельконін, у дошкільника є дві сфери соціальних відносин .дитина - дорослий. і .дитина - діти..

У школі виникає нова структура відносин. Система .дитина - дорослий. диференціюється.

Система . дитина - вчитель. починає визначати відносини дитини до батьків і відношення дитини до дітей, від неї залежить сукупність всіх сприятливих для життя умов в системах дитина - однолітки. і .дитина - батьки. Вперше відношення .дитина - вчитель. Стає відношенням .дитина - суспільство.. Таким чином, дитина, відвідуючи початкову школу, психологічно переходить в нову систему стосунків з оточуючими її людьми. Свобода дошкільного дитинства змінилася відносинами залежності і підпорядкування новим правилам життя. Сім'я починає по-новому контролювати дитину у зв'язку з необхідністю вчитися в школі, виконувати домашні завдання, строго організовувати режим дня.

На дитину покладається відповідальність за самого себе. Необхідна стриманість від ситуативних імпульсивних бажань і обов'язкова самоорганізація створюють спочатку у дитини відчуття самотності, відчуженості себе від близьких - адже вона повинна нести відповідальність за своє нове життя і сама організовувати її.

Таким чином, нова соціальна ситуація посилює умови життя дитини і виступає для неї як стрессогенна. У кожної дитини, що поступила в школу, підвищується психічна напруженість. Це відбивається не тільки на фізичному здоров'ї, але і на поведінці дитини.

Успіхи дитини в освоєнні норм життя в нових умовах формують у неї потребу у визнанні як в попередніх формах стосунків, так і в навчальній діяльності.

Характер адаптації до умов життя і відношення до дитини з боку сім'ї визначають стан і розвиток почуття особистості. Змінюється статус дитини як у суспільстві, так і в сім'ї: вона учень, відповідальна людина. Засвоювані школярем ефективні засоби спілкування насамперед визначають відношення до нього навколишніх людей.

Провідною діяльністю є навчання. Навч. Д-ть спямована на засвоєння наукових знань і досягнень культури вироблених людством. НД ще не сформована. Головне завдання – це сформувати уміння вчитися. НД здійснюється протягом усього періоду в школі, але провідну функцію вона здійснює саме тоді, коли формується. Вміння вчитися передбачає не лише засвоєння знань, але і вміння ставити перед собою навчальні задачі, певні цілі, знаходити способи засвоєння і застосування знань, вчитися контролювати і оцінювати свої дії.

Предметом НД стає сама дитина, оскільки вона повинна змінитися в результаті цієї діяльності. Вона одночасно є і об’єктом і суб’єктом НД.

Ельконін і Давидов виділяють структурні складові НД:

• Мотивація (зовнішня і внутрішня). У молодшому шкільному віці домінують такі мотиви: широкі соціальні, вузькі особистісні, навчально-пізнавальні.

• Навчальна ситуація (задача). Виділяють навчальну задачу і конкретно практичну

• Навчальні дії (загальні, специфічні).

• Дії контролю. Види самоконтролю: перспективний, підсумковий, поточний.

• Оцінювальні дії. Види самооцінки: ретроспективна (оцінка досягнутих результатів) і прогностична (оцінка д. своїх можливостей).

Основні психологічні новоутворення молодшого шкільного віку

У молодшому шкільному віці великі зміни відбуваються в пізнавальній сфері дитини. Пам'ять набуває яскраво виражений пізнавальний характер. Зміни в області пам'яті пов'язані з тим, що дитина:

1)починає усвідомлювати особливе мімічне завдання.Вона відокремлює це завдання від всяких інших.

2) йде інтенсивне формування прийомів запамятовуванання. Від найбільш примітивних прийомів (повторення, уважний тривалий розгляд матеріалу) у більш старшому віці дитина переходить до группувангня, осмислення зв'язків різних частин матеріалу.

В області сприйняття відбувається перехід від довільного сприйняття дитини дошкільника до ціле направленого довільного спостереження за об'єктом що підкоряється певному завданню. Для того, щоб учень тонше аналізував якості об'єктів, учитель повинен проводити спеціальну роботу, навчаючи його спостереженню. Для цього у дитини необхідно створювати попередній пошуковий образ для того, щоб учень зміг побачити те, що потрібне. Якщо для дошкільників було характерне аналізуюче сприйняття, то до кінця молодшого шкільного віку, при відповідному навчанні, з'являється синтезуюче сприйняття. У школі вся діяльність по своєму характеру є довільною, тому активно розвивається воля і самоорганізація (дії планування, самоконтролю і самооцінки).

Найбільш істотні зміни можна спостерігати в області мислення, яке набуває абстрактного і узагальнений характер. Завершується той, що намітився у дошкільному віці перехід від наочно-образного до словесно-логічного мислення. Відбувається розвиток нової форми узагальнення, основаного на істотних ознаках предметів і явищ - теоретичного мислення.

Завдяки розвитку нового рівня мислення відбувається перебудова решти всіх психічних процесів.

Сама перебудова всієї пізнавальної сфери у зв'язку з розвитком теоретичного мислення складає основний зміст розумового розвитку в молодшому шкільному віці.

До кінця молодшого шкільного віку формуються елементи трудової, художньої, суспільно-корисної діяльності. Створюються передумови для розвитку відчуття дорослості: дитина думає, що вона все може робити як дорослий.

Розвиток сприймання:

На початку шкільного віку сприймання ще не є довільним , але окремі елементи зустрічаються. Характеризуються слабкою диференціацією: коли діти плутають предмети, їх властивості.

Розвинута гострота зору і слуху, розрізняють колір і частоту, але не вміють аналізувати, описувати, перескакують з однієї теми на іншу. Сприймають краще не головне , а те що найбільш виділяється.

До кінця 3 класу сприймання стає довільним, діти навчаються техніці сприймання, а саме: порівнювати об’єкти, виділяти головне, суттєве, вчаться диференціювати за кількома ознаками предмети, відрізняти відтінки кольорів.

Розвиток уваги:

Домінує мимовільна увага, дитина не здатна концентрувати увагу, утримувати її , легко попадає під вплив безпосередніх вражень. Утримує увагу 15-20 хв. Далі треба робити розрядку. Легше утримувати увагу під час виконання зовнішніх дій: ліплення, малювання, співи, фізичні вправи, і важче під час виконання розумових операцій. Тому слід чергувати заняття так, щоб види діяльності не повторювалися. Довільність виникає завдяки вольовим зусиллям в кінці молодшого шкільного віку.

Розвиток памяті:

Розвивається в напрямку довільності і осмисленості. Краще запам’ятовується яскраве, незвичне, кольорове. Способи запам’ятовування:

• Затримання уваги на предметі

• Багаторазове повторення.

Під кінець молодшого шкільного віку формується уміння запам’ятовувати осмислено, а саме ділити матеріал на окремі смислові одиниці, групувати за змістом. Краще запам’ятовується наочний матеріал, словесний гірше. Розвиваються всі види памяті.

Розвиток мислення: Образне мислення, в якому рішення задачі виходить в результаті внутрішніх дій з образами - основний вид мислення в молодшому шкільному віці. Звичайно, молодший школяр може мислити логічно але слід пам'ятати, що цей вік сенситивний для навчання, що спирається на наочність. Шкільне навчання будується таким чином, що словесно-логічне мислення є домінуючим в розвитку. У шкільному віці формується новий тип мислення- теоретичне ( Давидов). Важлива умова для формування теоретичного мислення - формування наукових понять.

Теоретичне мислення дозволяє учневі розвязувати завдання, орієнтуючись не на зовнішні, наочні ознаки і зв'язки об'єктів, а на внутрішні, важливі властивості і стосунки. Розвиток теоретичного мислення залежить від того, як і чого вчать дитину, тобто

від типу навчання.

Соціальний статус і Я-концепція молодшого школяра. Дитина, що поступила в школу, автоматично займає абсолютно нове місце в системі стосунків людей: у неї з'являються постійні обов'язки, зв'язані з навчальною діяльністю. Близькі дорослі, вчитель навіть сторонні люди спілкуються з дитиною не тільки як з унікальною людиною, але і як з людиною, взявши на себе обов'язок вчитися. Тут вперше з'являються ділові стосунки з дорослими. До кінця дошкільного віку дитина представляє собою у відомому сенсі особистість. У школі в нових умовах життя розвиваються придбані раніше в перипетіях стосунків з дорослими і з однолітками здібності рефлексій (рефлексія на інших). В той же час навчальна діяльність вимагає від дитини особливої рефлексії, пов'язаної з розумовими операціями: аналізом навчальних завдань, контролем і організацією виконавських дій, уявним плануванням і вирішенням завдань. Мотиваційна сфера, як вважає А.Н. Леонтьев, - ядро особистості. Виділяють внутрішні і зовнішні мотиви навчальної діяльності. Внутрішні мотиви: пізнавальні (прагнення здобути знання; ), соціальні мотиви (прагнення бути грамотною людиною, бути корисним суспільству).

Зовнішні мотиви - вчитися на відмінно, за матеріальну винагорода, тобто головне - не отримання знань, а якась нагорода.

Оцінка успішності на початку шкільного навчання по суті є оцінкою особистості в цілому і визначає соціальний статус дитини.

У сприятливих умовах розвивається відчуття особистого достоїнства у дитини. .я хороший. внутрішня позиція дитини по відношенню до самого собе.

Розвиток етичних відчуттів дитини відбувається в результаті .перенесення всередину. нормативних знань і тих етичних відчуттів, які виникають у дитини під впливом оцінки з боку дорослого. У молодшому шкільному віці відчуття відповідальності за себе починає інтенсивно розвиватися під впливом умов навчальної діяльності і позиції учня. Коли потреба відповідати позитивному еталону поведінки знаходить особобистий смисл , у дитини з'являється відповідальність яка є рисою особистості.

Криза семи років

На основі виникнення особистої свідомості з'являється криза семи років. Основні ознаки:

1) втрата безпосередності (між бажанням і дією вклинюється переживання того, яке значення ця дія матиме для дитини);

2) манерність (дитина щось з себе будує приховує щось);

3) симптом .горкої цукерки. - дитині погано, але вона старається цього не показати.

Виникають труднощі виховання, дитина починає замикатися і стає некерованою. У основі цих симптомів лежить узагальнення переживань. У дитини виникло нове внутрішнє життя, життя переживань, яке прямо і безпосередньо не накладається на зовнішнє життя. Але це внутрішнє життя небайдуже для зовнішньої, вона на неї впливає. Виникнення внутрішнього життя - надзвичайно важливий факт тепер орієнтація поведінки здійснюватиметься усередині цього внутрішнього життя.

Криза вимагає переходу до нової соціальної ситуації вимагає нового змісту стосунків. Дитина повинна вступити у відносини з суспільством як з сукупністю людей, що здійснюють обов'язкову, суспільно необхідну і суспільно корисну діяльність. У наших умовах тенденція до неї виражається в прагненні швидше піти в школу.

Симптомом, що розтинає дошкільний і молодший шкільний віки, стає .симптом втрати непосредственності. (Л.С. Виготський): між бажанням щось зробити і самою діяльністю виникає новий момент - орієнтування в тому, що принесе дитині виконання тієї або іншої діяльності. Це – внутрішня орієнтація в тому, який сенс може мати для дитини здійснення діяльності – задоволення або незадоволення тим місцем , яке дитина займе в стосунках з дорослими або іншими людьми.

Тут вперше виникає емоційно-смислова орієнтовна основа вчинку. Згідно поглядам Ельконіна, там і тоді, де і коли з'являється орієнтація на сенс вчинку, там і тоді дитина переходить в новий вік.