2.Психологічні механізми впливу батьків на дітей

Сімейні умови, включаючи соціальний стан, рід занять, матеріальний рівень і рівень освіти батьків значною мірою визначають життєвий шлях дитини. Крім свідомого, цілеспрямованого виховання, що дають їй батьки, на дитину впливає уся внутрішньосімейна атмосфера, причому ефект цього впливу накопичується з віком, переломлюючись у структурі особистості.

Існує декілька відносно автономних психологічних механізмів, за допомогою яких батьки впливають на своїх дітей.

Підкріплення. Заохочуючи поведінку, яку дорослі вважають правильною і караючи за порушення встановлених правил, батьки утверджують у свідомості дитини певну систему норм, дотримання яких поступово стає для дитини звичкою, внутрішньою потребою.

Ідентифікація. Дитина наслідує батьків, орієнтується на їхній приклад, намагаючись стати такою ж, як вони.

Розуміння. Знаючи внутрішній світ дитини і чуйно відгукуючись на її проблеми, батьки тим самим формують її самосвідомість і комунікативні якості.

Взаємодоповнюваність. У родині, де батьки вміють добре господарювати, дитина може і не набути цих здібностей, оскільки родина не має потреби в прояві цих якостей, хоча пе¬ред очима дитини є гарний зразок. Навпаки, у родині, де мати безгосподарна, цю роль на себе може взяти старша донька.

Психологічна протидія. У юнака, волю якого жорстко обмежували, може виробитися підвищений потяг до само¬стійності, а той, кому усе дозволено, вирости залежним.

Емоційний тон. Одна з умов нормального психічного роз¬витку, формування характеру й особистості дитини - емо¬ційний контакт батьків і дитини.

Якщо представити емоційний тон відносин батьків і дітей у вигляді шкали, на одному полюсі якої стоять максимально близькі, теплі, доброзичливі відносини, а на іншому - далекі, холодні й ворожі, то в першому випадку основними засобами виховання є увага і заохочення, у другому - суворість, покарання. Дитина, яка не позбавлена проявів батьківської любові, має більше шансів на високу самоповагу, теплі і дружні відносини з іншими людьми і стійкий позитивний образ «Я». Вивчення юнаків і дорослих, які мають психофізіологічні, психосоматичні порушення, невротичні розлади, труднощі в спілкуванні, розумовій діяльності чи навчанні, переконує, що всі ці явища значно частіше спостерігаються в тих, кому в дитинстві бракувало батьківської уваги і тепла. Недоброзичливість чи неуважність з боку батьків викликає неусвідомлену ворожість у дітей. Ця ворожість може виявлятися як явно, стосовно самих батьків, так і потай. Незрозуміла, невмотивована жорстокість, що виявляється окремими підлітками стосовно сторонніх людей, що не зробили нічого поганого, нерідко буває наслідком дитячих переживань. Якщо ж ця неспроможна агресія спрямовується усередину, вона дає низьку самоповагу, відчуття провини, тривоги.

Емоційний тон сімейного виховання існує не сам по собі, а в зв'язку з визначеним типом контролю і дисципліни, спрямованим на формування відповідних рис характеру. Різні способи батьківського контролю також можна представити у вигляді шкали, на одному полюсі якої висока активність, самостійність та ініціатива дитини, а на іншому - пасивність, залежність, сліпа слухняність.

Граничні типи відносин, незалежно від спрямованих у бік авторитарності чи ліберальної всестерпності, дають погані результати. Авторитарний стиль викликає в дітей відчуження від батьків, почуття своєї незначності в родині. Батьківські вимоги, якщо вони здаються необґрунтованими, викликають або протест і агресію, або звичну апатію і пасивність. Перегин убік всестерпності викликає в дитини відчуття, що батькам немає до неї діла. Крім того, пасивні, незацікавлені батьки не можуть бути предметом наслідування й ідентифікації, а інші впливи - однолітків, засобів масової інформації і дитячих колективів - часто не можуть заповнити цей пробіл, залишаючи дитину без належного керівництва й орієнтації в складному і мінливому світі. Ослаблення батьківського початку, як і його гіпертрофія, сприяють формуванню особистості зі слабким «Я».

На особистість дитини особливо впливає стиль її стосунків з бать­ками, що лише частково зумовлюється їх соціальним становищем.

Як відомо, існує кілька автономних психологічних механізмів со­ціалізації, за допомогою яких батьки впливають на своїх дітей [5]. Це насамперед ідентифікація і наслідування, у процесі яких діти за­своюють соціальні норми поведінки, ціннісні орієнтації, беручи приклад з батьків, прагнучи стати такими, як вони. При цьому наслідування су­проводжується певними очевидними діями, тоді як ідентифікація перед­бачає ототожнення дитини з батьками на основі сильного емоційного зв'язку з ними.

Крім того, батьки впливають на своїх дітей через механізм під­кріплення: заохочуючи поведінку, що вважається правильною, і кара ючи дитину за порушення правил, батьки поступово вкорінюють у її свідомість систему норм.

Батьки можуть використовувати різні засоби заохочення — соці­ально-психологічні (наприклад, похвала) чи матеріальні (винагороди, привілеї). При цьому похвала батьків, з якими дитина перебуває у дружніх стосунках, як правило, дієвіша, ніж похвала батьків байдужих, холодних. Ефект заохочення залежить також від того, як діти сприй­мають його. Якщо в разі очікування винагороди діти дотримуються вимог батьків, то у противному разі вони можуть не дотримуватись цих вимог. Аналогічно діти оцінюють похвалу. Якщо їх хвалять за все, що б вони не зробили, похвала перестає бути засобом заохочення.