11. Екзистенційно-аналітична теорія особистості а.Ленгле (4 питання фундаментальної мотивації, основні поняття даної теорії: самість, я, самоцінність, Person).

Завдяки феноменологічного методу, яким користується екзистенційний аналіз, ми можемо розглянути процес переживання провини, який неможливо «зробити», як неможливо вольовим зусиллям зробити жодне персональне переживання по етапах.

Про почуття сучасній людині говорити не просто, а про вино людині говорити, на наш погляд, особливо важко, адже словами Ленглі - «Почуття - це«нижню білизну людини. Здатися на людях в нижній білизні ніяково і навіть ганебно»[7, с. 154].

Крім того, що будь-яке почуття мотивує людину на ту чи іншу дію, Ленглі зазначає, що за допомогою почуттів людина може орієнтуватися в собі самому і світі, так як: «Почуття - це основа і сила для мотивації, тобто почуття - це початок і закінчення дій вони вказують і попереджають, залучаючи до чогось нашу увагу»[7], Тому важливо не відсувати своє почуття, яким би важким воно не здавалося, а намагатися його «досліджувати». В іншому випадку, якщо людина починає ігнорувати свої почуття, відсувати їх, вони набувають необмежену владу над ним, і тоді людина буде знову і знову захищатися від свого почуття і все менше розуміти його зміст. А зрозуміти зміст почуття для людини вкрай важливо, тому що за кожним почуттям - варто цінність. І саме про порушені тієї чи іншої цінності, про її стан, про те в яких стосунках з нею знаходиться чоловік, з людиною говорить те чи інше почуття в ньому.

Особливо це важливо, якщо йдеться про неприємний, важкому почутті, такому, як вина, переживаючи яке, людина відчуває страждання і біль, а тому й може оцінювати його, як загрозу для себе. У силу цього вина може не прийматися людиною, і через свою «пропущених» - недооцінюватися їм або відсуватися.

У екзистенціальному аналізі виділяють 3 форми феномена провини: реальна вина; вина, як помилка; почуття провини. 

Реальна вина виникає в результаті того, що людина в конкретній життєвій ситуації через діалог зі своєю Совістю оцінює стоїть перед ним під питанням цінність, як хорошу і правильну, як вірну для втілення, а приймає рішення і здійснює конкретний вчинок згідно з іншою цінністю, т.е. «Коли людина вступає врозріз з осмисленої цінністю» [6, с. 94].

Таким чином, вина в самому вищому своєму прояві грунтується не на «платформі норм і правил», тобто не розглядається насамперед, як поведінка не відповідає приписанням або законом: вина базується на основі сенсу, коли людина робить усвідомлене зрада виявленого їм сенсу в конкретній життєвій ситуації і, таким чином, цим закриває собі «доступ» в свою автентичну життя.

При роботі з реальною провиною на одному з етапів терапії важливо прояснити: чому людина вибрала і керувався у своїх діях іншою цінністю, в силу якихось причин саме вона стала важней для втілення в той момент.

Вина-помилка виникає якщо людина, займаючи особистісну позицію і слухаючи голос Совісті, при виборі цінностей на момент прийняття рішення не володіє достатньою інформацією про ситуацію або навіть про себе самого. У результаті цього цінність, яку він хоче прожити у своєму конкретному дії, визначається ним на той момент вірно, але згодом, коли з плином часу людина стає володарем більшої інформації, він починає оцінювати цю обрану цінність, як помилкову і невірну, і свої дії вважати неправильними, відчуваючи провину.

Почуття провини виникає, якщо людина не може з різних причин оцінити цінність і узгодити її зі своєю Совістю, щоб зайняти персональну позицію і прийняти рішення. В силу того, що персональна позиція не займається, у людини виникає аперсональное поведінку, яка переживається, як відчуття безвиході, відчаю, безглуздя і нестерпного тягаря, так як. Совість раз за разом оцінює таку поведінку людини, як неправильне і невиправдане. Така поведінка знижує екзистенцію, і людина відчуває почуття провини.

Провину в екзистенціальному аналізі можна розглядати, як дар, людський талант, як чуття до життя по Совісті, т.е словами Ленглі «до буття Особистістю, до того веду я себе автентично чи ні, тобто відповідаю я і своєї сутності й цінності тієї ситуації, в якій я перебуваю»[6, с. 114]. Тільки в практичній роботі психолога або лікаря-психотерапевта дуже важливо розуміти, яку саме з цих 3-х форм вини переживає людина, т.к. виною він може назвати для себе будь-яку з них, а тактика роботи при цих трьох формах може істотно відрізнятися. 

Людина у своїй цілісності описується в теорії екзистенціального аналізу в трьох ракурсах: він одночасно тілесне, психічне і духовне.

Подібна втянутость в свої почуття народжує у людини бажання пов'язати все їм пережите, на обробку якого він вже витратив так багато душевних сил, з практичним способом життя, зв'язавши його з перспективами свого майбутнього.

Ленглі пише: «Це було б великою екзистенціальної втратою, якби результати процесів обробки не впливали на подальше життя, це суперечило б принципу розвитку, як інтеграції нового».