Соціальна психологія.

1.Проблема особистості в соціальній психології.

Особистість — це поняття, вироблене для відображення соціальної природи людини, розгляду її як індивіда, як суб'єкта соціокультурного життя, що розкривається в контекстах соціальних відносин, спілкування і предметної діяльності^[1], соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людинидо конкретних суспільних, культурних, історичних відносин^[2]. Незважаючи на багатоманітність соціологічних підходів до вивчення людини-істоти соціальної, існує більш-менш усталена сукупність проблем, які виступають предметом дослідження соціології особистості. До них, передусім, належить проблема виділення основних характерних рис особистості. Соціологи відносять до них самосвідомість, ціннісні орієнтації, соціальні відносини, певну автономність (від грец.— самоврядний; тут використовується у значенні самодостатність і відносна незалежність) стосовно до суспільства, відповідальність за свої вчинки, тощо.

Інші соціологи (наприклад, О.Якуба) акцентують увагу на спорідненій проблемі внутрішньої духовної структури особистості і включають до неї потреби та інтереси, цінності і мотиви, соціальні норми і переконання, світоглядні принципи, смаки і звички та багато інших духовних утворень.

Американський соціолог А.Маслоу (1908-1970) відомий в соціології як творець ієрархічної теорії потреб. Він класифікує потреби, поділивши їх на базові (або постійні) та похідні (або змінювані). Базові потреби розташовуються згідно з принципом ієрархії у висхідному порядку від нижчих, переважно матеріальних, до вищих, переважно духовних:

• фізіологічні і сексуальні потреби (у відтворенні людей, в їжі, диханні, рухові, одязі, житлі, відпочинку);

• екзистенціальні (від лат. existentia — існування; це потреби у безпеці свого існування, впевненості у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);

• соціальні ( у приналежності до колективу, групи чи спільноти, у спілкуванні, турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній трудовій діяльності);

• престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцінці своїх якостей, у службовому зростанні і високому статусі у суспільстві);

• духовні (у самовиразі через творчість).

Перші дві групи потреб Маслоу вважає первинними і вродженими, три інші — набутими. При цьому діє тенденція піднесення потреб, заміни первинних набутими людиною.

Інша категорія соціології особистості — інтерес — тісно пов'язана з потребою; також має об'єктивно-суб'єктивну природу і являє собою усвідомлення потреб. Разом вони складають основу ціннісного ставлення особистості до оточуючого світу і використовуються для дослідження регуляторів соціальної поведінки.

Однією з найважливіших проблем соціологічного аналізу є проблема соціальної типології особистості. Соціальний тип особистості — це продукт складного переплетення історико-культурних і соціально-економічних умов життєдіяльності людини, сукупність повторюваних якостей і властивостей людини як істоти соціальної. Проблема виділення соціальних типів особистості зумовлена тим, що соціологія має справу не з одиничним, а масовидним, багатоманітним і намагається розкрити в особистості суттєве і типове. З цієї точки зору уявляється можливим виділити такі типи особистості:

• ідеальний (в якому знаходить вияв вимога соціального ідеалу того чи іншого суспільства);

• нормативний (тобто сукупність властивостей особистості, формування яких об'єктивно необхідне для розвитку даного суспільства);

• реально існуючий, або, за висловом В.Ядова, модальний (тобто переважаючий тип особистості на тому чи іншому етапі розвитку суспільства, який може суттєво відрізнятися від нормативного і тим більше ідеального типу).

Завдяки соціалізації людина залучається до суспільства шляхом засвоєння Мови певної соціальної спільноти, відповідних способів мислення, властивих даній культурі, форм раціональності і чуттєвості, прийняття норм, цінностей, традицій, звичаїв, взірців поведінки.

2.Зміст процесу соціалізації.

Соціалізація - процес, за допомогою якого індивідом засвоюються норми його групи таким чином, що за формування власного "Я" проявляється унікальність даного індивіда як особистості, HYPERLINK "http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81"процес засвоєння індивідом зразків поведінки, соціальних норм і цінностей, необхідних для його успішного функціонування в даному суспільстві.

Соціалізація особистості являє собою процес формування особистості в певних соціальних умовах, процес засвоєння людиною соціального досвіду.

У процесі соціалізації людина збагачується соціальним досвідом і індивідуалізується, стає особистістю, набуває можливість і здатність бути не лише об'єктом, але і суб'єктом соціальних впливів, впливати на соціалізацію інших людей.

Основною концепцією в теорії соціалізації вважається концепція початкової асоціальної людини (дитини). У цьому випадку соціалізація виглядає як процес перетворення суб'єкта, спочатку асоціальної, в соціальну особистість. [6, с.83]

Процес соціалізації ніколи не кінчається. Найбільш інтенсивно соціалізація здійснюється в дитинстві і юності, але розвиток особистості триває і в середньому і літньому віці.

Соціалізація - засвоєння індивідом певної системи, знань, норм, цінностей, що дозволяє йому ставати особистістю, здатної функціонувати в даному суспільстві. Термін "соціалізація" має безліч інтерпретацій. Але при всій відмінності підходів, як правило, підкреслюється адаптаційна функція соціалізації, яка дозволяє людям реалізувати свої можливості, здібності, вступати у взаємини з іншими членами і суспільством в цілому, а також визначає стабільність самого суспільства, забезпечуючи необхідну пріемственность в його розвитку. У цьому процесі людина засвоює "досвід поколінь", отримує статусну позицію і рольової набір.

У широкому розумінні поняття "соціалізація" включає в себе поняття соціальної адаптації. Близькість цих понять, видається важливим, тим не менш, обумовлювати їх значення контекстом вживання, так як ототожнення не у всіх випадках методологічно виправдано.

Соціалізація включає в себе такі соціальні механізми, як навчання, виховання, освоєння соціальних ролей, дорослішання, адаптацію [2, с.151]. Існують і психологічні механізми соціалізації: ідентифікація, наслідування, навіювання, соціальна фасилітація, конформність, сором, почуття провини, каяття [9, с.199].

Виділяються три сфери, в яких здійснюється насамперед становлення особистості: діяльність, спілкування, самосвідомість.

3.Поняття соціальної ролі.

Вперше визначення соціальної ролі було дано американським соціологом Р. Лінтон в 1936 р. Він розглядав соціальну роль як динамічну сторону соціального статусу, як його функцію, пов'язану з набором норм, відповідно до яких повинна вести себе в певних ситуаціях особистість. Ці норми визначають ті види поведінки, які людина, що володіє даним соціальним статусом, може здійснювати по відношенню до особи з іншим статусом і, навпаки, вчинки другої особи по відношенню до першого. Поняття соціальної ролі, таким чином, відноситься до таких ситуацій соціальної взаємодії, коли регулярно і впродовж тривалого часу особистість відтворює в певних обставинах усталені риси поведінки, тобто його певні стереотипи, що відповідають очікуванням інших людей. Тому соціальну роль можна визначити і як сукупність очікувань і вимог, що пред'являються соціальною групою, суспільством в цілому до осіб, які займають певні статусні позиції. Ці очікування, побажання, вимоги втілюються в конкретних соціальних нормах ^10.

Отже, соціальна роль, виникаючи у зв'язку з конкретною соціальною позицією (статусом), займаної даної особистістю соціально-стратифікаційної структурі суспільства, виступає разом з тим в якості конкретного, нормативно схвалюваного способу поведінки, обов'язкового для даної особистості. Тому соціальні ролі, що виконуються тим чи іншим індивідом, стають вирішальною характеристикою його особистості.

У результаті, поняття соціальної ролі можна сформулювати як очікування, що пред'являється суспільством до особистості, що займає той чи інший статус ^11. Вона не залежить від самої особистості, її бажань і існує як би крім і до самої особистості. Основні вимоги до особистості вироблялися, шліфувалися суспільством і існують незалежно від конкретних людей, всупереч їх бажанням і уявленням.

Освоєння ролей відбувається в процесі соціалізації, причому число їх постійно збільшується. У ранньому дитинстві людина виконує роль дитини, якій прищеплюють певні правила гри. Потім до нього додається роль вихованця дитсадка і т.д. Надалі дитина виконує роль учня, члена молодіжної групи та ін

Оскільки кожна людина виконує декілька ролей, можливий рольовий конфлікт: батьки і однолітки очікують різного поведінки від підлітка, а він, виконуючи ролі сина і приятеля, не може одночасно відповідати їх очікуванням.

Види соціальних ролей визначаються різноманітністю соціальних груп, видів діяльності і відносин, у які включена особистість. У залежності від суспільних відносин виділяють соціальні та міжособистісні соціальні ролі.

Соціальні ролі ¹² пов'язані з соціальним статусом, професією або видом діяльності (вчитель, учень, студент, продавець). Це стандартизовані безособові ролі, що будуються на основі прав і обов'язків, незалежно від того, хто ці ролі виконує. Виділяють соціально-демографічні ролі: чоловік, дружина, дочка, син, онук. Чоловік і жінка - це теж соціальні ролі, біологічно зумовлені і передбачають специфічні способи поведінки.

Міжособистісні ролі ¹³ пов'язані з міжособистісними відносинами, які регулюються на емоційному рівні (лідер, скривджений, нехтуємо, кумир сім'ї, улюблений і т. д.).