1.2.2. Психологічні критерії, які використовуються при виборі виду спорта

Як показує аналіз літературних джерел, присвячених даній проблемі, крім мотивів провідними психологічними критеріями орієнтації та відбору при виборі виду спорту є і здібності [31, с. 24].

Проблема здібностей є вкрай дискусійною. Слід зазначити, що в сучасній психології досі не існує єдиної теорії і типології здібностей. Наявні багаточисельні визначення здібностей, що зводяться до загальної формули: здібності – це фактор, що визначає успішність діяльності, – створюють поле для неоднозначного трактування цього поняття: спрямованість особистості, знання, властивості темпераменту і нервової системи і т. д. Внаслідок цього поняття здібностей втрачає специфічність і деякі вчені або ототожнюють його з поняттям якості, або взагалі відмовляються від його і з користування. Той факт, що в поняття здібностей вкладається настільки різний зміст, не може вважатися випадковістю чи пояснюватися суб’єктивним підходом. Він свідчить про об’єктивну складність структури здібностей [1, с. 4 – 5].

З досліджень спортивних психологів випливає, що досить часто у людини є схильність до того виду діяльності, до якої у них є здібності. Наприклад, якщо у людини є схильність до роботи «вибухового» типу, то у нього є і добре виражені показники швидкості; якщо у неї є тяга до роботи в спокійному темпі, то у нього спостерігається стійкість до монотонної діяльності і т.д. Такий «збіг» обумовлено тим, що і схильності, і здібності мають загальний компонент – типологічні особливості прояву властивостей нервової системи [33, с. 66].

Так, типологічний комплекс, що включає в себе слабку нервову систему, рухливість нервових процесів, домінування збудження або врівноваженість по «зовнішньому» балансу, з одного боку, виступає у вигляді задатків швидкісних здібностей, а з іншого створює потребу в короткочасній діяльності вибухового характеру. Тому серед осіб, що займаються швидкісними видами спорту (спринтом, боксом, настільним тенісом, фехтуванням), переважають особи з цим типологічним комплексом [33, с. 67].

Однак необхідно звернути увагу на відсутність безпосереднього зв’язку між здібностями і схильностями: ці зв’язки опосередковані діяльністю. Здібності, забезпечуючи ефективність обраної за схильностями діяльності, підкріплюють мотив вибору, сприяють переростанню схильності, як не зовсім усвідомленого прагнення виконувати певний тип роботи, в стійкий інтерес, захопленість. Остання підвищує активність спортсмена в обраному виді діяльності, що сприяє кращому розвитку здібностей і якостей, прискорює формування навичок та набуття знань. Це знову підвищує ефективність діяльності, призводить до великих досягнень. Виходить замкнута функціональна система з прямими і зворотними (позитивними) зв’язками [16, с. 71 – 73].

Розбіжність здібностей і схильностей може бути обумовлена і неадекватністю уявлень людини про види спортивної діяльності. Наприклад, дівчата з рухливістю нервових процесів часто вибирають художню гімнастику тільки на підставі її зовнішніх ознак: близькістю до хореографії, музикальністю, пластичністю, емоційністю. Емоційна сторона художньої гімнастики приховує від них «внутрішню» характеристику цього виду спорту - постійне виконання одних і тих же елементів, ретельну їх «шліфовку». А це пов’язано не з рухливістю нервових процесів, а з інертністю, і не випадково у членів збірної України з цього виду спорту і зі спортивної гімнастики відзначається однакова інертність нервових процесів [33, с. 66 – 68].

Те ж можна сказати і щодо вибору інших видів спорту: бадмінтону, плавання. Наявність серед молоді бажання займатися цими видами спорту, найбільш поширене у осіб з переважанням гальмування по «внутрішньому» балансу, тобто з малою руховою активністю, можна пояснити тим, що про ці види спорту вони судять як про пляжні розваги, не розуміючи, що серйозні заняття бадмінтоном і плаванням вимагають від людини колосальної працездатності, витрат фізичних і психічних ресурсів [33, с. 69 – 71].

В. Н. Мясищев зазначає, що неспівпадіння нахилів та здібностей може бути і через неправильне виховання учнів, через переоцінку їх можливостей, захвалювання, що призводить до виникнення у них марнославства, самовпевненості, самозаспокоєння, зниження активності на заняттях, в результаті чого здібності не розвиваються в належній мірі.

Нарешті, причиною розбіжності можуть бути соціальні мотиви вибору того чи іншого виду спортивної діяльності. Можуть впливати на вибір виду спорту мода, сімейні традиції, бажання нема підтримати друзів і т.д. [1, с. 152].

У зв’язку з цим важливо при орієнтації та відборі індивідуальних та командних видів спорту враховувати мотиви приходу школяра в той чи інший вид спорту, так як одні з них сприяють закріпленню школяра в даній спортивної секції, а інші – ні. Наприклад, у дослідженні Ю. Ф. Курамшина було виявлено, що якщо школяр запрошений в секцію тренером або прийшов за порадою інших, то відсів з секції буде більш значним [11, с. 287]. Великий відсів буває і при мотиві, що характеризує прагнення до слави. Найменшим був відсів при мотивах схожості на існуючих чемпіонів та мотивація досягнення та перевищення їх успіхів. Особливо часто види спортивних занять обираются при мотиві «подобається», причому конкретно пояснити, чому подобається той чи інший вид спорту, в більшості випадків люди не можуть.

Також вибір виду спорту та спортивні досягнення залежать від властивостей темпераменту, тому їх доцільно враховувати при відборі та орієнтації в різні види спорту. Про це ж свідчать й інші дані. Наприклад, обстеження декількох сотень спортсменів, представників різних видів спорту, показало, що у стрибунів у воду дуже рідко зустрічається висока тривожність. Очевидно, це заважає отримувати задоволення від заняття таким видом спорту, який потребує ризику, сміливості. Тому люди з високою тривожністю або не йдуть в ці секції, або швидко йдуть з них [4, с. 48 – 50].

У той же час, за даними Р. Н. Зюкова, для заняття художньою гімнастикою висока тривожність може грати позитивну роль, оскільки дозволяє більш точно відтворювати і повільний, і швидкий темп у виступах. За її ж даними, емоційна збудливість визначає точність сприйняття і відтворення тривалості звуків, мала імпульсивність сприяє сприйняттю і відтворення музичних акцентів цього виду індивідуальної спортивної діяльності [33, с. 119].

Очевидно, й особистісні особливості впливають на ефективність діяльності та вибір індивідуальних та командних видів спорту. Наприклад, в роботі Р. В. Рожанець показано, що ігрові види спорту обирають особистості з високою активністю, оптимізмом, життєрадісністю, надлишком енергії і усвідомленням власних можливостей; художню гімнастику, акробатику, кінний спорт обирають особистості з жагою визнання, схильністю до деякої театральності в поведінці, з багатою уявою, з жвавістю і виразністю емоційних реакцій [25, с. 41].

Однак, як показав проведений науково-теоретичний аналіз, вичерпних даних з проблеми вибору індивідуальних та командних видів спорту поки немає.

Таким чином, узагальнюючи все вищевикладене, можна коротко сформулювати деякі основні висновки.

При орієнтації та відборі індивідуальних та командних видів спорту важливо враховувати, що в одних видах спорту, які пред’являють специфічні і високі вимоги до нейродинаміки людини, так само як і у всіх видах «великого» спорту, властивості темпераменту є здібностями до спортивної діяльності, оскільки вони є необхідною умовою успіху; в інших видах спорту, так само як у масовому спорті взагалі, властивості темпераменту не є здібностями до спортивної діяльності, оскільки тут не пред’являється ні специфічних, ні високих вимог до нейродинаміки людини, і тому властивості темпераменту не визначають успішності діяльності. Вдале поєднання темпераменту, мотивів і характеру, сприяє розвитку здібностей, ефективної їх реалізації.

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИ ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИСТІСНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ДІТЕЙ, ЩО ЗАЙМАЮТЬСЯ РІЗНИМИ ВИДАМИ СПОРТУ