Тема 7. Валютні відносини і валютні системи

7.2 ВАЛЮТНИЙ РИНОК: СУТЬ ТА ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ

Валютні ринки - це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж іноземних валют на основі попиту та пропозиції.

Суб'єкти валютного ринку:

• продавці,

• покупці,

• посередники.

Об'єкти валютного ринку:

юридичні особи, зайняті у зовнішньоекономічній діяльності.

Функції валютних ринків

:

1. забезпечення своєчасності здійснення міжнародних розрахунків,

страхування валютних ризиків;

2. диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держав,

регулювання валютних ресурсів;

3. отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигляді різниці курсів валют;

4. регулювання економіки.

Названі функції реалізуються через виконання суб'єктами ринку широкого кола валютних операцій.

Валютні операції- це операції, пов'язані з переміщенням валютних цінностей між суб'єктами валютного ринку.

Ці операції класифікуються за кількома критеріями:

1. за терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти:

касові та строкові,

2. за механізмом здійснення операцій:

операції СПОТ, (валютна операція за договором, умови якого передбачають виконання цієї операції на другий робочий день після дня укладення договору)

форвардні, (є угодою, при якій платежі проводяться у встановлений термін (від одного тижня до п'яти років) за курсом, зафіксованим на час укладення угоди за контрактом, тобто це угоди, в яких сторони домовляються про поставку певної суми валюти через конкретний період часу після укладання угоди за курсом, зафіксованим в угоді.

ф'ючерсні, (це форвардні операції зі стандартними розмірами і термінами, які торгуються на офіційних біржах. Ф’ючерсний контракт є зобов’язанням купити або продати одну валюту проти іншої за узгодженим обмінним курсом в певний день у майбутньому.)

опціонні операції;( Дослівно термін «опціон» перекладається як «вибір») (Опціон дає право, а не обов’язок, на придбання або продаж обумовленої кількості іноземної валюти за вказаним в угоді курсом протягом визначеного строку. Він дає можливість одній зі сторін угоди виконати угоду або відмовитися від її виконання)

операції СВОП — це обмін потоками двох валют за певний період у майбутньому між сторонами угоди.

3 за формами здійснення:

безготівкові та готівкові;

4 за масштабами операцій:

оптові (здійснюються між банками) та

роздрібні (здійснюються між банками та їх клієнтами).

5. за цільовим призначенням: з метою отримання валюти, страхування, отримання прибутку.

Валютне регулювання - сукупність заходів, що реалізуються міжнародними організаціями, державою у сфері валютних відносин. Здійснюється на двох рівнях: міждержавному та національному.

Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладено на МВФ, який керується статутом, ухвалами та домовленостями.

На державному рівні регулювання визначається законодавчими актами кожної країни.

До міжнародних органів валютного регулювання належать: МВФ, Світовий банк, Міжнародні фінансово-кредитні організації.

Валютний контроль-це важлива складова валютного регулювання, мета якого - дотримання валютного законодавства під час здійснення валютних операцій за участю резидентів і нерезидентів.

Механізм валютного регулювання в Україні містить сукупність заходів, які проводяться НБУ, Мінфіном, ДПА, іншими органами валютного контролю у сфері валютних відносин.

Механізм валютного регулювання в основному зводиться до таких форм.

Девальвація - зниження обмінного курсу національної валюти щодо іноземних.

Об'єктивна основа: завищення офіційного валютного курсу порівняно з реальною купівельною спроможністю грошової одиниці.

Причини: нерівномірність інфляційного процесу в різних країнах; нестабільність платіжних балансів; нестабільність світової економіки

Наслідки: стимулювання експорту; стимулювання споживчого попиту на

внутрішньому ринку; підвищення конкурентоспроможності країни на світовому ринку

Ревальвація - підвищення курсу національної валюти стосовно імпортних.

Наслідки: стимулювання імпорту; утримання на внутрішньому ринку споживчого попиту; приплив імпортних інвестицій.

Валютна інтервенція - операції щодо купівлі та продажу власної валюти або конкурентної - іншої держави.

Наслідки: зміна попиту і пропозиції певної грошової одиниці на валютному ринку; кореляція обмінних курсів валют.

Способи здійснення валютної інтервенції: за рахунок використання власних іноземних валютних резервів (через своп-угоди), за рахунок продажу цінних паперів, вміщених в іноземній валюті, зокрема кредитних позицій у СПЗ (ЗОЯ).

Платіжний баланс - співвідношення всієї сукупності надходження з-за кордону та платежів за кордон за певний проміжок часу, тобто співвідношення вимог і платежів.

Форму платіжного балансу рекомендує МВФ.

7.3. ВАЛЮТНІ СИСТЕМИ, ЇХ ПРИЗНАЧННЯ

Валютна система - це державно-правова форма організації міжнародних валютних грошових відносин між державами у межах певного економічного простору, вона є механізмом, який єднає окремі національні економічні системи в єдине світове господарство.

Валютна система покликана створити сприятливі умови для розвитку економічного співробітництва між країнами.

Головне завдання валютної системи - ефективне опосередкування платежів за експортом й імпортом товарів, капіталу, послуг та інших видів діяльності у відносинах між країнами і створення сприятливих умов для розвитку виробництва на основі ефективного міжнародного поділу праці.

Отже, валютна система є однією з могутніх ланок, яка значною мірою може сприяти розширенню або, навпаки, обмеженню інтенсивності міжнародних економічних відносин. За допомогою валютної системи здійснюється переміщення економічних ресурсів з однієї країни в іншу або навпаки - цей процес блокується; розширюється або обмежується ступінь національної економічної самостійності, «переміщуються» економічні труднощі (наприклад, безробіття, інфляція тощо) з одних країн в інші. Розвиток міжнародних економічних відносин значною мірою визначається характером, рівнем зрілості валютної системи держави і дієвістю функціонування її інститутів.

Види валютних систем та їх складові елементи

Оскільки валютна система, як зазначалося вище, - це державно-правова форма організації валютних відносин, то види валютних систем прийнято поділяти на: національну валютну систему; міжнародну (регіональну) валютну систему; світову

Національна валютна система - це складова грошових відносин окремої країни, яка охоплює державно-правові форми організації валютних відносин однієї держави з іншими, а також з міжнародними економічними і політичними структурами.

Функціонування національної валютної системи юридично визначається і регулюється національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права, її призначення полягає в забезпеченні безперебійних розрахунково-платіжних відносин всіх економічних суб'єктів із зовнішнім світом, накопиченні золотовалютних резервів і їх використанні на користь суспільства, регулюванні співпраці країни зі світовою економічною спільнотою.

Національні валютні системи регулюються шляхом поєднання інтересів різних держав і їх угруповань, а також у результаті досягнення компромісів між ними.

Елементи національної валютної системи:

1. національна валюта - грошова одиниця країни;

2. режим конвертованості національної валюти і характер обмежень;

3. валютний паритет і режим курсу національної валюти;

4. склад, режим формування та використання золотовалютних резервів;

5. форми та організація міжнародних розрахунків;

6. статус національних установ, що регулюють валютні відносини, режим внутрішнього валютного ринку і ринку золота тощо.

Міжнародна (регіональна) валютна система - це договірно-правова форма організації валютних відносин між державами будь-якої однієї групи. Прикладом такої системи є створена в 1979 році Європейська валютна система, до складу якої входять країни - члени Європейського економічного союзу (ЄЕС), або валютна система країн - членів СЕВ, яка проіснувала з 1963 до 1990 року. Міжнародна (регіональна) валютна система розробляється групою держав і закріплюється відповідними договорами між ними, а також тісно пов'язується з національними валютними системами і є складовою частиною світової валютної системи.

Основними елементами міжнародної (регіональної) валютної системи є:

1. міжнародна розрахункова одиниця (євро);

2. спільні міжнародні валютні фонди;

3. злагоджений режим регулювання валютних курсів;

4. регіональні кредитно-розрахункові установи тощо.

Світова валютна система - це спеціально розроблена державами і закріплена міжнародними договорами форма організації валютних відносин між всіма країнами або значною частиною країн світу, в рамках якої формуються і використовуються валютні ресурси та здійснюється міжнародний платіжний обіг.

Світова валютна система є функціональною організацією валютних відносин на рівні міждержавних зв'язків через створені на колективних засадах міждержавні валютно- фінансові та банківські установи й організації. Світовий рівень валютної системи включає

низку окремих елементів, кожний з яких юридично визначається відповідними міжнародними договорами та угодами.

Елементи світової валютної системи:

1. визначений набір форм міжнародних засобів обігу і платежу (вільно конвертована валюта, міжнародні колективні валюти - евро, СПЗ);

2. узаконений режим валютних паритетів і курсів;

3. уніфіковані і регламентовані форми і правила міжнародних розрахунків;

4. механізм забезпечення платіжно-валютними засобами міжнародного обігу;

5. умови взаємної конвертованості валют;

6. статус міжнародних (міждержавних) валютно-кредитних організацій, що регулюють валютні відносини;

7. режим функціонування міжнародних ринків валюти і золота;

8. мережа міжнародних і національних банківських установ, що здійснюють міжнародні розрахункові і кредитні операції, пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю.

Принципи та організаційні основи сучасної світової валютної системи були визначені Ямайською угодою країн - членів Міжнародного валютного фонду (1976 рік).

Найбільшої ефективності валютні системи досягають за умови правильної узгодженості національних, міжнародних (регіональних) і світової систем, коли вони діють як єдиний механізм. Тому країни, що раніше були членами СЕВ, і суб'єкти колишнього СРСР, які тривалий час намагались створити свою специфічну міжнародну валютну систему, в сучасних умовах намагаються увійти до світової валютної системи, зокрема в її міжнародні структури, і, відповідно, скорегувати свої національні валютні системи.

Етапи розвитку міжнародної валютної системи

1. Паризька валютна система (1816-1914 рр.). В основу її був покладений золотомонетний стандарт. Золотомонетний стандарт - це власна (тобто класична) форма золотого стандарту, пов'язана з використанням золота і золотих монет як грошового товару.

Основою формування валютних курсів був золотий паритет, який відображав співвідношення грошових одиниць різних країн за їхнім офіційним золотим вмістом. Був скасований МВФ у 1978 році.

Пізніше, коли золоті монети вже не карбувалися, був уведений золотозливковий стандарт. Золотозливковий стандарт - це урізана форма золотого стандарту, що передбачає обмін кредитних грошей на зливки золота вагою до 12,5 кілограма.

Поступово поряд із золотом у міжнародних розрахунках стали використовуватися фунти стерлінгів і долари СПІА. Так з'явився золотодевізний стандарт, що був покладений в основу Генуезької валютної системи.

2. Генуезька валютна система (1922-1944 рр). В основу її був покладений золотодевізний стандарт. Золотодевізний (золотовалютний стандарт) - урізана форма золотого стандарту, що передбачає обмін кредитних грошей на девізи валютних країн золотозливкового стандарту, а потім на золото. За золотодевізного стандарту валюти одних країн залежали від валют інших країн, знецінення яких викликало нестійкість супідрядних валют. Діяв з 1922 до 1971 року.

3. Бреттон-Вудська валютна система (1944-1976 рр ). У Бретгон-Вудській валютній системі зберігалася деяка подоба золотодевізного стандарту, особливість якого полягала у тому, що це був, по-перше, золотодевізний стандарт тільки для центральних банків, а по- друге, при цьому тільки долар СІЛА (тобто тільки одна-едина національна валюта) обмінювався на золото. Власне кажучи, це був золотодоларовий стандарт. У Бретгон- Вудській валютній системі поєднувався стихійно-автоматичний характер міждержавних розрахунків з посиленням їх державного і міждержавного регулювання.

У 1969 році МВФ були введені для розрахунків «Спеціальні права запозичення» (СПЗ) і золотодевізний стандарт був замінений стандартом СПЗ. У серпні 1971 р. уряд СІЛА офіційно припинив продаж золотих зливків за долари.

4. Ямайська валютна система (1976 р,- до теперішнього часу). У січні 1976 р. угодою країн - членів МВФ на конференції в Кінгстоні (Ямайка) була проведена друга зміна статуту МВФ. Цією угодою був переглянутий статус золота і введені плаваючі валютні курси.

СПЗ відносяться до міжнародних колективних валют і використовуються для безготівкових розрахунків країн - членів Міжнародного валютного фонду шляхом записів на спеціальних рахунках. Курс СПЗ визначається на основі валютного кошика.

У Європі, де створено Європейський економічний союз, функціонує Європейська валютна система, вона є міжнародною регіональною валютною системою, підсистемою Ямайської світової валютної системи. Країни - члени Європейського економічного союзу, об'єднавшись у валютний союз, мають єдину колективну валюту - евро.

Як і світова валютна система, Європейська валютна система також пройшла певні етапи становлення і розвитку:

I етап - 1947-1950 рр. - укладення валютних угод між країнами Західної Європи на двосторонній основі з метою взаємного регулювання платіжних балансів безготівкових розрахунків, заліку взаємних вимог, пільгового кредитування;

II етап - 1950-1958 рр. - створення Європейського платіжного союзу (17 країн), розрахунки в межах союзу здійснюються за допомогою умовної розрахункової одиниці - епуніт;

III етап - з 1959 р. - створення Європейської економічної спільноти, яка трансформувалась у Європейську валютну систему;

IV етап - 1989 р. - поетапна трансформація Європейської валютної системи у Європейський валютний союз.

Процес інтеграції України у світову економіку відбувається за умов реформування власної економіки під час одночасного трансформування системи зовнішньоекономічних зв'язків, формуванні нових інтеграційних елементів.

Потреба в цьому обумовлює відповідні форми і темпи розвитку валютної системи України, зокрема, в напрямі поступового скасування обмежень на здійснення операцій та участі в міжнародних валютних механізмах.

Все це вимагає удосконалення валютної політики держави, системи регулювання і контролю сфери валютних відносин.

7.4 ПРАВИЛА ПЕРЕКАЗУ ІНОЗЕМНОЇ ВАЛЮТИ ЗА МЕЖІ УКРАЇНИ

Правила здійснення переказів валюти за межі України, затверджені Постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2007 року N 496.

Перекази фізичних осіб (резидентів і нерезидентів) за поточними валютними неторговельними операціями виконуються на наступні цілі:

а) на оплату витрат іноземним судовим, слідчим, нотаріальним та іншим повноважним органам (у тому числі сплата податків, зборів інших обов’язкових платежів), витрат іноземних адвокатів у разі порушення справ за кордоном, у яких позивачем або відповідачем є фізична особа;

б) на оплату витрат на лікування в медичних закладах іншої держави, а також на оплату витрат на транспортування хворих;

в) на оплату витрат на навчання і стажування в навчальних закладах іншої держави, витрат на проведення тестів, іспитів тощо;

г) на оплату участі в міжнародних симпозіумах, семінарах, конференціях, конгресах, виставках, ярмарках, культурних і спортивних заходах, а також інших міжнародних зустрічах, що відбуваються на територіях іноземних країн;

г) на оплату витрат на придбання літератури та передплатних видань, що видаються за кордоном;

д) на оплату зборів (мита) за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, уключаючи оплату послуг, які надаються патентними відомствами інших країн, і послуг патентних повірених за кордоном;

е) на оплату витрат, пов’язаних зі смертю громадян за кордоном (транспортні витрати і витрати на поховання);

є) на оплату послуг за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя, укладеними з нерезидентами, за наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України (далі - Національний банк), отриманої в порядку, визначеному Національним банком;

ж) на оплату продукції, робіт, послуг, прав інтелектуальної власності, що набуваються в нерезидентів за кордоном для власного споживання;

з) на оплату вступних, членських внесків до міжнародних організацій;

и) платежі у зв’язку з прийняттям спадщини;

і) у разі виїзду за кордон на постійне місце проживання;

ї) з оплати праці, стипендій, пенсій, аліментів, державної допомоги, матеріальної допомоги, допомоги родичів, благодійної та гуманітарної допомоги, виплат і компенсацій, уключаючи виплати з відшкодування шкоди, заподіяної робітникам унаслідок каліцтва, професійного захворювання або іншого ушкодження здоров’я, що пов’язані з виконанням ними трудових обов’язків, жертвам політичних репресій, жертвам нацистських переслідувань, членам їх родин і спадкоємцям, відшкодування за страховими випадками, премій, призів, успадкованих коштів, коштів за договорами дарування, коштів, заощаджених на рахунках, і прибутків за ними;

й) з оплати авторських гонорарів, премій, призів та інших виплат за використання об’єктів права інтелектуальної власності фізичних осіб;

к) на підставі вироків, рішень, ухвал і постанов судових, слідчих та інших правоохоронних органів.

Відповідно до вимог Правил фізичні особи-резиденти можуть здійснювати за межі України перекази іноземної валюти:

а) у сумі, що в еквіваленті не перевищує 15 000 гривень в один операційний (робочий) день, - з поточного рахунку в іноземній валюті або без його відкриття (на бажання клієнта) без підтвердних документів;

б) у сумі, що в еквіваленті перевищує 15 000 гривень в один операційний день, - виключно з поточного рахунку в іноземній валюті на підставі підтвердних документів.

Фізичним особам-нерезидентам дозволяється без відкриття поточних рахунків в іноземній валюті переказувати за межі України суму, що не перевищує в еквіваленті 15 000 гривень в один операційний (робочий) день, на підставі документів, що підтверджують джерела походження іноземної валюти.

Перекази в іноземній валюті за межі України з поточних рахунків фізичних осіб- нерезидентів здійснюються без обмеження суми.

Переказ без відкриття рахунку в межах України для виплати його готівкою без зарахування на поточний рахунок за дорученням фізичної особи - резидента і нерезидента здійснюється банком виключно в національній валюті.

Зарахування на поточні рахунки фізичних осіб - резидентів і нерезидентів переказів із-за кордону та подальша їх виплата з цих рахунків здійснюються без обмеження суми.

Виплата переказу (переказів), що надійшов (надійшли) в іноземній валюті з-за кордону на користь фізичної особи, у сумі, що дорівнює або перевищує в еквіваленті 150 ОООгривень за місяць, здійснюється в гривнях і зараховується на поточний рахунок отримувача переказу (переказів).

7.5 МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ НА ВАЛЮТНОМУ РИНКУ

У міжнародних розрахунках застосовуються такі ж форми документів і порядок їх оплати, що й у розрахунках усередині країн, однак існує і певна їх специфіка. Зокрема, особливо важливим тут є попереднє визначення основних елементів організації розрахунків у різного рівня угодах та контрактах: між контрагентами, банками, державами, а також у міжнародних конвенціях.

У зовнішньоторговельних контрактах між контрагентами (експортерами та імпортерами) визначаються основні валютно-фінансові та платіжні умови розрахунків: валюта ціни і валюта платежу; курс їх переводу; валютні застереження; форми розрахунків; умови платежу і форми платіжних засобів та ін.

Валюта ціни - це валюта, в якій встановлюється ціна контракту. Вона вибирається з найбільш сталих. Нею може бути валюта однієї з країн-учасниць контракту чи третьої країни.

Валюта платежу- це валюта, в якій здійснюється платіж. Вона не обов'язково збігається з валютою ціни. В останньому випадку в контракті обумовлюється курс переводу однієї валюти в іншу.

Валютні застереження передбачають перегляд суми платежу відповідно до зміни курсу певної валюти (валюти застереження), групи валют («валютної корзини») або валюти ціни відносно валюти платежу.

Умови платежу передбачають негайну оплату відвантажених товарів чи відтермінування платежу, тобто продаж у кредит

Форми платіжних засобів - це вид документів, за допомогою яких здійснюються розрахунки. Вони поділяються на фінансові та комерційні. До фінансових належать векселі (прості та перевідні), чеки, платіжні розписки; до комерційних - рахунки-фактури, документи, що підтверджують відвантаження товарів, специфікації, страхові поліси та ін.

Форми розрахунків відрізняються порядком документообігу і містять розрахунки за інкасо за допомогою акредитивів, за відкритими рахунками, банківськими переказами.

Вказані особливості міжнародних розрахунків зумовлюють специфіку їх форм, організації документообігу, здійснення валютних операцій тощо.

Комерційні банки здійснюють міжнародні розрахунки за дорученням своїх клієнтів- підприємців, організацій-учасників зовнішньоекономічної діяльності в трьох загальноприйнятих формах: банківський переказ; інкасо; акредитив.

Вибір конкретної форми визначається за погодженням сторін і фіксується в розділі «Умови платежу» зовнішньоторгової угоди.

Банківський переказ - це операція банку на валютному ринку з виконання доручення клієнта щодо переведення грошей в інший закордонний банк для виконання його грошових зобов'язань.

Механізм проведення банківського переказу такий.

Експортер направляє документи імпортеру на основі отриманих документів, імпортер дає вказівку своєму банку про перерахування коштів до банку отримувача, тобто експортера.

Банк імпортера виконує перерахування коштів у банк експортера напряму або через банк-кореспондент на основі заяви про переказ, в який вказується сума переказу, спосіб виконання, назва отримувача і його точна адреса, номер його рахунку в банку та назва банку, валюта переказу.

Інкасо - це банківська операція із стягнення грошових коштів з платника на користь одержувача на підставі письмового доручення останнього з наданням відповідних документів.

Ця форма розрахунків здійснюється за допомогою інкасового доручення експортера, яке передається до банку після відвантаження товару.

Під час міжнародних розрахунків за інкасовою формою керуються уніфікованими правилами по інкасо, розробленими Міжнародною торговельною палатою.

Що стосується акредитива-то це розрахунковий документ, що є дорученням одного банку іншому провести оплату товаротранспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги за рахунок заздалегідь визначених джерел коштів.

Один з основних видів міжнародних банківських розрахункових операцій є документарний акредитив, що являє собою угоду, згідно з якою банк, який діє за дорученням клієнта, повинен протягом певного часу виплатити зазначену суму третій особі.

Ці розрахунки регламентуються уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів, виданими міжнародною торговельною палатою у 1995 році, і проводяться в декілька етапів:

покупець і продавець укладають контракт, в якому передбачено форму розрахунків за акредитивом;

покупець доручає банкові в своїй країні виставити акредитив на користь експортера, тобто бенефіціара;

банк-емітент виставляє акредитив, гарантуючи цим оплату бенефіціарові, за умови виконання останнім вимог до контракту;

банк-емітент просить банк країни експортера (авізний банк) повідомити позичальника про виставлення акредитива; проте авізний банк стежить лише за дотриманням умов акредитива, але не бере на себе жодних зобов'язань щодо гарантування оплати експортерові;

експортер після відвантаження товару подає до авізного банку або банку, вказаного в акредитиві, документи, що відповідають умовам контракту;

банк перевіряє правильність поданих експортером документів та здійснює їх оплату одним із способів, передбачених умовами акредитиву.

Акредитив видається на термін до 90 днів.