10. Виникнення класичної політекономії в Англії. Вільям Петті і його погляди

Основоположником класичної політичної економії в Англії К. Маркс називає В. Петті (1623—1687). Проте аналіз його праць дає підстави для висновку, що він є економістом перехідного від меркантилізму до класичної політекономії періоду.

Його перу належить кілька наукових творів: «Трактат про податки і збори» (1662), «Слово мудрим» (1664), «Політична анатомія Ірландії» (1672), «Політична арифметика» (1676), «Різне про гроші» (1682). Обґрунтовуючи ек політику держави, він розвиває теорію торгового балансу, виступає за нагромадження в країні золота і срібла, виправдовує колоніальну експансію, втручання держави в економічне життя. Він пише про гроші, позичковий процент, вексельний курс, податки, земельну ренту, монополії та інше, що відрізняє його від меркантилістів. Петті вважають засновником трудової теорії вартості. Саме тому К. Маркс називає його засновником класичної політичної економії в Англії. Вартість Петті трактує з позиції пропорційного обміну, що визначається затратами праці на виробництво товарів і залежить від її продуктивності в різних галузях. Він використовує термін «природна ціна», яка в нього і є, по суті, вартістю. Заробітну плату він розуміє як ціну праці, величина якої визначається вартістю засобів існування. Він прихильник мінімальної заробітної плати, яка б забезпечувала лише фізіологічний прожитковий мінімум, щоб примусити робітників працювати. Великою заслугою Петті є запровадження принципів кількісного визначення національного багатства і національного доходу. Національний дохід, на його думку, створюється у сфері матеріального виробництва й у сфері послуг.

11.Становлення ринкового господарства та економічних теорій у країнах європейської цивілізації у кінці ХVІІ – першій половині ХІХ ст. Економічне вчення А.Сміта та Д.Рікардо.

Класична політична економія – один із наукових напрямів світо-вої економічної думки другої половини ХVІІ – першої половини ХІХ ст. Економічні положення меркантилістів, інші протекціоністські настрої, які гальмували розвиток виробництва, зумовили необхідність виникнення нової економічної концепції – концепції економічного лібералізму, яка базується на принципах вільного підприємництва і конкуренції, невтручання держави в економічні процеси. На відміну від меркантилістів класики політичної економії предметом дослі-дження обрали сферу виробництва.

У 1776 р. вийшла книга А. Сміта “Дослідження про природу і причини багатства”, яка ознаменувала завершення етапу становлення політичної економії як науки. У ній автор чітко визначив предмет, методологію і загальну основу політичної економії як особливої галу-зі знання. Головним чинником нагромадження капіталу, за Смітом, є ощад-ливість. Повне невтручання держави в економіку країни – “laissez faire” – він вважав умовою багатства, а державне регулювання необ-хідне лише у разі виникнення загрози загальному благу.

Економістом епохи промислової революції є Давид Рікардо (1772-1823). У 1817 р. була опублікована його головна праця “Основи політичної економії і оподаткування”, в якій дослідник заклав базові принципи модельного методу в дослідженнях економічної теорії.

Головне завдання політичної економії Рікардо бачив у визначенні законів, що керують розподілом продукту між класами. Розрізняючи споживну і мінову вартість, він вважав, що остання зумовлюється кі-лькістю витраченої праці, а також величиною і тривалістю капіталов-кладень.

12.Промисловий переворот та економічні теорії у провідних країнах світу.

Промисловий переворот — це перехід від ручного, ремісничо-мануфактурного до великого машинного фабрично-заводського виробництва. Батьківщиною першого промислового перевороту була Англія — в останній третині XVIII — середині XIX ст. Важливим чинником промислового перевороту стала буржуазно-демократична революція середини XVII ст., яка ліквідувала основні перепони розвитку підприємництва, розчистила шлях для становлення індустріального суспільство. Цьому сприяв і аграрний переворот XVI — XVII ст., внаслідок якого прискореними темпами розвивалося високотоварне, базоване на фермерській основі, сільське господарство.

Промисловий переворот у Франції мав свої особливості і специфіку. Він розпочався пізніше, ніж в Англії, і був затяжним. На думку деяких вчених, у т. ч. французьких, велика демократична революція 1789—1794 рр. негативно вплинула на хід економічного розвитку країни. Незважаючи на проголошені свободи, у країні тривалий час панував економічний хаос та дезорганізація, що дало підстави французькому вченому М. Леві-Лебуайє вважати революцію в економічному плані національною катастрофою. Перші машини тут з'явилися ще в кінці XVIII ст., але не мали широкого застосування. Промислове піднесення відбулося у 1805—1810 рр. в часи правління Директорії та Наполеона, які активно підтримували промисловість і торгівлю. 

Німеччина вийшла на шлях капіталістичного розвитку пізніше, ніж Англія та Франція. Промисловий переворот тут розпочався лише в 30-х роках XIX ст. і тривав до 70-х років. Найважливішою причиною такого відставання була наявність феодальних середньовічних порядків в сільському господарстві, збереження цехів у промисловості та політична роздробленість країни. На відміну від Англії та Франції, становлення суспільства нового типу в Німеччині відбувалося не революційним, а еволюційним шляхом. Середньовічні порядки: панування феодального землеволодіння та повинності селян ліквідовувалися поступово, шляхом реформ. Навіть після революції 1848 р. у Німеччині зберігалася феодальна монархія і політична та економічна влада великих землевласників-юнкерів. Щоправда, монархія стала обмеженою, і деякі політичні права отримала національна буржуазія. Запізнення промислового перевороту було зумовлене ізольованістю країни від світових торговельних шляхів, відсутністю власного флоту. 

Поява у Північній Америці сильної самостійної держави створила сприятливі умови для економічного зростання. Промисловий переворот розпочався у північних штатах в останньому десятилітті XVIII ст. Його особливість полягає у відсутності тих докапіталістичних пережитків, які мали місце у країнах Західної Європи, цехових порядків зокрема. Здійсненню промислового перевороту сприяло вигідне територіально-географічне розташування країни. Створення незалежної держави давало змогу американцям відмежуватися від боротьби Англії та Франції за гегемонію у Європі. Більше того, період наполеонівських воєн став золотим віком американської торгівлі. Посередництво у торгівлі зброєю, боєприпасами і т. ін. приносило великі прибутки. Почали розвиватися американські міста — важливі торговельні центри. П'ятий за чергою президент США, Джеймс Монро, у славетному маніфесті від 2 грудня 1823 р. заявив, що Сполучені Штати не допустять, аби європейські країни втручалися у внутрішні справи американців. Америка для американців! — гасло, висунуте Дж. Монро, яким американці керуються до сьогоднішніх днів. Доктрина Монро сприяла консолідації американської нації, її збагаченню, примусила світ рахуватися а її інтересами. Важливу роль у здійсненні промислового перевороту відіграє демографічний фактор. Жодна країна світу не знала таких темпів росту населення. До середини XIX ст. кількість жителів США збільшилася у 4,5 раза, в основному за рахунок переселенців із Європи — людей підприємливих, енергійних, які в першу чергу спричинили економічний поступ США.

(http://www.slv.com.ua/darom/ekonomika/040.html)

13.Еволюція промислового капіталізму у другій половині ХІХ-ХХ ст. Друга технологічна революція і розвиток світових продуктивних сил наприкінці ХІХ- початку ХХ ст.

Головною тенденцією розвитку наприкінці ХІХ в. став перехід від капіталізму, заснованого на вільної конкуренції окремих самостійних підприємств, до що базується на монополії чи олігополії. У підставі цього переходу лежали зміни у продуктивних силах, викликані бурхливим розвитком науку й техніки наприкінці ХІХ — початку XX в., що отримали назву другий технологічної революції. Першої технологічної революцією був промисловий переворот. Друга технологічна революція постала на останній третині в XIX ст. тривала до Першої Першої світової (1914—1918).

Найважливіша значення мало зміна енергетичної бази виробництва: парова енергія замінили електричної, почалася електрифікація виробництва, склалася технологія отримання, передачі і прийому електроенергії. Виниклинові галузі промисловості — електрохімія,електрометаллургия, електричний транспорт. Значно прогресувала хімічна промисловості: почалося виробництво штучних (анілінових) барвників, пластмас, штучного каучуку; розробили нові ефективні технології отримання сірчаної кислоти, соди тощо. У сільське господарство стали широко застосовуватися мінеральних добрив.

У металургії у результаті застосування конвертерівБессемера і Томаса на окрему, дуже значиму підгалузь виділилося сталеливарне виробництво, отримали розвиток електрична зварювання, кування і плавка металів. На заводах Р. Форда в 1912—1913 рр. був уперше застосований конвеєр.

Зростання промислового виробництва й торгівлі зумовив розвиток транспорту. 

У 1895 р. російським ученим О.С. Поповим винайшли радіо, почалося використаннятелефонному зв'язку; збільшилася протяжність телеграфних ліній.

>Отраслями-лидерами межі століть стали: нафтовидобуток і нафтопереробка, електроенергетика і електротехніка, нові види транспорту.

14.Українська економічна думка в період кризи і ліквідації кріпацтва. Революційна боротьба народників, «стара громада» і «молода громада». http://osvita.ua/vnz/reports/econom_history/24635/

До середини XIX ст. в Росії чітко виявились ознаки кризи кріпосництва. Феодальна монополія дворянства, що охоронялась самодержавством, гальмувала розвиток продуктивних сил на селі. Кріпацтво затримувало розвиток капіталістичного виробництва в промисловості, що посилювало відставання Росії від капіталістичних країн Заходу.

Криза кріпосництва стала причиною значного пожвавлення суспільної думки в усіх її проявах, появи нових її напрямків. Це пожвавлення було зумовлено цілою низкою передумов. Передовсім, суспільно-економічний стан Росії потребував вирішення гострих соціально-економічних проблем, зв'язаних із дальшим розвитком країни. Це значно активізувало розвиток суспільної думки.

Напрямки суспільно-економічної думки, які проявились і склалися за цих умов, були безпосередньо зв'язані з вирішенням проблеми кріпацтва. До вирішення цієї проблеми по-різному ставилися дворяни-кріпосники і дворяни-ліберали. Формується демократичний напрям у критиці кріпацтва.

«Громади» об’єднували людей з поглядами досить широкого спектра й революційного напряму, і виключно культурницького та ліберального.

У Києві діяли «Стара громада» і «Молода громада». У «Старій громаді» працювали В. Б. Антонович, М. П. Драгоманов, П. П. Чубинський, К. М. Михальчук, П. І. Житецький, В. Л. Бернштейн, М. В. Лисенко, О. О. Русов, М. П. Старицький, П. А. Косач та ін. [19, с. 144].

Оскільки на політичну діяльність накладалось суворе табу, то основною сферою діяльності «громад» була культурно-освітня.

Вуалюючи значення «Громади» у заяві, опублікованій у недільному додатку до «Московських ведомостей» «Современная летопись», громадівці пишуть: «Ніхто з нас не тільки не говорить і не думає про політику, адже всякий політичний рух при теперішньому стані суспільства видається нам таким смішним і дитячим, що не варто про це серйозно говорити... Єдине діло справжніх друзів народу у теперішній час — допомагати розвиткові народу, не вдаючись у суспільні та політичні балачки, і дожидаючи терпляче часу, коли нарід буде в стані говорити з нами про речі, недоступні для його розуміння, а тому загадкові для нього, темні й непотрібні» [14, с. 272].

Однак діяльність «громад» була наскільки культурницькою, настільки і політичною, вони готували ґрунт для політичного і національного відродження народу. Імперські репресії і 1863 р., і 1876 р. мали за мету загасити ці вогники національно-державної самосвідомості. Важливим осередком культурно-політичного спілкування, обміну думками був журнал «Основа», що видававсь у 1861—1862 рр. у Петербурзі. Панівним його напрямом був ліберальний. Це, зокрема, матеріали національно-культурного руху українського народу, економічні питання. Спираючись на економічні висновки, «Основа» ратує «за централізацію національну». Громадівці проводили величезну цілеспрямовану культурницьку роботу. Адже уявити собі Україну без творчості Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Миколи Лисенка, Михайла Старицького неможливо. А все це «Громада». Царський уряд заборонив «Громаду». Основні її ідеї стали програмними в діяльності новонароджених українських політичних партій. Українська соціал-демократична партія, Українська партія соціалістів-революціонерів, Українська партія соціалістів-федералістів, які формувались наприкінці ХІХ ст., створюють 4 березня 1917 р. Центральну Раду — перший український парламент.

15.Економічні проблеми в період підготовки та здійснення реформи 1861 року. Кирило-Мефодіївське товариство і два його напрями.