КСЮША, тАЯ, кАТЯ, аЛИНА, сАША
ДЕРАЖВНИЙ ІСПИТ З ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ
Політична економія
1.Продуктивні сили та виробничі відносини. Діалектика взаємодії продуктивних сил та виробничих відносин.
Розвиток продуктивних сил є головним критерієм суспільного прогресу. Продуктивні сили - це матеріальні фактори виробництва, завдяки яким воно може здійснюватися, як цілеспрямований процес перетворення. До продуктивних сил належать люди, що здійснюють суспільне виробництво, а також засоби цього виробництва, головним компонентом яких є знаряддя праці. Крім цього для здійснення процесу виробництва необхідні ще виробничі будівлі, зв'язок, транспорт, тобто певна інфраструктура.
Спосіб виробництва - це єдність продуктивних сил і виробничих відносин.
Оскільки в процесі виробництва люди вступають у певні відносини не тільки з природою, а й одне з одним, то виникає друга складова способу виробництва - виробничі відносини. До виробничих відносин відносяться, насамперед, взаємини на конкретному підприємстві, але сюди входять і відносини між людьми різних підприємств чи галузей виробництва, а також відносини в процесі обміну, розподілу та споживання суспільного продукту.
Продуктивні сили і виробничі відносини завжди перебувають у тісному взаємозв'язку і діалектичній єдності. Найоптимальніший варіант, коли виробничі відносини відповідають рівню розвитку продуктивних сил.
Продуктивні сили та виробничі відносини є нерозривними і у взаємозв'язку становлять "спосіб виробництва". Вони завжди перебувають у тісному зв'язку і діалектичній єдності. Виробничі відносини, перебуваючи в діалектичній єдності з продуктивними силами, не пасивні щодо останніх, а впливають на розвиток продуктивних сил. Більш того, нові прогресивні виробничі відносини, що відповідають у певний момент часу характерові та рівневі розвитку продуктивних сил, виступають головним джерелом і вирішальним рушієм матеріального виробництва. Якщо ж виробничі відносини застаріли, не відповідають рівневі розвитку продуктивних сил, то вони уповільнюють, а то й гальмують, значною мірою розвиток останніх
2.Економічні закони та категорії.
Економічні категорії – це наукові поняття про стійкі економічні зв’язки, такі як товар, гроші, вартість тощо. Економічні категорії нерозривно пов'язані і законами, кожний з яких зосереджує навколо себе їх певну кількість.
Економічні закони – це стійкі постійно повторювані зв’язки в системі виробничих відносин. Вони є об’єктивні і не залежать від волі і свідомості людей.
Економічні закони:
загальні економічні закони (властиві всім суспільним способам виробництва. Наприклад Закон відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил);
Особливі економічні закони (виражають такі особливості, які властиві кільком способам виробництва і діють лише в їх межах. Наприклад Закон вартості, Закон грошового обігу, Закон попиту і пропозиції);
Специфічні економічні закони (діють лише і межах одного способу виробництва);
Стадійні економічні закони (обмежені стадією або фазою одного способу виробництва. Наприклад Закон монополізації виробництва).
– загальні економічні закони (діють у декількох економічних формаціях);
– специфічні економічні закони (діють у межах одного суспільного способу виробництва);
– стадійні закони (характерні для однієї зі стадій виробництва).
3.Закон вартості
Закон вартості - об'єктивний і найважливіший економічний закон товарного виробництва. Суть його полягає в тому, що виробництво й обмін товарів здійснюються відповідно до їхньої суспільної вартості, суспільно необхідних витрат праці на їх виготовлення. Основою виникнення закону вартості є товарне виробництво. Він діє в будь-якій економічній системі, де відбуваються товарно-грошові відносини.
Закону вартості властиві такі основні риси:
1) в основі вартості лежить суспільно необхідна праця;
2) величина вартості товару прямо пропорційна до кількості втіленої в ньому суспільно необхідної праці і обернено пропорційна до її продуктивної сили;
3) еквівалентний обмін товарів, тобто обмін товарів відповідно до кількості втіленої в них суспільно необхідної праці;
4) з виникненням грошей і ціни закон вартості виступає стихійним регулятором ринкових цін, визначає їх рівень;
5) через механізм ринкових цін закон вартості активно впливає на процес економічного виробництва, сприяє його скороченню або розширенню.
4.Закон грошового обігу. Інфляція
Зако́н грошово́го о́бігу — загальний економічний закон, який визначає що протягом даного періоду для обігу необхідна лише певна об'єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів.
Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням:
де
M — об'єктивно необхідна маса грошей;
ΣPQ — сума цін товарів, що реалізуються за певний період;
ΣК — сума продажів товарів і послуг у кредит;
ΣП — загальна сума платежів, строк оплати яких настав;
ΣВП — сума платежів які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів;
V — швидкість обороту грошової одиниці за рік;
При прискоренні швидкості обігу грошей в економіці їх стає потрібно менше, тобто спостерігається обернена залежність.
Виконуючи функції міри вартості, засобу обігу і засобу зберігання вартості, гроші відіграють важливу роль у ринковій економіці: вони обслуговують кругообіг ресурсів, товарів і доходів.
За умов інфляції реальна вартість грошей різко падає і зберігання багатства у вигляді грошей втрачає економічний смисл. Явище інфляції відомо здавна. У суспільному розумінні інфляція — це знецінювання грошей через те, що кількість грошових знаків, які перебувають в обороті, перевищує суму товарних цін.
Основними причинами інфляції є: диспропорції в народному господарстві — між нагромадженням і споживанням, між попитом і пропозицією, між доходами і витратами держав; монополістичні тенденції в економіці і панування монополій; руйнація золотого стандарту; надмірне зростання дефіциту державного бюджету і державного боргу; нестабільна економічна політика.
Інфляція, як правило, призводить до негативних соціально-економічних наслідків: дезорганізує внутрішні і зовнішні зв’язки, викликає кризу державних фінансів, сприяє інтенсивному підвищенню цін практично на всі товари, що знижує життєвий рівень населення, знецінює трудові заощадження, негативно впливає на процес товарного обміну, послаблює мотивацію високопродуктивної праці, посилює соціальну і політичну напруженість у суспільстві.
Основні напрями боротьби з інфляцією:
Вилучення зайвих грошових знаків з обігу. Такий метод оздоровлення грошового обігу називається дифляцією.
Проведення нуліфікації, коли знецінені грошові знаки анулюються, а замість них здійснюється емісія (випуск нових).
Девальвація, тобто зниження обмінного курсу грошової одиниці однієї держави стосовно грошової одиниці іншої.
Повернення до попередньої купівельної спроможності грошових знаків, так звана ревалоризація.
5.Еволюція товарного виробництва. Властивості товару. Двоїстий характер праці, втіленої в товар.
Виділяють 3 суспільні поділи праці:
1. Відокремлене скотарство і землеробство, їх фун-ня як самостійних галузей.
2. Відокремлення ремісництва як самостійну галузь суспільного вир-ва.
3. Розвиток торгового капіталу або поява купців.
Товарне вир-во (яке є протилежністю натуральному) – форма вир-ва, де люди вступають в ек-ні відносини між собою через ринок, через продаж результатів своєї праці.
Типи товарного вир-ва:
1. Просте.
2. Розвинуте.
Просте вир-во основується на особистій праці власника та його родині.
Спільні риси простого і розвинутого:
1. Приватна власність на засоби вир-ва.
2. Ринкова форма зв’язку між вир-ками і споживачами.
3. Конкуренція.
Відмінності:
1. При простому власник засобів в-ва і вир-к – це одна особа, при розвинутому – це 2 різні особи, робітник відокремлений від засобів вир-ва, вони йому не належать.
2. При простому процес в-ва здійснюється на основі індивідуальної праці і спрямований на задоволення особистих потреб в-ка та членів його сім’ї, розвинуте – передбачає спільну працю найманих робітників заради прибутку власнику засобів в-ва.
3. Просте основується на простій техніці, розвинуте – велика машинна праця.
Причиною перетворення простого у розвинуте є суперечність між приватним та суспільним характером праці.
Товар – продукт праці, призначений для продажу.
Споживча вартість – властивість товару задовольняти будь-яку потребу людей.
За способом споживання товари поділяються на:
1. Предмети споживання – речі, які задовольняють потреби людей як життєві, матеріальні і духовні блага.
2. Засоби вир-ва – речі, які задовольняють потреби людей шляхом використання їх для виготовлення предметів споживання або послуг.
3. Послуги – товари, які не мають речової форми і їх можна споживати в момент надання (вир-ва).
Мінова вартість – здатність товару обмінюватись на інші товари.
Вартість – праця, затрачена на виготовлення товарів.
Таким чином товар має двоїсту природу: він являє собою єдність споживчої вартості і вартості.
Мінова вартість – форма, в якій вартість проявляється на ринку.
Двоїста природа товару (споживча вартість і вартість) породжена двоїстим характером праці виробника. З одного боку праця – діяльність людей у вигляді окремих професій. Така праця називається конкретною. З іншого боку праця – процес затрат робочої сили (м’язів, мозку, нервів), незалежно від того, що працівник виготовляє. Така праця є абстрактною. Конкретна праця є категорією вічною, абстрактна праця властива лише товарному вир-ву.
6.Порівняльна характеристика простого та розвиненого товарного виробництва
Просте характерне для перших етапів розвитку товарного в-ва, коли продукти виготовлялися для обміну самостійно дрібними ремісниками та селянами. Основні риси – дрібна приватна власність на засоби в-ва, особиста праця й обмежена мета в-ва, зумовлена його примітивним х-ром. Просте товарне в-во трансформувалося в розвинене. Якщо раніше метою було забезпечення умов існування товаровиробника і його сімї, то тепер – нажива, збагачення.
Просте – поєднання в-ва із засобами в-ва, основане на особистій праці, мета – забезпечення джерела існування товаровиробника і його сімї.
Розвинене – відокремл робітників від них, перетворення їх на найманих робітників, основане на найманій праці, мета – нажива.
Спільне – одна й та сама економічна основа(приватна власність на засоби в-ва), ринкова форма зв’язку між виробником і споживачем, конкуренція. Відмінне – наймана робоча сила, нажива, працівник відокремлений від засобів в-ва.
7.Величина вартості товару. Вартість товару і продуктивність праці.
Вартість – праця, затрачена на вир-во товару.
Спільним для будь-якої праці є час, тому що будь-яка праця відбувається в часі. Тому величина вартості товару становить кількість робочого часу, затраченого на його виготовлення.
На ринку вартість вимірюється не індивідуальним, а суспільно-необхідним робочим часом (СНРЧ).
СНРЧ - це такий час, який є необхідним для виготовлення певної споживної вартості за наявних суспільно-нормальних умов виробництва та при середньому в даному суспільстві рівні вмілості й інтенсивності праці.
Оскільки вартість товару визначає СНРЧ, а не індивідуальний час, у виробників виникає стимул до скорочення затрат праці.
Вартість тов. залежить не лише від маси праці, а й від її продуктивності, яка включ. в себе 2 елементи: продуктивну силу й інтенсивність праці. При зростанні продуктивної сили праці величина вартості одиниці продукції зменш.і навпаки. Вартість товарів формується під впливом 2 видівпраці- минулої(затратизасобів в-ва) та живої(затратиробочоїсили) на величину вартостіодиниціпродукціївпливаєінтенсивністьпраці
8.Механізм функціонування ринку. Вільний ринок.
Ринок – місце, де відбувається процес купівлі-продажу результатів людської праці.
Ринок – сукупність економічних відносин між людьми, які виникають в сфері обміну.
Ринок – місце, де відбувається остаточне визнання суспільством результатів людської праці.
Вільний ринок – ринок, який регулюється механізмом функціонування ринку.
Складові механізму функціонування ринку:
1. Попит – форма вираження потреби в товарах чи послугах; виражається в грошовій формі.
2. Пропозиція – сукупність товарів і послуг, які є або в кожний момент можуть бути доставлені на ринок; має натуральне вираження.
3. Ціна – грошовий вираз вартості товару. Розрізняють 3 види ціни:
- ціна попиту – максимальна ціна, яку покупці ще згодні платити за товар;
- ціна пропозиції – мінімальна ціна, яку продавці ще згодні взяти за свій товар;
- ціна рівноваги – фактична ринкова ціна, яка встановлюється шляхом набування відповідності попиту і пропозиції.
4. Конкуренція – економічна форма суперництва між суб’єктами ринкових відносин за найвигідніші умови виробництва, реалізації і купівлі товарів.
Ідея вільного ринку належить А. Сміту. Вільний ринок існував за таких умов:
- велика кількість малих підприємств, відокремлених одне від одного;
- приватна форма власності в двох формах: трудова і нетрудова;
- користування суспільними благами не набуло такого значення і розвитку, як в сучасну епоху.
9.Економічний прогрес суспільства. Критерії та рушійні сили економічного прогрессу
Економічний прогрес – зростання ефективності вир-ва.
Результатом вир-ва є продукт або благо.
Ефективність вир-ва – зіставлення (порівняння) результату вир-ва з витратами на його утримання.
Ефективність в-ва = Результат в-ва / затрати праці
Одержання більших результатів при менших або незмінних затратах є головним змістом ек.прогресу. Фактично ефективність – це ступінь і якість використання факторів в-ва: роб.сили, засобів і предметів праці.
Кожен з факторів вир-ва має свої показники ефективності:
1. Показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці – кількість виробленої продукції 1 працівником за одиницю часу.
Продуктивність праці = вироблена продукція / затрати праці
Зворотньою величиною є трудомісткість продукції.
2. Ефективність використання предметів праці - матеріаловіддача Матеріаловіддача = вартість виробленої продукції / вартість витраченої сиров
Зворотня - матеріалоємність
3. Показником ефективності використання засобів праці є капіталовіддача
Капіталовіддача=вартість виробл продукц/вартість основного капіталу
Капіталомісткість
Вищим критерієм економічного прогресу є рівень розвитку продуктивних сил.
Рівень розвитку продуктивних сил характеризують показниками:
1. Продуктивність засобів в-ва.
2. Рівень кваліфікації працівників, їх загальна і спеціальна підготовка.
3. Технічна будова в-ва – співвідношення між масою засобів в-ва, що застосовуються, і кількістю зайнятих у вир-ві прцівників.
Рівень розвитку продуктивних сил залежить від системи, конкретних критеріїв, до яких відносять:
-ступінь поділу та кооперування праці
-спеціалізація праці
-концентрація праці
-кооперування праці
Всяке в-во відбув в часі. Загальноекономічною силою розвитку економ систем є суперечлива взаємодія в-ва і споживання. Потреба у споживанні породжує стимул до в-ва. В-во спожив проявл лише через виробничі відносини людей. Відбиваючись і виробничих відносинах потреби людей набуваюсь форми економ інтересів та стимулів.
Зміна виробн відносин:1)виникає приватна, феод,рабовласн власність і позаеконом експлуатація 2)виникає велике машинне в-во(виключає поневолення праці)3)виникає наймана праця і економ експлуатація.
10.Робоча сила як товар. Вартість та споживна вартість робочої сили.
Р/с – здатність людини до праці.
Умови перетворення роб сили в товар: 1)власник робочої сили повинен бути особисто вільним 2)не повинен мати засобів в-ва 3) не повинен мати засобів існування 4) повинен продавати свою здатність до праці на певний строк.
Вартість робочої сили дорівнює вартості засобів існування , необхідних для життя робітника й відтворення його робочої сили.
Вартість робочої сили — це є кількісний бік товару і містить затрати на неї (праці, капіталу, фізичних і духовних сил людини, її знання, досвіду і майстерності у процесі відтворення матеріальних благ), то ціна робочої сили — це є грошова форма вартості. В основі ціни міститься вартість товару робоча сила, яка може коливатися під впливом співвідношення попиту та пропозиції на неї, що відображає ринкові відносини між покупцем робочої сили та продавцем — власником робочої сили. Ціна робочої сили, по-перше, залежить від кон'юнктури ринку праці, попиту та пропозиції робочої сили.
Грошовим виразом вартості товару «роб.сила» виступає з/п.
Споживна вартість роб сили полягає в здатності виробника своєю працею, в процесі її виробничого використання, створювати нову вартість, причому більшу, ніж вартість роб сили. Єдиним джерелом додаткової вартості є робоча сила.
11.Виробництво додаткової вартості. Норма і маса додаткової вартості.
Дод вартість – вартість, що створюється абстрактною працею найманих робітників, повна вартість їхньої роб сили і яка безоплатно привласнюється підприємцем. С – постійний капітал, V – змінний. У процесі в-ва С не зростає, а V – зростає. В результаті зростання виникає нова величина – додаткова вартість.
Норма дод вартості: m` = m/V * 100% - відношення дод вартості до зміни капіталу у вілсотках. m` точно виражає ступінь експлуатації найманих працівників капіталістами.
Маса дод вартості: M=m`*V/100% - це абсолютна величина норми дод вартості.
12.Вартість, ціна робочої сили та заробітна плата.
Вартість роб сили – вартість життєвих засобів – предметів споживання, необхідних для відновлення витрат роб сили , здійснених у процесі її споживання + вартість засобів для підтримки життєдіяльності членів його сімї + витрати на навчання працівника, підвищення його кваліфікації + витрати на соц.-побутове обслуговування.
Ціна - вартість роб сили в грошовому виразі. Ціна склад на ринку праці під впливом попиту і пропозиції. Так я пропозиція на ринку праці здебільшого перевищує її попит, то ціна роб сили часто склад на рівні, нижчому за вартість роб сили.
з/п – це сума грошей, яку наймач виплачує робітникові за виконану роботу згідно з їх взаємною домовленістю. Відрядна(поштучна) з/п – оплата за к-сть виробл продукції. Почасова – ціна роб сили за певний час її використання. Для визнач відрядн з/п використ розцінка=ціна роб сили/ норма виробітку. Відрядна з/п=к-сть виробл продукт*розцінку.
Норма виробітку визнач шляхом проведення хронометражу на робочих місцях. Таким чином, відрядна з/п є перетвореною формою почасової з/п. Номінальна з/п – сума грошей, яку отримує працівник за продаж власної робочої сили. Реальна з/п – к-сть тов. і послуг, які працівник може придбати за номінальну з/п після сплати податків.