4.2. Сівозміни, система обробітку ґрунту, боротьба з забур’яненістю. Використання зрошуваних земель у господарстві

Впровадження правильних сівозмін – одна з головних умов дотримання культури землеробства в умовах зрошення. Сівозміни на зрошуваних землях порівняно із суходільними того самого регіону відрізняються насамперед за складом культур і структурою посівних площ. На поливних землях вводять багаторічні трави, виключають чисті пари, частину площі відводять під овочеві та інші водовимогливі культури. Поливні землі широко використовують для вирощування особливо цінних технічних культур, виробництва зерна, кормів.

Введення багаторічних трав, насамперед люцерни, одна з важливих особливостей типових сівозмін зрошуваного землеробства. Люцерна має багатоцільове призначення і як відмінна кормова культура, і як засіб поліпшення ґрунту, агромеліорації – відновлення гумусу, водостійких агрегатів, запобігання заболочуванню і засоленню.

В умовах зрошення змінюється оцінка попередників. Культури, які висушують і виснажують ґрунт, належать до поганих попередників на суходільних землях, а при зрошенні можуть бути задовільними і навіть добрими завдяки відновленню поливами запасів ґрунтової вологи і підвищенню ефективності добрив. Наприклад, цукрові буряки у неполивних сівозмінах південного Степу звичайно виключаються із попередників кукурудзи, а в умовах зрошення розміщення останньої після цукрових буряків вважається цілком прийнятним.

Деякі культури в умовах зрошення можна вирощувати кілька років на одному полі. До них належать рис, кукурудза та ін.

Ефективні при зрошенні сумісні посіви двох або більше культур – люцерни та інших кормових або зернових культур, кукурудзи і сої, гороху і вики на корм з іншими однорічними культурами.

Зрошення створює сприятливі умови для вирощування в сівозміні проміжних культур – післяукісне і післяжнивне, що дає можливість на одному полі одержувати 2‑3 врожаї за рік. Таким Чином підвищується ефективність використання і продуктивність зрошуваних земель. Для оцінки сівозміни в цьому плані застосовують індекс використання зрошуваної землі. Він показує, на якій частині площі сівозміни вирощують два врожаї за рік. При відсутності культур, що формують другий урожай, індекс дорівнює одиниці. Якщо два врожаї одержують на З0% площі сівозміни, індекс становить 1,3, а при вирощуванні двох урожаїв на 50% Площі – 1,5 і т. д.

Можливість і доцільність повторних посівів зумовлюються наявністю культур, що рано збирають, забезпеченістю господарства технікою, зрошувальною водою та іншими матеріальними ресурсами.

Вирощування проміжних культур дає змогу також підвищити коефіцієнт використання вегетаційного періоду (Веселий В.С., 1964). Можливий потенціал використання вегетаційного періоду на всіх полях сівозміни береться за 100%. Фактичний вегетаційний період вирощуваних культур у днях, виражений у процентах від Можливої кількості днів вегетації, характеризує використання вегетаційного періоду конкретного поля.

При зрошенні стає можливим включення до сівозміни сидеральних культур, які використовують у відповідних умовах на зелене добриво.

Розміри і конфігурація полів сівозміни повинні враховувати розміщення гідротехнічних споруд, лісових смуг і бути зручними для роботи поливної техніки і ґрунтообробних машин.

Період ротації і кількість полів сівозміни залежать від величини господарства, його спеціалізації, складу вирощуваних культур та інших місцевих умов.

Розміри і конфігурацію полів сівозміни встановлюють з урахуванням габаритів поливної техніки, в тому числі малогабаритних технічних засобів, які застосовують у невеликих фермерських господарствах.

Польові сівозміни зернового напряму. Частину зрошуваної площі використовують для виробництва продовольчого і кормового зерна.

У зрошуваних сівозмінах провідними культурами є зернові – озима пшениця, кукурудза, значне місце в них відводять також озимому і ярому ячменю, зернобобовим.

Кращий попередник озимої пшениці й кукурудзи ‑ люцерна (пласт і оборот пласта). Для озимої пшениці добрі попередники ‑ зернобобові раннього достигання, бобово-злакові, кормові сумішки, допустимий ‑ кукурудза на силос і цукрові буряки раннього строку збирання. Попередниками кукурудзи, крім люцерни, можуть бути також – озима пшениця, цукрові і кормові буряки, злако-бобові сумішки.

Для умов півдня України Інститут зрошуваного землеробства НААНУ рекомендує таку семипільну сівозміну: 1 і 2 – багаторічні трави; 3 – озима пшениця + післяжнивні, 4‑6 – кукурудза на зерно; 7 – озимий ячмінь + літня сівба багаторічних трав. У шостому полі розміщують ранньостиглі гібриди кукурудзи, щоб своєчасно підготувати його під озимий ячмінь.

Для зрошувальних систем з низькою водозабезпеченістю на півдні України рекомендується сівозміна з іншим набором культур: 1 – озимий ячмінь + літня сівба багаторічних трав; 2 і 3 ‑ багаторічні трави; 4 – озима пшениця + післяжнивні; 5 – кормові коренеплоди; 6 – кукурудза на зерно; 7 – кукурудза на силос.

Успіх сівби озимих культур після кукурудзи, яку збирають на зерно, залежить від її скоростиглості, швидкості збирання врожаю і підготовки поля до сівби.

Кормові сівозміни. Виробництво кормів частково здійснюється в звичайних польових і спеціальних сівозмінах, в основних і проміжних посівах. Цієї кількості кормів буває недостатньо для задоволення потреб тваринництва. У господарствах з великими тваринницькими комплексами вводять кормові, в тому числі прифермські сівозміни. При розробці структури посівних площ таких сівозмін враховують поголів'я і видовий склад тварин, потрібну якість корму та інші умови. В кормових сівозмінах питома вага кормових культур досягає 75‑80%, у прифермських, що розміщуються поблизу тваринницьких комплексів, – до 100%.

Для Степу України рекомендована така шестипільна кормова сівозміна: 1 – кукурудза на зелений корм з підсівом багаторічних трав; 2‑4 – багаторічні трави; 5 – озимі бобово-злакові сумішки + післяукісне кукурудза на силос; 6‑кукурудза на силос.

У кормових сівозмінах під багаторічні трави відводять 35‑50% площі, у прифермських, які щоденно забезпечують тварин свіжими високобілковими кормами,‑ до 45‑60%.

У наведеній нижче прифермській сівозміні кормовими культурами зайнято 100% площі, в тому числі багаторічними травами 42,9%: 1‑3 – багаторічні трави; 4 – озимі бобово-злакові сумішки + післяукісне кукурудза на зелений корм; 5 – ранньовесняні бобово-злакові сумішки + кукурудза на зелений корм; 6 – кукурудза на зелений корм + осінні бобово-злакові сумішки; 7 – кукурудза на зелений корм з підсівом багаторічних трав.

Овочеві сівозміни. Овочеві культури відзначаються підвищеною водовимогливістю, і в посушливих районах їх вирощують переважно на зрошенні. При невеликому обсязі виробництва картоплю і овочі можна вирощувати в овочево-кормовій або польовій сівозмінах. У спеціалізованих господарствах поблизу міст, великих промислових центрів впроваджують овочеві сівозміни. При їх створенні не допускають сівби пасльонових культур (помідори, перець, баклажани, картопля) після пасльонових.

У овочево-кормовій сівозміні під овочеві культури відводять звичайно оборот пласта багаторічних трав. Помідори, перець і баклажани можна розміщувати також по пласту багаторічних трав, для картоплі він несприятливий. Наводимо одну з рекомендованих Інститутом зрошуваного землеробства овочевих сівозмін для півдня України: 1 – кукурудза на зелений корм з підсівом багаторічних трав; 2 і 3 – багаторічні трави; 4 – озима пшениця; 5 – помідори, перець, баклажани; 6 – огірки, кабачки, капуста; 7 – столові коренеплоди і цибуля.

При впровадженні 3‑4-пільних сівозмін одне поле почергово можна відводити на 3‑4 роки під люцерну, а на інших полях вирощувати інші культури для потреб господарства. Якщо сівозміни з короткою ротацією освоюють без сівби люцерни, необхідно обов'язково вносити підвищену кількість органічних добрив за кожну ротацію.

У комплексі з іншими заходами правильний обробіток дає змогу успішно вирішувати завдання створення високородючого і достатнього по глибині орного шару зрошуваного ґрунту.

Шляхом відповідного обробітку ґрунт готують до проведення поливу. При цьому встановлюють оптимальне поєднання передполивного обробітку, подачі води на поля і обробітку після поливів.

При всій різноманітності завдань і прийомів обробітку ґрунту, який застосовують в умовах зрошення, при виборі конкретних рішень головними мають бути принципи його мінімалізації та ресурсозбереження.

З метою мінімалізації обробітку, енерго- і ресурсозбереження використовують умови, коли можливе зниження глибини обробітку і частоти його проведення без шкоди для врожаю. При цьому враховують біологічні особливості сільськогосподарських культур, ефективність різноглибинного обробітку ґрунту в сівозміні, зниження потреби в кількості міжрядних обробітків при використанні гербіцидів та інші умови і можливості.

Використовуючи прийоми обробітку, необхідно підтримувати оптимальну щільність ґрунту. Для озимої пшениці та ячменю вона в різних умовах коливається від 1 до 1,35 г/см³, кукурудзи – 1‑1,45, цукрових буряків – 1‑1,30, картоплі – 1‑1,20 г/см³. В умовах зрошуваного каштанового ґрунту півдня України, за даними академіка В.О. Ушкаренка, оптимальна щільність для озимої пшениці і кукурудзи становить 1,2 г/см³, для цукрових буряків і картоплі – 1,1 г/см³.

Ефективна родючість і роль окремих шарів ґрунту у формуванні врожаю сільськогосподарських культур – важливі показники для встановлення параметрів обробітку. З глибиною цей показник каштанового ґрунту різко знижується як на неудобреному, так і на удобреному фонах. Разом з тим добрива значно підвищують ефективну родючість кожного з шарів ґрунту. За даними В.О. Ушкаренка (1984), головна роль у формуванні врожаю сільськогосподарських культур на темно-каштанових ґрунтах України при внесенні підвищених норм мінеральних добрив і оптимальної вологозабезпеченості належить шару 0‑30 см. До подібного висновку прийшли багато авторів, які проводили дослідження в інших умовах.

Ефективність такого поглиблення пояснюється біологічними особливостями окремих культур (цукрові буряки, кукурудза та ін.), необхідністю періодично руйнувати ущільнений прошарок у підорному шарі, сприятливою дією гною на ґрунтові умови. Прошарки гною в ґрунті збільшують його повітроємність і аерацію, що ₄ посилює діяльність мікроорганізмів, у тому числі й аеробних, і підвищує ефективність використання рослинами поживних речовин, ґрунту і добрив з глибоких шарів. Особливо сприяє поглибленню оранки пошаровий розподіл добрив – під оранку і при сівбі. Такі ж можливості відкривають удобрювальні поливи водами побутового стоку. Добрива збагачують підорний шар, який після оранки перемістився на поверхню.

У зв'язку з цим, якщо малородючий підорний шар приорюють восени, то до весни рівень його ефективної родючості встигає підвищитися і поглиблення оранки під культури весняної сівби може дати позитивні результати.

Для післяжнивних культур, які висівають слідом за основним обробітком, поглиблення його малоефективне. Більш надійні в цих умовах неглибока оранка, плоскорізний обробіток або сівба по стерні без попереднього обробітку комбінованим агрегатом у шар, що раніше піддавався позитивній дії факторів, які підвищують його ефективну родючість.

Основними напрямами зниження шкодочинності бур'янів в умо­вах зрошення є науково обґрунтовані сівозміни з відповідним чергу­ванням сільськогосподарських культур, системи основного, передпо­сівного і міжрядного обробітку ґрунту, режими зрошення та мінера­льного живлення рослин. Водночас у більшості випадків проблему боротьби з бур'янами в посівах с.-г. культур у функціонуючих агрофі­тоценозах на зрошенні не можливо вирішити без використання хіміч­ного методу. Доцільність якого обумовлена шкідливістю бур'янів, і оцінюється різницею між потенційною та фактичною урожайністю культур. Визначають її за допомогою біологічних та економічних по­рогів. Під біологічним порогом шкодочинності бур'янів розуміють рі­вень забур'яненості посівів в той час, з якого починається достовірне зниження урожайності. Економічний поріг шкодочинності бур'янів - це рівень забур'яненості (на період хімічної обробки) посівів, почи­наючи з якого хімічне контролювання бур'янів стає виправданим, тобто затрати на нього менші, ніж збитки, яких завдають бур'яни.

Проти шкодочинності найбільш злісних бур'янів: для щириці звичайної 1,7-2,1 шт/м², плоскухи звичайної - 0,9-1,6 шт/м², грициків звичайних - 1-1,46 шт/м², осоту рожевого - 0,4-0,6 шт/м² і гірчаку по­взучого -1,5-2,3 шт/м².

Втрати в рослинництві, завдані бур'янами, протягом останніх де­сятиріч, значно зменшилися завдяки широкомасштабному застосу­ванню гербіцидів. їх використання дало змогу виключити ручну пра­цю та деякі механічні способи обробітку спрямовані на боротьбу з бур'янами та швидко впровадити інтенсивні технології в рослинницт­ві.

Перевагою гербіцидів є можливість їх застосування в рядках про­сапних культур, де проведення культивацій бажаного ефекту не да­ють. До того ж гербіциди забезпечують знищення бур'янів у ранні фа­зи їх розвитку, чого дуже важко досягти під час прополювання, зни­жують негативну дію механічного обробітку та ефективно знищують багаторічну дикорослу флору.

При застосуванні хімічних засобів контролю бур'янів зростає продуктивність посівів. Гербіциди, усуваючи конкуренцію між куль­турними рослинами й бур'янами за поживні речовини, сприяють під­вищенню коефіцієнта продуктивного використання добрив та полив­ної води, що дає можливість коригувати дози внесення добрив і поли­вні норми.

Разом з тим ефективність дії гербіцидів протягом останніх 10-15 років знизилась з 90-95 до 45-60%, що пов'язано з ігноруванням ґрунтових факторів - наявність вологи, вміст гумусу, ємність поглинання ґрунтового комплексу. На ґрунтах збагачених органічною речовиною особливо в поверхневому шарі ґрунту передпосівні і досходові гербі­циди майже повністю не діють. В зв'язку з цим орієнтовні дози гербі­цидів, які наводить фірма виробник препарату, повинні бути уточнені з урахуванням фізико-хімічних властивостей ґрунту, фаз розвитку культури і бур'янів, видового їх складу та погодних умов на час про­ведення оброблення посівів.

Тому ми наводимо орієнтовні дози хімічних препаратів дозволе­них до використання в Україні при вирощуванні зернових колосових, кукурудзи, сої, буряків та найбільш поширеної овочевої культури на зрошуваних землях - томатів.

Так, для надійного захисту від бур'янів посівів озимої пшениці, озимого та ярого ячменю потрібно мати в арсеналі 3-4 гербіциди. Насамперед це препарати групи 2,4 ДА, застосування яких в порівнянні з інши­ми найбільш економічно вигідне.

На площах забур'янених стійкими до 2,4-ДА бур'янами, обсяги яких не перевищують 7-10%, доцільно застосування Серто Плюс (150-200 г/га), Пік (15-20 г/га), Гроділ Максі (0,09-0,1л/га).

Для знищення багаторічних коренепаросткових бур'янів доцільно застосовувати суміші Лонтрелу (0,2 л/га) та 2,4-ДА (0,6 л/га).

При вирішенні проблеми боротьби з бур'янами в посівах кукуру­дзи на зрошенні слід віддавати перевагу ґрунтовим гербіцидам - Дуал Голд (1,2-1,6 л/га), Фронтьєр Оптіма (0,8-1,4 л/га). По вегетуючим рос­линам доцільно застосовувати після сходовий системний гербіцид Мілагро (1,0-1,25 л/га) та ефективний гербіцид Пік (15-20г/га).

Для боротьби з бур'янами в посівах сої ефективне застосування ґрунтових гербіцидів Дуал Голд (1,2-1,6 л/га) та Гезогард (3,0-5,0 л/га), а також після сходовий гербіцид Фюзилад Форте (1,0-2,0л/га) проти злакових однорічних та багаторічних бур'янів.

При вирощуванні цукрових буряків найбільш доцільне застосування ґрунтового гербіциду Фронтьєр Оптима (0,8-1,0 л/га), а в післясходовий період Пантера (1,0 л/га), Фюзилад Форте (0,5-1,0л/га).

При вирощуванні посівних томатів рекомендується застосовувати Зенкор (0,7 кг/га) проти однорічних дводольних, а проти одноріч­них злакових - Пантера ( 1 л/га), Фюзилад Форте (0,5-2,0 л/га).

Якщо посіви сільськогосподарських культур планується розміс­тити на полях сильно- засмічених (5-6 шт./м²) багаторічними бур'янами (осот, берізка, молокан татарський, пирій та інші) ці площі доцільно обробити препаратами на основі гліфосату (Раундап, Гліфос, Ураган, Ураган Форте) згідно регламенту їх застосування. Обробіток ґрунту проводити не раніше 10-12 днів після обприскування.

За порадами щодо підбору гербіцидів, норм, строків і часу їх вне­сення відповідно до видового складу бур'янів і стану поля звертайтеся до науковців Інституту зрошуваного землеробства НААНУ завча­сно, а не тоді коли вже посіви пошкоджені від некваліфікованого за­стосування.

Використання зрошуваних земель у господарстві проводять на основі науково обґрунтованої системи зрошуваного землеробства. Зрошувану площу починають освоювати з капітального, або будівельного, планування, тобто вирівнювання рельєфу поля. При цьому докорінно вирівнюють поверхню. Планувальник зрізає горби і заповнює ґрунтом низини.

Вимоги до планування пов'язані з технікою поливу і біологією вирощуваних культур. Для поливу затопленням, наприклад, на полях рисових сівозмін, проводять горизонтальне планування. Воно полягає в утворенні горизонтальних ділянок, на яких влаштовують чеки. На добре спланованих чеках можна підтримувати рівномірний шар води згідно з біологічними особливостями рослин.

Для поливу по борознах і смугах застосовують планування під похилу поверхню. При цьому зберігають загальний ухил поливної ділянки, вирівнюючи її поверхню.

Для поливу дощуванням і підгрунтового зрошення не потрібне таке ретельне планування, як при інших способах поливу.

Основне планування виконують на першому етапі освоєння зрошуваних земель з використанням сучасних машин і нових технічних засобів (лазери).

Планування проводять на вільних від посівів полях: навесні – до літньої сівби, влітку і восени – після збирання ранніх культур. Після планування проводять глибоку оранку ґрунту з внесенням добрив.

До заходів того ж призначення належать сидерація і фітомеліорація, тобто сівба культурних рослин. У перший рік після планування рекомендується висівати однорічні бобові культури, оскільки після осідання ґрунту може виникнути необхідність у до-плануванні, а на другий рік ‑ сівбі багаторічних трав.

У перші роки після планування доцільно проводити передпосівні або вологозарядкові поливи, а на засолених ґрунтах – промивні поливи, оскільки під час планувальних робіт, особливо в місцях насипів, ґрунт висушується.

У наступні роки після освоєння зрошуваних земель на їх поверхні під впливом обробітку ґрунту з'являються незначні нерівності у вигляді гребенів, борозен та ін. Ці нерівності усуваються вирівнюванням, або поточним (експлуатаційним) плануванням, його проводять щорічно восени, іноді перед сівбою культур. Для цього застосовують довгобазові планувальники, волокуші та ін.

Для проведення поливу створюють тимчасову зрошувальну мережу – тимчасові зрошувачі, вивідні борозни, поливні борозни або смуги. Цю мережу створюють у такому порядку: смуги – борозни – вивідні, борозни – тимчасові зрошувачі. При такій послідовності кожна виконана робота не заважає проведенню наступної. На полях ярих культур тимчасові зрошувачі й вивідні борозни нарізують зразу після сівби, до з'явлення сходів, а на полях озимих – після весняного підживлення і боронування цих культур.

При поливі дощуванням – основному способі поливу колосових і ряду інших культур – мілка поливна мережа звичайно не потрібна. Передпосівний обробіток ґрунту і сівбу проводять, так само, як і на суходолі, без будь-яких ускладнень.

При закритій поливній мережі підготовка ґрунту до поливу значно простіша. Підготовка ґрунту до поливу дощуванням і підґрунтовим зрошенням по кротовинах включає створення вивідних борозен потрібного перерізу і тимчасових зрошувачів.

Для поліпшення водопроникності ґрунту і боротьби з іригаційною ерозією на суцільних посівах старої за віком люцерни, а також у міжряддях просапних культур застосовують щілювання на глибину до 35‑40 см. Його технологія розглядається при висвітленні особливостей вирощування окремих сільськогосподарських культур.