Порядок нарахування заробітної плати

Відповідно до ст. 115 КЗИП і ст. 24 Закону “Про оплату праці” заробітна плата повинна бути виплачена працівникам у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, який не перевищує шістнадцяти календарних днів.

За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватись через установи банків, поштовими переказами на вказаний ним рахунок (адресу) з обов’язковою оплатою цих послуг за рахунок підприємства.

Нарахування зарплати здійснюється на підставі відповідних первинних документів. Для нарахування основної зарплати працівникам з погодинною оплатою праці необхідно мати відомості-про посадові оклади (на основі штатного розпису); про присвоєні розряди (на основі наказів керівника підприємства); а також дані табельного обліку відпрацьованого ними часу за відповідний період (місяць тощо).

Для нарахування основної заробітної плати робітникам, яким встановлена відрядна оплата праці, необхідно мати обсяг їх виробітку за відповідними розцінками.

Нарахування зарплати спеціалістам при повному робочому місяці відповідає їх окладу згідно з наказом по підприємству відповідно до посади, а при неповному робочому місяці - оклад ділиться на кількість робочих днів у даному робочому місяці й отриману денну заробітну плату множать на кількість відпрацьованих (згідно з табелем) робочих днів.

Зарплату робітникам за тарифом розраховують множенням годинної тарифної ставки на кількість годин зміни.

Розподіл зарплати при бригадній відрядній системі оплати праці здійснюється пропорційно коефіцієнто-годинам. Спочатку визначають заробіток (за тарифом) множенням тарифних ставок відповідного розряду на кількість годин, відпрацьованих кожним робітником бригади. Потім визначають коефіцієнт приробітку діленням відрядного місячного заробітку всієї бригади на загальний заробіток за тарифом. Для визначення відрядного заробітку кожного члена бригади необхідно заробіток за тарифом кожного члена бригади помножити на коефіцієнт приробітку.

При застосуванні почасово-преміальної оплати праці кожному робітникові заробітну плату нараховують за тарифною сіткою залежно від фактично відпрацьованого часу в даному місяці.

ПОРЯДОК НАРАХУВАННЯ ВІДПУСКНИХ

Державні гарантії, умови, тривалість і порядок надання відпусток встановлено ст. 45 Конституції України, а також КЗпП. Законом про відпустки та іншими нормативними документами.

Згідно ст. 2 Закону про відпустки право на відпустку мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємством незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Чинним законодавством передбачено такі види відпусток:

1. Щорічні відпустки: основна відпустка.

• Додаткова відпустка за роботу з шкідливими та важкими умовами праці,

• Додаткова відпустка за особливий характер праці, інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

2. Додаткові відпустки у зв’язку з навчанням.

3. Творча відпустка.

4. Соціальні відпустки:

у зв’язку з вагітністю та пологами.

по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку,

• додаткова відпустка працівникам, які мають дітей.

5. Відпустка без збереження зароби мої плати.

Ст. 6 Закону про відпустку передбачено, то щорічна основна відпустка повної тривалості надається за відпрацьований робочий рік.

Право працівника на щорічні основну і додаткову відпустки повної тривалості в перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на цьому підприємстві.

Щорічну відпустку за другий та наступні роки роботи може бути надано в будь-який час відповідного року.

Якщо працівник бажає взяти відпустку до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи на підприємстві тривалість відпустки визначається пропорційно кількості відпрацьованого часу.

^Черговість надання відпусток працівникам підприємства визначається графіком, затверджується керівником за погодженням із профспілковим або іншим органом, уповноваженим на представництво трудовим колективом. При цьому Законом про відпустки не передбачено, що працівник зобов’язаний подати заяву па відпустку.

Однак на багатьох підприємствах графіки відпусток не складаються. На таких підприємствах діє інший порядок оформлення відпусток. Відповідно до якого підставою для надання відпусток є заява працівника, в якій зазначається, з якого числа і на який термін він хоче піти у відпустку. Заява, підписана керівником підприємства, є підставою для оформлення наказу про надання відпустки.

Щорічна основна відпустка надається працівникам за фактично відпрацьований робочий рік,'що обчислюється від дня складання трудового договору, не менше 24-х календарних днів без урахування святкових і неробочих днів, визначених ст. 74 КЗпП , а саме:

1 січня - Новий рік.

7. січня - Різдво Христове,

8. березня - Міжнародний жіночий день,

1,2 травня - День міжнародної солідарності трудящих,

7. травня - День Перемоги,

28 червня - День Конституції України,

24 серпня - День незалежності України,

один день - Пасха (Великдень),

один день - Трійця.

Закон забороняє надання щорічних відпусток повної тривалості протягом робочого року особам віком до 18 років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

На прохання працівника щорічну відпустку можна розбити на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина буде не менша 14-ти календарних днів. При цьому датою початку другої частини відпустки може бути будь-який зручний для працівника день. Невикористана частина відпустки надається до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства.

Відпустки не використані за минулі робочі роки, замінюються грошовою компенсацією тільки у разі звільнення працівника. У випадку коли працівникові не надавалася щорічна відпустка протягом декількох років, він не втрачає права на відпустки за попередні роки і може їх використати в зручний для нього час за погодженням із керівником.

Законом про відпустки визначено, що працівники, які працюють на підприємстві за сумісництвом, мають таке ж право на відпустку, як і працівники з повною зайнятістю. Це не стосується фізичних осіб, які працюють за цивільно-правовими договорами.

Тобто сумісник має право отримати щорічну відпустку і за основним місцем роботи, і за неосновним місцем роботи (сумісництвом). При цьому як щорічна відпустка за основним місцем роботи, так і щорічна відпустка, що надається за сумісництвом, підлягає оплаті.

Тривалість відпустки за сумісництвом не може бути меншою за 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який обраховують з дня укладання трудового договору за сумісництвом.

Як правило, відпустка па підприємстві, де працівник працює за сумісництвом, надається в той самий час, коли працівник йде у відпустку за основним місцем роботи.

Надання відпусток без збереження заробітної плати регулюється ст. 25 і ст. 26 Закону про відпустки.

Перелік підстав для використання відпустки, яка надається працівникам в обов’язковому порядку за їх бажанням, а також їх тривалість, визначено у ст. 25 Закону про відпустки .

Ст. 26 Закону про відпустки передбачено, що відпустка без збереження зарплати за заявою працівника може надаватися йому за сімейними обставинами та з інших причин, але на строк не більше ніж 15 календарних днів на рік.

Базою для розрахунку відпускних є середня заробітна плата, розрахована за встановлений період. Тому для того, щоб розрахувати суму відпускних, слід визначи ти кілька показників: розрахунковий період, за який обчислюється середня заробітна плата,

склад виплат, які включаються до розрахунку середньої заробітної плати і здійснені протягом цього періоду.

Розрахунковий період для визначення середньої заробітної плати становить останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки. Якщо працівник, якому надається відпустка, пропрацював на підприємстві менше року, розрахунковим періодом вважається фактично відпрацьований час, - з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка.

Нарахування виплат за час щорічної відпустки, тривалість якої розраховується в календарних днях, провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед початком відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року .або меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів). Отриманий результат помножується на кількість календарних днів відпустки.

Водночас зазначимо, що час протягом якого працівник згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Відповідно до 11 “Зобов'язання" на підприємствах створюється забезпечення для відшкодування майбутніх операційних витратна виплату працівникам відпускних.

Резерв оплати відпусток створюється з метою рівномірного розподілу витрат на оплату відпустки протягом звітного періоду. Кошти, що відраховуються на виплату відпускних, мають суворо цільове призначення, тобто це кошти для виплати відпускних та компенсацій за невикористані відпустки.

Резерв оплати відпусток створюють шляхом щомісячного його нарахування за нормативом від фактичних витрат на оплату праці, що враховуються при розрахунку середнього заробітку. Норматив відрахувань до резерву оплати відпусток кожне підприємство розраховує самостійно (орієнтиром можуть бути витрати на оплату праці і на виплату відпускних минулого року). При його розрахунку враховують заробітну плату, що включається до розрахунку середнього заробітку за рік, і відрахування на соціальні заходи, що нараховуються па зарплату.

ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ УТРИМАНЬ В НАРАХОВАНОЇ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ

Законодавство України передбачає утримання із нарахованої заробітної плати працівників підприємства частини грошей, що обумовлено системою оподаткування доходів фізичних осіб.

Утримання із заробітної плати можуть бути:

1. обов'язкові - ті, які можуть провадитись тільки \ випадках, передбачених законодавством України,

2. утримання, які здійснюються за ініціативою підприємства.

При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань, передбачених законодавством України, не може перевищувати 50% заробітної плати, яка належить до виплати працівникові. Встановлені обмеження не поширюються па відрахування із заробітної плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати може перевищувати 70%.

Законодавчо встановленими обов'язковими утриманнями із заробітної плати працівників є: податок з доходів фізичних осіб, єдиний соціальний внесок.

Єдиний соціальний внесок утримується з доходів фізичних осіб, які працюють на умовах трудового договору, і фізичних осіб, які виконують роботи відповідно до цивільно-правових договорів в розмірі 3,6%.

Податковий Кодекс України встановлює для оподаткування доходів у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагород, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору ставку 15%.

У разі якщо загальна сума отриманих платником податку у звітному місяці доходів перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17% суми перевищення з урахуванням податку сплаченого заставкою 15%.

Об’єктом обкладання податком є нараховані доходи у вигляді заробітної плати, зменшеної на суму єдиного соціального внеску, який відповідно до закону справляється за рахунок доходу найманої особи.

Відповідно до Податкового кодексу, платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати на суму податкової соціальної пільг и.

Податкова соціальна пільга застосовується до доходу, отриманого платником податку як заробітна плата протягом звітного податкового місяця, якщо його розмір не перевищує суми місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1.4 та округленої до найближчих 10 гривен( на 2014 – 1610грн.)

Податкова соціальна пільга для будь-якого платника становить розмір, що дорівнює 100% розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня податкового року ( 573грн. 50 коп.).

Згідно Податковою кодексу визначено перелік осіб, які мають право на отримання підвищених пільг відповідно до їх розмірів:

150% суми пільги, що дорівнює розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленому законом на 1 січня податкового року для платника податку, який є:

• одинокою матір’ю (батьком), вдовою (вдівцем) або опікуном, піклувальником - у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років;

• утримує дитину-інваліда - у розрахунку на кожну таку дитину віком до 18 років; особою віднесеною законом до 1 або II категорії осіб, які постраждали внаслідок Ч орнобильської катастрофи;

• учнем, студентом, аспірантом, ординатором, ад’юнктом; інвалідом 1 або І1 групи, в тому числі з дитинства:

• особою, якій присуджено довічну стипендію як громадянину, що зазнав переслідувань за правозахисну діяльність, включаючи журналістів^

• учасником бойових дій на території інших країн в період після Другої Світової Війни, на якого поширюється дія ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

• 200% суми пільги, що розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленому законом на 1 січня податкового року для платника податку, який є:

• Героєм України, Героєм Радянського Союзу. Героєм Соціалістичної Праці або повним кавалером ордена Слави чи Трудової Слави, особою нагородженою чотирма і більше медалями за відвагу;

• учасником бойових дій під час Другої світової війни або особою, яка в той час працювала в тилу, та інвалідом І або II групи, з числа учасника бойових дій на території інших країн в період після Другої Світової Війни, на якого поширюється дія ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

• колишнім в’язнем концтаборів, гетто та інших місць примусового утримання під час Другої Світової Війни або особою, визнаною репресованою чи реабілітованою; особою, яка була насильна вивезена з території колишнього СРСР під час Другої Світової Війни на територію держав, що перебували у стані війни з колишнім СРСР або були окуповані фашистською Німеччиною та її союзниками;

• особою, яка перебувала на блокадній території колишнього Ленінграда у період з 8 вересня 1941 року по 27 січня 1944 року.

Податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого платнику податку місячного доходу у вигляді заробітної плати тільки за одним місцем його нарахування.

Утримання податку з доходів фізичних осіб, нарахованих (виплачених) у вигляді заробітної плати, можна відобразити формулами:

1. із застосуванням податкової соціальної пільги:

ПД = [(Д - ЄСВ) - СоцПІ * СП%

2. без застосування податкової соціальної пільги:

ПД = (Д-ЄСВ)*СП%

де ПД - податок на доходи,

Д-дохід, нарахований у вигляді заробітної плати,

ЄСВ - Єдиний соціальний внесок.

СоцП - податкова соціальна пільг а.

СП% - ставка податку на доходи.

Нарахована сума допомоги по тимчасовій непрацездатності включається до сукупного доходу працівника і оподатковується податком з доходів фізичних осіб та утримується єдиний соціальний внесок.

Із суми нарахованої заробітної плати, крім зазначених вище утримань, на підставі рішень суду здійснюється стягнення таких платежів, як аліменти, відшкодування збитку, сплата компенсацій каліцтва чи інших ушкоджень здоров’ю тощо.

Виконавчий лист - це документ, спрямований на примусове виконання рішення суду. Виконавчий лист на підприємстві зберігається нарівні з грошовими документами. Видача його боржнику (чи будь-якій іншій особі) на руки заборонена. Виконавчий лист реєструється у Журналі реєстрації виконавчих листів, що ведеться на підприємстві.

Розмір та порядок стягнення суми боргу, а також розмір відрахувань зазначають у розпорядженні. Підприємства не мають права самостійно змінити порядок стягнення суми боргу і розмір відрахування.

Найчастіше здійснюють утримання за виконавчими листами аліментів на неповнолітніх дітей. Згідно з Сімейним кодексом України аліменти за рішенням суду присуджують: у частці від доходу матері дитини, її батька, і (або) у твердій грошовій сумі.

Розмір аліментів визначає суд враховуючи:

• стан здоров'я і матеріальне становище дитини.

стан здоров’я і матеріальне становище платника аліментів,

наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина,

інші обставини, що мають істотне значення.

Але при всіх цих обставинах розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим від неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (сьогодні це 17 грн.).

Із нарахованої зарплати утриманню підлягають:

-аванс, одержаний за звітний місяць, який видасться за першу половину місяця до моменту нарахування заробітної плати,

-своєчасно неповернуті невикористані суми, які видані підзвітним особам, за нестачі та розкрадання Т'МЦ,

• за брак, за псування цінностей тощо.

ЄДИНИЙ СОЦІАЛЬНИЙ ВНЕСОК

Згідно із Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці:

• підприємства -- юридичні особи, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору або на інших умовах, передбачених законодавством;

• фізичні особи - підприємці, які використовують працю інших осіб, на умовах передбачених законодавством про працю;

• фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, тощо.

Єдиний внесок встановлюється у відсотках від суми нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у т.ч. в натуральній формі, що визначаються відповідно до ЗУ «Про оплату праці», відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників єдиного внеску з урахуванням видів їх економічної діяльності:

Нарахування Єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, що дорівнює 15 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується Єдиний внесок.

Єдиний внесок нараховується на суми, що визначені базою для нарахування Єдиного внеску, які не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов'язкових платежів, що відповідно до закону сплачуються із зазначених сум, та на суми утримань, що здійснюються відповідно до закону.

Єдиний внесок нараховується на суми, що визначені базою для нарахування Єдиного внеску, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.

Сплата Єдиного внеску здійснюється платниками виключно у національній валюті шляхом перерахування безготівкових коштів з банківського рахунка на рахунки органів Пенсійного фонду, відкриті в органах Державного казначейства України для його зарахування.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Обчислення Єдиного внеску здійснюється щомісячно на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування.

Визначення видів виплат, що відносяться до основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, при нарахуванні Єдиного внеску передбачено Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року № 5.

Нараховані за відповідний базовий звітний період суми Єдиного внеску сплачуються платниками не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом, незалежно від виплати заробітної плати та інших видів виплат, на суми яких нараховується Єдиний внесок.

Базовим звітним періодом є календарний місяць.

Платниками під час кожної виплати заробітної плати, на суми якої нараховується Єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати Єдиний внесок в розмірі, встановленому для відповідних платників.

Суми Єдиного внеску перераховуються одночасно з отриманням коштів на оплату праці, у т.ч. в безготівковій чи натуральній формі.