13. Порівняння творів «Візит старої дами» та «Носорог».

«Візит старої дами»

Центральними образами твору є

Клер, Іль та ґюленська громада. За всієї життєподібності кожний з цих

образів є ще й алегоричним втіленням певної ідеї: Клер уособлює ідею

помсти, Іль — спокути «застарілих» гріхів, а в образі ґюленців драматург

аналізує причини та наслідки морального неблагополуччя сучасного

суспільства. Кожна з цих смислових ліній сюжету у свою чергу порушує

низку відповідних моральних проблем.

Проблема моральної відповідальності, що є головною в образі Іля,

ускладнюється його конфліктом з міською громадою. Тут перед глядачем

відкривається простір для міркувань над станом особистості, яка раптом

потрапила у ситуацію відчуження від суспільства, прийняла на себе роль

«цапа відбувайла», пройшла через зраду найближчих людей.

А досліджуючи зміни у свідомості ґюленців, Дюрренматт акцентує давнє

питання про те, чи можна заради суспільного блага пожертвувати життям

однієї людини. До цього додаються проблеми влади грошей у

комерціалізованому суспільстві, виродження гуманістичних ідеалів

західної цивілізації у штампи суспільної свідомості, якими прикриваються

варварські за своєю антигуманною сутністю акції.

При цьому ґюленці, за його задумом, - зовсім не «зграя злодіїв». Вони -

звичайні люди; в коментарі до п'єси автор навіть робить дещо епатажне

«зізнання», що він не певний, чи не вчинив би так само, потрапивши у

схожу ситуацію. Хвиля обурення, що здійнялася серед мешканців міста у

відповідь на цинічну пропозицію мільярдерки, була, безперечно, щирою

реакцією. Отже, внутрішнє переродження ґюленців було спричинене не «злою

природою», а моральною аморфністю, слабохарактерністю, бездумністю,

прагматизмом.

Згідно з принципами своєї

театральної естетики Ф. Дюрренматт доводить у цій п'єсі конфліктну

ситуацію до «найгіршого кінця». Влаштований Клер «страшний суд», що

перетворив Ґюлен на бордель для громади й на камеру смертників для Іля,

увінчується кровопролиттям. Утім, такий фінал пробуджує у глядача щире

співчуття до страченого й змушує замислитися над моральним станом

суспільства, яке уможливлює подібні гротескні історії в реальному житті.

За зображенням мук совісті Іля та картиною його загибелі лунає

пристрасна проповідь людяності. Сам драматург наголошував: «"Гостина

старої дами" - зла п'єса, відтак трактувати її слід якнайгуманістичніше.

І персонажі повинні викликати не гнів, а сум».

Проте не слід забувати, що за жанром дана п'єса є трагічною комедією.

Носороги

П'єса «Носороги» відображення людського суспільства, де озвіріння людей - закономірний результат соціального пристрою. Головний герой п'єси - Беранже стає свідком того, як жителі невеликого провінційного містечка перетворюються на носорогів. Беранже втрачає свою улюблену Дези, яка, нарешті, пристала до стада носорогів. Лише невдаха і ідеаліст Беранже до кінця зберігає свою людську подібність і знаходить мужність до кінця залишатися людиною. У «Носорогах» уперше з'являється характер, герой-одинак, який протистоїть силам тоталітаризму. Перші глядачі і критики побачили в «Носорогах» передусім антифашистську п'єсу, і хвороба жителів маленького містечка асоціювалася з нацистською чумою. З часом Йонеско так пояснював задум свого твору : «Носороги» - без сумніву, антинацистський твір, але передусім це п'єса проти колективних істерій і епідемій, які криються під личиною розуму і ідей, але не стають від цього менш серйозними колективними захворюваннями, які виправдовують різні ідеології«. Йонеско не заперечує, що авангардний театр - це театр для еліти, оскільки це театр пошуку, театр-лабораторія. Але драматург переконаний, що елітарність такого театру - не причина, щоб перешкоджати його існуванню, оскільки він відображає певну духовну потребу, яка зародилася в суспільстві. З точки зору Йонеско, мистецтво за своєю природою є благородним, оскільки захищає індивідуальність від стадності. Як писав Йонеско, «справжнє благородство є не чим іншим, як прагненням до свободи». Драматург виступав проти заангажованості мистецтва«… Важливим завданням в мистецтві він рахував відкриття величезних просторів, які знаходяться усередині нас самих. Зразком театру Йонеско служив футбольний матч з його непередбачуваністю, динамізмом, драматизмом, насолодою від гри як такої. П'єса засвідчила відхід Йонеско від сатиричної спрямованості і відносної конкретності зображення. «Носороги» - якнайповніше втілення песимістичних ідей драматурга, знайомих читачеві і глядачеві по його ранніми творам. У п'єсі драматург створив картину тотального знищення і повторив традиційний для театру абсурду мотив неминучості смерті. У 1970 р. Йонеско був обраний членом Французької академії. У 1972 р. поставлена його нова п'єса «Макбет». Окрім п'єс, Йонеско написав також роман і декілька серій дитячих книжок. Помер драматург в Парижі 28 березня 1994 р. Йонеско - визнаний метр французької літератури, один із засновників «драми абсурду», класик, в якому, за виразом французького критика С. Дубровского, французи бачать «їдкого спостерігача, безжального колекціонера людської дурості і зразкового знавця дурнів».