12. Порівняльна характеристика Бернара Ріе («Чума») та старого Сантьяго («Старий і море»).

Бернар Ріє – лікар, очолював боротьби з чумою в місті Орані. Ріє – людина твердо мисляча, він визнає лише факти, прагнення до точності викладу й не вдається до «художніх прикрас».

Роман написано у формі свідчення людини,яка пережила епідемію чуми в місті Орані. Саме від Бернара Ріє ми читаємо розповідь про чуму. Він – ідеальний оповідач, оскільки орієнтується на розум та логіку, не визначаючи двозначність, туманності чи ірраціональності.  Він мужньо свій обов`язок  лікаря, ризикує власним життям, допомагає хворим, жодного разу не піддавшись сумніву необхідність своєї участі у боротьбі як із хворобою, так і злом взагалі.

В місті Оран чума прийшла несподівано. Спершу почали помирати щури, в недовзі їх прибирали тисячами.  Потім помер воротар, у будинку Ріє. Кількість хворих катастрофічно почала зростала. Ріє замовив сиворотку в Парижі, яка трохи допомогла, але швидко закінчилася. Він усіма силами допомагає людям. Бернар дуже чуйна та співчутлива людина, це зрозуміло з його слів, які він каже священику Панею, коли помирає дитина, і вони спостерігають як їй боляче, але не можуть врятувати: «І навіть на смертній постелі я не прийму цей світ божий, де мордують дітей.»  Нарешті коли Оран оголосили відкритим, Ріє отримав телеграму про смерть дружини яку він відсилав у санаторій.  Лікар стійко й послідовно організовує лікарні,  налагоджує карантин,  керує санітарними дружинами.

 Головний герой роману – старий Сантьяго — колишній рибалка, що все життя працює, борючись із труднощами й небезпеками. Шрами на його руках «старі, як тріщини в давно вже безводній пустелі». Він любить море, думає про нього з ніжністю, як про жінку, що «дарує великі милості». У старості навіть очі його були схожі за кольором на море. Любить він і птахів, і риб, що живуть у бездонній зеленій товщі. Насадивши на гачки принаду, він повільно пливе за течією, подумки спілкується із птахами, з рибами. Звиклий до самітності, він уголос розмовляє сам із собою. Природа, океан сприймаються їм як жива істота.  Герой Хемінгуея пов'язаний з морем якимись внутрішніми узами. Проводячи багато днів в океані, старий відчуває себе частиною природи.

Море годує рибалок. Але воно нічого не хоче віддавати добровільно. Люди ведуть вічну боротьбу зі стихією, саме ця боротьба зробила Сантьяго сильною й вольовою людиною. Вражає, наскільки сильна віра Сантьяго в перемогу, в удачу, у власне везіння. Якщо так багато днів не везло, то сьогодні, саме сьогодні повинно повезти. І він переміг, тому що сенс життя бачив у боротьбі, умів переносити страждання й ніколи не втрачати надію.

Сантьяго перемагає рибу, а разом з тим - і старість, і душевну біль. Переміг тому, що думав не про свій успіх й не про себе, а про рибу, який заподіює біль; про зірки й левів, яких бачив, коли ще плавав юнгою на вітрильнику до берегів Африки; про своє нелегке життя. Боротьба старого з морем, його любов і повага до великої риби, його сила, його завзятість у боротьбі з акулами - все це вражає, змушує співпереживати й боротися з ним разом, перевертаючи сторінку за сторінкою, уважно стежити за подіями й очікувати розв'язки. Міркуючи про старого, можна сказати, що автор показав на його прикладі сильне бажання жити й прагнення взяти від життя якнайбільше, волю до перемоги, бажання трудитися й приносити реальну користь, розповів про діяльний «протест» проти старості у «непримиренній» боротьбі з неміччю, про вміння «бути молодим», незважаючи на сивини.

Та у результаті багатоденної боротьби до берега старий припливає вже без вилову. Нескінченно стомлений, з рукою, яку зводить судорогою, стара людина не вдається у відчай, не відчуває гніву. Життєва мудрість старого дозволяє йому жити в гармонії із собою, зберігаючи спокій і доброзичливість. Кров, біль, сутички, потьмарення розуму, знесилення, передчуття загибелі, прагнення захистити своє, втрати -  все це, безперечно, описано у повісті дуже яскраво.