13. Творчість б. Брехта. Епічний театр (аналіз п’єси за вибором).

Естетика Брехта виросла з потреб революційної соціалістичної культури, з прагнення посилити ідеологічну дію мистецтва, затвердити нове ставлення глядача до театру, надати театру риси, які ріднили б його зі значущістю політичного мітингу, з глибокою серйозністю університетської аудиторії. Драматургічна система Брехта – безпосереднє відображення надзвичайної активності художньої думки, викликаної Жовтневою революцією в Росії й Листопадової революцією в Німеччині. Саме тому естетика драматурга перегукується з новаторськими пошуками російських драматургів і режисерів після Жовтневої революції. Брехтом вдалося перетворити свої експерименти в струнку систему – в оригінальну концепцію драми, у теорію «епічного театру». Для драматурга характерне дбайливе й тонке ставлення до світового досвіду театру й мистецтва, алі він вірив, що справжній розквіт театру ще попереду в суспільстві розкутих людей. Брехт називає свою естетику й драматургію «неарістотелевскім» театром; цією назвою він підкреслює свою незгоду з найважливішим, на думку Аристотеля, принципом античної трагедії, сприйнятим згодом у більшій чи меншій мірі всієї світової театральної традицією. Драматург виступає проти арістотелівського вчення про катарсис. Катарсис, по-перше, – надзвичайна, вища емоційна напруженість. Цю сторону катарсису Брехт визнавав і зберіг для свого театру; емоційну силу, пафос, відкритий прояв пристрастей мі бачимо в його п’єсах.

ДРАМАТИЧНА ФОРМА ТЕАТРУ	ЕПІЧНА ФОРМА ТЕАТРУ
Дія	Розповідь
Залучає глядача до сценічної дії і розтрачає його активність	Робить глядача спостерігачем, але пробуджує його активність
Дає глядачеві змогу виявляти	Примушує глядача приймати рішення
почуття
Переживання	Світогляд
Глядач співпереживає	Глядач вивчає
Гіпноз	Аргументація
Сприймання консервується	Сприймання переходить у пізнання

«Життя Галілея»— багатопроблемна драма, в якій поставлено загальні філософські питання сутності людського буття, доцільності зміни одних часів — іншими, поступального руху людства від старих знань до нових, від незнання — до знання (а можливо, і навпаки, оскільки, коли наука «нас залишає», тоді залишають нас і нові знання, а старі, не маючи розвитку, гинуть). А найголосніше звучить проблема людини, яка мусить залишатися людиною, навіть якщо історична темрява і жахає всіх своєю непроглядністю. Лише в такому випадку людство може обрати майбутній час, а отже, і залишитися не в анналах космічної історії як прекрасна згадка (чи казка, чи легенда) про те, що було, а як реальність Всесвіту, якому (а значить, і людству) не має і не може бути кінця — краю.

Сам Брехт розумів, що від глибини з'ясування цих, поставлених самим життям проблем залежить і визначення жанрової природи «Життя Галілея». «Перед те-атрами,— писав він,— неминуче постане питання: трактувати «Життя Галілея» як трагедію чи як оптимістичну п'єсу? Обрати для головного тону галілеївське «привітання нового часу» із першої сцени чи деякі моменти чотирнадцятої? За пануючими законами драматургії центр ваги має бути в кінці п'єси. Проте ця драма побудована не за звичайними правилами. В ній зображено початок нової ери і зроблено спробу переглянути деякі упередження стосовно початку будь-якої нової доби».

Брехт створив філософську драму і за своїм змістом, і за своєю суттю. «Життя Галілея» є драмою не лише про події далекого минулого (за часом дії), і навіть не лише про надзвичайно складні проблеми, з якими зіткнулося людство у трагічному XX столітті, а твором, що ставить вічні питання, які супроводжують історію людства та його цивілізації: чи зможе врешті світ стати світлим і що є важливішим для людства — революційні зміни чи еволюційний розвиток?