10. Театр абсурду. Творчість с. Беккета. «Чекаючи на Годо».

Театр абсурду, одним з найяскравіших представників якого є Ежен Йонеску, порушує проблеми суспільно-філософського плану, змушує подивитися на світ із цього нового ракурсу крізь скло драматургічних засобів. У п’єсах театру абсурду відбувається те, чого ніби ніколи не може бути.

Чекаючи на Ґодо - п'єса-абсурд ірландця Семюеля Беккета, в якому два персонажі - Володимир та Естраґон — нескінченно і даремно чекають когось на ім'я Ґодо. Відсутність Ґодо, так само як і багато інших аспектів гри, призвели до появи різних інтерпретацій від часу прем'єри. Міфічний Годо - все що в них було , є і буде. В навколишньому світі постійно відбуваються якісь непевні, незрозумілі зміни, єдиною константою залишається лише необхідність чекати на Годо. Саме в цьому чеканні Естрагон і Владімір марнують свої дні з ранку до вечора, а кожного вечора вони усвідомлюють, що Годо не прийшов. Діді і Гого - це яскраві особистості з притаманною їм палітрою людських почуттів і переживань. Але в цій палітрі переважають трагічні кольори. Трагізм їхнього становища виливається у приступи сліпої жорстокості, під якою не відчувається зненависті. Але не зважаючи на весь трагізм ця п`єса не позбавлена здорового почуття гумору. Час від часу її герої кидають репліки, що викликають мимовільну посмішку. На мій погляд, ці люди не вельми страждають від своєї відірваності від світу. Вони є поза світом, а можливо і понад світом. Щоб не втратити своєї "самості" Естрагон і Владімір повинні створити свій власний світ і максимально обмежити втручання в нього інших.

11. Творчість ф. Дюрренматта. «Візит старої дами»: п’єса-парабола (притча).

Літературну діяльність Ф.Дюрренматт розпочав як автор прозових творів. Його книга ранніх оповідань „Місто” (1952) – це сповнена трагізму розповідь про людство, яке крокує в нікуди, яке забуло про одвічні цінності, в тому числі і про величні християнські заповіді. Саме про це говорить письменник в оповіданнях „Різдво”, „Западня”, „Місто” та інші. В цей час, - згадував Дюрренматт, - він намагався вивчати філософію..., а його ранні оповідання були „боротьбою, яка набувала лише тоді сенсу, коли вона була програна”. Перші драматичні твори „Оскільки мовлено...”(1947) і „Сліпий” (1948), як і рання проза, були народжені другою світовою війною і наповнені її відголосками. Не випадково, що обидві п’єси розповідаючи про часи історично віддалені від ХХ століття, в той самий час говорять про реалії сучасної Дюрренматтівської історії. У наступні роки Дюрренматт пише ряд драматичних творів, які склали славу не лише швейцарського театру, але й світового. Драматург створює такі шедеври, як „Візит старої дами” (1956), „Фізики” (1962), „Метеор” (1966) та інші.

„Візит старої дами” – то є п’єса про зміну світовідчуття людського загалу на користь інтересам людей або груп. От чому в п’єсі подано картини перетворення людей на натовп, який виконує за винагороду ідеї тих, хто такі винагороди роздає зневіреним і знедоленим. От чому, застерігає Ф.Дюрренматт, те, що відбулося в Гюллені (місце дії в драмі), може статися у будь-якому куточку земної кулі, може перетворитися на реальність там, де всесильні гроші зацікавлені у зміні напрямку мислення людської спільноти. Адже „гюлленці”, - за визначенням Дюрренматта, - такі ж люди, як і ми всі.” Ф.Дюрренматт ніде в драматичному творі не вказує на життєву протоситуацію, яка породила літературний сюжет, і це є зрозумілим: Дюрренматт не відтворює життя, не калькує його, а створює на основі дослідження тенденцій розвитку суспільства модель такого суспільного устрою, який базується на тоталітарних засадах, пригнічуючи людину і перетворюючи її в сліпе знаряддя можновладців. Одночасно „Візит старої дами” – це є твір-пересторога. Драматург прагне застерегти людство від повторення тих трагічних помилок, яких припустилися творці земної цивілізації у ХХ столітті. В такій своїй якості „Візит старої дами” набуває яскраво вираженого притчового характеру. І подібно до біблійної притчі цей твір націлено не лише у сучасне, але й у майбутнє. 12. Творчість Р. М. Рільке. Основні збірки, теми.

Двадцяте століття принесло людству не лише зло й найбільші земні трагедії, але й спонукало до пошуку шляхів до втраченої гармонії, до позитивних цінностей. Яскравий приклад такого пошуку - творчість австрійського поета P. M. Рільке.       Поезія Рільке, що відкрила новий етап у розвитку поезії європейської, увібрала в себе всі етапи складного шляху естетичних пошуків митця - від неоромантизму та імпресіонізму через заглиблений у філософські та релігійні роздуми символізм до "нової речевості" На творчість Рільке глибоко вплинули живопис, скульптура, архітектура та музика.

Основою і вихідним пунктом поетичної еволюції Рільке була німецька класична література. Разом з тим, він активно засвоював і синтезував досвід романських і слов'янських культур. Звідси його спроби творити французькою і російською мовами.

Ранні вірші Рільке - це, як правило, затьмарені сумом короткі імпресіоністичні замальовки з раптовою зміною образів, грою світла й тіні. Соціальну дійсність, що час від часу проглядається в ранніх творах, Рільке сприймає узагальнено-романтично.  Становлення Рільке-поета завершується на рубежі XX століття, його творчу зрілість засвідчують дві знамениті збірки - "Книга годин" (1901 - 1905) і "Книга картин" (1902, 1906).  "Книга годин" сповнена витонченої музикальності, що нагадує наймелодійніші вірші П. Верлена. Рільке вдається до різних систем римування, створює своєрідні музикально-поетичні періоди, наповнює вірші алітераціями й асонансами. У збірці "Книга картин" (1902, 1906) твори за тематикою і за стилем виразно поділяються на кілька груп. У деяких віршах "Книги картин" - "Той, що споглядає", "Той, що читає", "Про фонтани" - єдиною достойною формою людської діяльності оголошено акт споглядання, в якому досягається найвища реальність - стан гармонії.