8. Творчість е. Хемінгуея. Образ головного героя повісті «Старий і море».

Американський письменник та журналіст, лауреат Нобелівської премії з літератури. У пошуках цього власного шляху Хемінгуею допомогла велика російська реалістична література. Він відкрив, за його словами, інший, чудесний світ, що дарували російські письменники. Одночасно з пошуком свого шляху в літературі визначався і світогляд письменника, формувалися його політичні переконання. Дебютом у світі літератури для Хемінгуея-журналіста став збірник "Три оповідання і десять віршів" (1923).  ОСНОВНІ ТВОРИ: "В наш час" (1925), Фієста" (1926), "Прощавай, зброє!" (1929), "Мати і не мати" (1937), "По кому подзвін" (1940), "Старий і море" (1952), "Свято, яке завжди з тобою"

Головний герой повісті — старий кубинський рибалка, який кожного дня протягом свого життя виходить у море, проте майже злидарює. Всі деталі його побуту, рибальського знаряддя, зовнішності несуть на собі нищівний відбиток виснажливого життя, лише очі старого «мали колір моря і блищали весело і переможно». Після майже трьох місяців повсякденного невезіння старий Сантьяго не втрачає надії на вдале рибальство, навіть передчуває справжню здобич. Сюжет повісті дуже простий: старий рибалка Сант'яго, який живе надголодь, вийшовши в море, піймав найбільшу рибину за все своє життя, таку велику, що не може затягти її до човна і транспортує за бортом. Акули, які почули запах крові, потроху об'їдають велику рибину і, незважаючи на спротив старого рибалки, повністю її з'їдають. Човен Сант'яго повертається до рідного берега лише з кістяком риби, але на боці старого моральна перемога, бо він не скорився до самого кінця.

9. Театр абсурду. Творчість е. Йонеско. Образи й конфлікт у п’єсі «Носорог».

Театр абсурду, одним з найяскравіших представників якого є Ежен Йонеску, порушує проблеми суспільно-філософського плану, змушує подивитися на світ із цього нового ракурсу крізь скло драматургічних засобів. У п’єсах театру абсурду відбувається те, чого ніби ніколи не може бути. Так, у п’єсі Йонеску «Носороги» звичайні мешканці пересічного міста починають перетворюватися на носорогів, але це - лише образ, що дозволяє узагальнити сам принцип втрати людьми людської подоби, яка, в свою чергу, є закономірним результатом тоталітарного суспільного устрою. Не має значення, якого саме: художній прийом робить узагальнення універсальним.

В «Носорогах» мы видим драму одиночества человека, который столкнулся с общественными механизмами. В пьесе множатся носороги, и Беранже чувствует , себя стиснутым ими со всех сторон. Он остается сам среди носорогов во вражеском для него мире, тем не менее не собирается изменяться и капитулировать. На какой-то миг он будто подвергается слабости, рассматривая главы носорогов. Ему кажется, что они прекрасны. Может, это и есть выход: стать, как все, - носорогом? Но он отбрасывает эту мысль: «У меня совесть была нечиста, надо было своевременно идти за ними. А теперь слишком поздно! Жаль, я некогда не стану носорогом. Вот смысл того, что происходит: нормальное и ненормальное меняются местами. Беранже это понимает и с горечью проговаривает: «Беда тем, кто хочет сохранить свою оригинальность!» Но вместе с тем он решительно вскрикивает: «Я буду идти против всех!» Он не собирается нападать, но обороняет свое право оставаться человеком: «Против всех я буду бороться! Я последний человек и буду им до самого конца. Я не сдамся!» Это последние слова пьесы. И эти слова автор отдал именно Беранже. Так как сущность сопротивления этого героя заключается в осознании права человека быть индивидуальностью, личностью. Быть не как все - это священное право человека в каждом обществе, где за человеком признается право на свободу, на свободный выбор. Идея противостояния злу показана через сопротивление пьяницы и неряхи Беранже общей массе.

Почему именно ему, а не изысканному правильному Жану, который знает, как жить, это удается? Ведь, на первый взгляд, Жан - это олицетворение всех добродетелей, олицетворение респектабельности и общественного признания. Тем не менее, все это - способ быть как все, иметь уважение общества, живя по правилам. Он не признает других людей и мыслей, и эта нетерпимость не дает ему видеть других, ощущать еще кого-то. Толерантное отношение к чужим идеалам, вкусам, вероисповеданию, нациям - свидетельство высокой культуры, миролюбивости. Именно этими чертами наделен Беранже. Для него внешний успех, к которому стремится Жан, несущественный. Но это и дает ему свободу самому решать, что есть зло, и самому бороться: «Я последний человек и буду им до самого конца! Я не сдамся!».