6. Творчість а. Камю. Людина-бунтівник у романі «Чума».

Блискучий письменник і філософ-екзистенціаліст, який разом з Сартаром був володарем душ прогресивної європейської інтелігенції. Перший етап творчості А.Камю, визначений ним як "цикл абсурду", включає в себе повість "Сторонній" (1942), "Міф про Сізіфа" (1942), драми "Калігула" і "Непорозуміння" (1944), присвячені темі абсурдності людського існування і життя загалом. Ще однією характерною рисою творчості Камю є цілісність, єдність, взаємодоповнюваність його філософських  та літературних творів. Його філософські твори "Міф про Сізіфа" та "Бунтівна людина" написані в блискучій літературній формі, а художні твори-романи, повісті, п'єси - в кращих традиціях європейських філософської культури.

Герої Камю - бунтарі. Вони сміливо постають проти світового зла, хай навіть це "сізіфів труд" (бо вилікувати так нікого і не вдалося, все обмежувалось лише полегшенням страждань, не вдалося і віднайти сироватку - чума відповзла сама, так само як і прийшла). Як бачимо, все та ж абсурдність буття і так само людина вільна зробити вибір: І цей вибір робить її справді Людиною. Чума - суворий екзамен, який ставить два запитання: що таке життя і що значить зберегти гідність перед наступом стихії і зла. Письменник-філософ Камю вірить, що зло вічне, але вічна і боротьба з ним. І сила людей - у їхній співдружності.

7. Творчість е. Хемінгуея. Війна і кохання у романі «Прощавай, зброє!»: образ головного героя.

Американський письменник та журналіст, лауреат Нобелівської премії з літератури. У пошуках цього власного шляху Хемінгуею допомогла велика російська реалістична література. Він відкрив, за його словами, інший, чудесний світ, що дарували російські письменники. Одночасно з пошуком свого шляху в літературі визначався і світогляд письменника, формувалися його політичні переконання. Дебютом у світі літератури для Хемінгуея-журналіста став збірник "Три оповідання і десять віршів" (1923).  ОСНОВНІ ТВОРИ: "В наш час" (1925), Фієста" (1926), "Прощавай, зброє!" (1929), "Мати і не мати" (1937), "По кому подзвін" (1940), "Старий і море" (1952), "Свято, яке завжди з тобою" (1960).

Саме таким постає Фредерик Генрі утворі «Прощавай, зброє!». На перший погляд, його можуть цікавити тільки випивка, проститутки та війна, але це вона його примусила натягнути маску байдужості на своє обличчя, опаливши цю людину отруйним подихом. І лише болісне почуття до Кетрін є неприкритою раною, лише воно надає йому можливість усвідомлювати себе людиною, а не знаряддям в чиїхось руках на цій війні заради грошей, а не заради благородства та романтики. Джейк Варке, людина, яка пройшла війну та зазнала травм не стільки фізичних, як душевних, не в змозі повернутися в нормальне світобачення. Він хоче жити, він любить життя, але воно перетворилося для нього на фрагменти, слабке воління зрозуміти, як жити, знайти якусь броню, через яку не можна було б проникнути в його серце? Він кохає Врет, яка теж за часи війни зазнала не меншої душевної драми, про що свідчить те, як вони познайомились. Я вважаю це збоченням, це ненормально, коли чоловік та жінка починають кохати одне одного в умовах війни, в госпіталі; коли він — це суцільний біль та страждання, почуття теж перетворюються на біль та страждання, які постійно хочеться вгамувати. Брет не може бути вірною, Джейк не має сили та бажання навіть обуритися — це безпорадність, це невміння жити в нормальних умовах. Вони були маріонетками на війні, їх викинули як непотріб, але ніхто не усвідомлював, що в них є душа. Людині важко протистояти долі, життю, яке, як стихія, вирує, кидає людей куди завгодно, і це нам лише здається, що наша доля в наших руках.