4. Творчість ж.-п. Сартра. П’єса «Мухи»:

Жан-Поль Шарль Емар Сартр французький філософ, драматург, письменник. У творах Сартра поєднуються літературні і філософські погляди. У своїх ранніх філософських працях він зосереджується на емоціях, уяві та природі особистості.

П’єса «Мухи» являє собою переробку грецького міфу про Ореста в дискусію про екзистенціалізм, вчення про те, що у світі не існує об’єктивної моралі й що люди, отже, мають повне право на вільний вибір, на «буття для себе». Орест відмовляється покаятися перед Зевсом за вбивство своєї матері, Клитемнестри, а також її коханця Эгисфа – убивць свого батька Агамемнона. У результаті «вільного вибору», відповідальності за свій учинок, Орест звільняє своє місто від эриний. Коли німецькі влади зрозуміли, що п’єса С. є по суті жагучим закликом до волі, вони заборонили її постановку

Сюжет Еврипида – це авторська переробка міфу. Можливо, саме міфом він здається Сартру. Таке сприйняття трагедії Еврипида очищає її від авторських змін оригінального міфу, для Сартра не існує социо-культурного значення міфу, вкладеного в нього Еврипидом. Основна зміна, внесена Сартром – зміна відносини до вчинку Ореста. В Еврипида Орест згодом кається у своєму вчинку, він вражений вчиненим і наприкінці трагедії йому обіцяні щасливі дні після перенесених страждань. У Сартра – убивство Клитемнестри є обов’язкова умова волі. Але воля робить Ореста самотнім.

П’єса Сартра атеистична, також як і трагедія Еврипида, у якій навіть боги говорять про неправоту Аполлона, у той час як Эсхил намагається довести його правоту, а Софокл приймає беззаперечно. Це неповага до богів. Але якщо Еврипид повстає якщо й не проти всього грецького пантеону, те проти культу Аполлона, те Сартр заперечує кожну релігію

Сартр іде у своїй п’єсі від атеїзму Еврипида до ніцшеанства й екзистенціалізму.

Отже, для того щоб стати вільним, потрібно знищити Богів. Саме цю роль грає суперечка Ореста з Юпітером. Орест Сартра – це Заратустра Ницше, провісник сутінків богів і швидкого пришестя царства людини.

5. Творчість а. Камю. Людина абсурду у повісті «Сторонній».

Блискучий письменник і філософ-екзистенціаліст, який разом з Сартаром був володарем душ прогресивної європейської інтелігенції. Перший етап творчості А.Камю, визначений ним як "цикл абсурду", включає в себе повість "Сторонній" (1942), "Міф про Сізіфа" (1942), драми "Калігула" і "Непорозуміння" (1944), присвячені темі абсурдності людського існування і життя загалом. Ще однією характерною рисою творчості Камю є цілісність, єдність, взаємодоповнюваність його філософських  та літературних творів. Його філософські твори "Міф про Сізіфа" та "Бунтівна людина" написані в блискучій літературній формі, а художні твори-романи, повісті, п'єси - в кращих традиціях європейських філософської культури.

Важливим явищем ранньої творчості Камю стала повість "Сторонній". В центрі її уваги - проблема абсурдної людини, абсурдного світу. Найкраще героя Камю характеризує фраза «це мені все одно», яку він постійно повторює в різних варіаціях. Він залишається байдужим навіть до смерті власної матері, втім, вони давно перестали спілкуватися, тому що їм стало не про що говорити один з одним. Мерсо поводиться абсолютно відсторонення навіть на її похороні, так, наче це подія не має до нього ніякого відношення. Зате він зазначає, як неприродно поводяться оточуючі. Наприклад, його начальник, який не висловлює співчуття до тих пір, поки немає зовнішніх атрибутів жалоби, або службовці, які точно знають, що личить і що не личить робити під час траурної церемонії, або сусід, старий Саламан, сумує про зникнення собаки більше, ніж про покійній дружині. У першій частині свого твору Камю, по суті, зображує людину абсурду. Мерсо веде майже що «рослинна» існування. Він розчинений у природі, підкоряючись її незрозумілою силі.