2. Творчість ф. Кафки. Художній світ романів Кафки («Процес» або «Замок»)

Перш за все доцільно наголосити, що  Франц Кафка - письменник  дуже екстраординарний. Можливо, найдивніший з тих, що творили у -ХХ ст. Хтось бачить в ньому  іудейського віровчителя, а хтось – пророка екзистенціаліста, хтось – авангардиста, а хтось – консерватора, хтось шукає ключ до його таємниць в психоаналізі, а хтось – в аналізі семіотичному або структуральному. Але реальний Кафка завжди ніби вислизає з меж чіткого світовідчуття. Зрілі роки митця  припали на період становлення мистецтва експресіонізму - яскравого, галасливого,  протестуючого. Як і експресіоністи, Кафка в своїй творчості руйнував традиційні художні уявлення і структури. Про Франца Кафку можна говорити, як про письменника відчуження. Ця риса, що була властива літературі ХХ ст., повною мірою проявилася у творчості геніального письменника.

Варто наголосити, що митець створив ірреальний фантастичний світ, у якому особливо яскраво видно безглуздість одноманітного і сірого життя. У його творах  проявляється протест проти обставин життя  самотнього письменника, що страждає.

У своїх відомомих   романах «Замок» (1922), «Процес» (1915) і розповідях  в  формі гротеску та притчі автор  показав трагічне безсилля людини в її зіткненні з абсурдністю сучасного світу. Кафка з приголомшливою силою показав нездатність людей до взаємних контактів, безсилля особи перед складними, недоступними людському розуму механізмами влади, показав марні зусилля, які люди-пішаки прикладали для того, щоб уберегти себе від тиску на них чужих, інколи врожих  їм сил. Дослідник Матран Лі зазначає: «аналіз «прикордонних ситуацій» (ситуації страху, відчаю, туги і т. д.) зближує Кафку з екзистенціалістами. Сюжет і герої мають у нього універсальне значення, герой моделює людство в цілому, а в термінах сюжетних подій описується і пояснюється світ»

У творах Франса Кафки не існує зв’язку між людиною та світом.  Світ ворожий людині, в ньому панує зло і влада його безмежна. Всепроникна сила роз’єднує людей,  вона витравляє в людині почуття співпереживання, любові до ближнього і саме бажання допомогти йому, піти  назустріч. Людина у світі Кафки – істота страждаюча, вона не захищена, слабка, безсила. Зло у вигляді долі, фатуму всюди чатує на неї.  Підтверджує свої думки письменник не стільки психологією персонажів, бо характери його героїв психологічно бідні, скільки самою ситуацією, становищем, у яке вони потрапляють.

3. Творчість м. Пруста. «у пошуках втраченого часу»: роман-спогад. «Кохання Свана»: історія почуття.

Марсель Пруст є творцем жанру модернiстського психологiчного роману. Головним його творчим методом вважається iмпресiонiзм, але у центральному в його доробку романi "У пошуках втраченого часу", що складається з семи томiв, можна знайти ознаки застосування iнших прийомiв, наприклад, поетичного символiзму.

Фiлософсько-естетичнi погляди Пруста частково спiвпада ють iз вченням А.Бергсона, його свiтосприйняття грунтується на iнтуїтивiзмi, тому цей письменник зображує внутрiшнє життя як "рух свiдомостi", навiть простiр i час постають у його творах чимось суб'єктивним. Марсель Пруст, узагальнюючи власний життєвий досвiд, намагається висвiтлити недостовiрнiсть i вiдноснiсть уявлень людини про себе, свiт i суспiльство, а також непевнiсть самого суспiльства. Вiн доходить висновку про нереальнiсть суспiльного життя, неможливiсть кохання i взаєморозумiння, отже саме iснування людини, на його думку, є "втраченим часом", а єдиним реальним сенсом буття - мистецтво.

Цикл романів "У пошуках втраченого часу". (Після смерті матері Марсель Пруст важко захворів на алергію та астму й змушений був добровільно зачинити себе у зручній домашній "тюрмі" з пробковими панелями. Тоді він і створює свій цикл романів, об'єднаних задумом, оповідачем, героями та єдиною назвою "У пошуках втраченого часу". Перший роман "У напрямку до Свана" був закінчений 1911 року, але оскільки жоден видавець не зацікавився виданням твору, 1913 року письменник видав його за свій кошт. Проте роман не був помічений читачами й критикою.

Якщо подивитись на послідовність романтичної біографії Пруста в романі "У пошуках утраченого часу", можна зрозуміти, що саме життя є розгортання, реалізація деяких символів, а акт думки і становлення людини є розшифровка, здатність зв'язати різні речі в один символ і витягти досвід - чомусь чи навчитися змінити (що те саме) самого себе.

Особливе місце в структурі багатотомного роману Пруста займає вставна повість «Кохання Сванна». Це передісторія основного сюжету, в якій стисло викладаються головні мотиви роману: мотив «сторін» і природи, любові й мистецтва, але провідними стають два останніх. Сванн постає перед читачем як світська людина з багатої родини. Він захоплюється мистецтвом, розуміється в живописі, тонко і глибоко відчуває його. Одетта, жінка, в яку закохується Сванн, спершу не справила на нього ніякого враження. Велике почуття зароджується у героя тоді, коли її. образ починає пов'язуватися з музичною фразою із сонати Вейтейля. Ця музика «вела його то туди, то сюди, потім ще кудись-інде, до якогось щастя, високого, незбагненного, але очевидного». Непримітно для самого Сванна ця мелодія асоціюється у нього з Одеттою і надає їй чарівності. Наступним етапом у розвитку почуття героя стає порівняння овала обличчя й постаті коханої з живописним образом Сепфори з фрески Боттічеллі. «Він дивився на неї, в її личку і в її постаті воскресала частинка фрески, яку Сванн віднині завше намагався в ній побачити». Одним,словом, Одетта у сприйнятті героя все більше зміщується у світ мистецтва і таким чином поетизується. Зрештою, Сванн втрачає здатність бачити кохану такою, якою вона є. Ця здатність повернеться до нього після його одруження з Одеттою, і він зрозуміє, що зіпсував собі життя, покохав жінку, яка була не в його «жанрі», жінку, яку створила його уява. Кохання Сванна - це романтична історія любові духовно багатої та витонченої людини, яка закохана в красу і мистецтво, до жінки обмеженої, вульгарної, нерівної йому за своїми духовними якостями.