22. Творчість г.Г. Маркеса. Роман-міф «Сто років самотності». Новела-притча «Стариган з крилами».

Гарсіа Маркес - це один з найвідоміших письменників сучасності,

найяскравіший представник літератури «магічного реалізму».

Перші літературні спроби Гарсіа Маркеса належать періоду його навчання в

інтернаті, де він пробує писати вірші. Вдруге юнак звертається до

літератури з середини 40-х років, поєднуючи свої творчі пошуки з

журналістикою. Перші художні публікації Гарсіа

Маркеса дійсно не були вдалими. Подальша його письменницька кар'єра зазнавала як успіхів, так і

тимчасових відступів. Одне з його оповідань 1955 р. «Якось після суботи»

отримало національну премію Колумбії. Письменницька слава приходить до

Гарсіа Маркеса в 1967 р., коли з'являється його роман «Сто років

самотності», що мав приголомшливий успіх і ставився критикою за глибиною

ідейного задуму і рівнем художньої досконалості в один ряд із

сервантесівським «Дон Кіхотом». У навіяному біографічними образами

дитинства письменника, а також історичним контекстом життя країни романі

змальовані шість поколінь роду Буендіа - від його заснування і до

повного виродження. Причиною цього виродження стає замкнутість,

ізольованість від часу та проблем, якими живуть інші люди, а в більш

глибокій смисловій перспективі роману вимирання роду Буендіа символічно

знаменує деградацію, духовний занепад людства, яке все більше

індивідуалізується і усамітнюється, втрачаючи ту духовну єдність, ту

солідарність, яка виступає основною запорукою виживання і розвитку. Саме

у зв'язку з романом Гарсіа Маркеса «Сто років самотності» чи не вперше

з'являється й термін «магічний реалізм». "Сто років самотності" — роман-притча. (В основі роману лежить народна мораль: моральний принцип закладено у праці. Саме тому, що відірвалися від своєї моральної опори — праці на землі, — герої роману зазнають краху, залишаються наодинці зі своїми проблемами.)

Новела «Стариган з крилами» ввійшла до збірки «Незвичайна і сумна історія про довірливу Ерендиру та її жорстоку бабку» (1972).

Думки дослідників щодо визначення жанру твору розійшлися. Одні вважали твір оповіданням — притчею (невелика алегорична розповідь з символіко-філософським змістом, у якій фабула підпорядкована моралізаторській частині твору), інші — новелою (епічний жанр, невеликий за обсягом прозовий твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, напруженою та яскраво вимальованою дією). Більшість зупинилася на визначенні новели, оскільки твір будувався на одній події, в якій відображалася парадоксальність явищ буття; кінцівка була неочікуваною; мова вражала своєю лаконічністю та яскравістю; героєм стала особистість, яка потрапила в незвичайні життєві обставини.

В основу твору покладено прийом гротеску — поєднання протилежних, несумісних якостей: високе призначення ангела і надприродне створіння — потворне, нікчемне, жалюгідне.

Одного разу на подвір'ї Пелайо та Елісенди з'явилася невідома істота — старий дід з крилами, який не міг вилізти з багнюки. Мешканці селища висловлювали різні припущення щодо цієї істоти, але так і не змогли визначитися. Стариган оселився в будинку Пелайо, і той скоро почав заробляти на ньому гроші. На старого приходили подивитися, як на чудо, неземне створіння. Так було недовго, бо з'явилася дівчина — павук, яка, крім того що була незвична зовні, ще й уміла говорити. То інтерес до старого з крилами у односельців зник. На той час Пелайо та Елісенда збагатилися: добудували будинок, розвели кролів, зажили заможно, і старий став їм непотрібний. Він ходив під ногами у господарів, тому Елісенда часто проганяла його віником. І раптом герой захворів, всі думали, що помре. Але в нього відросли нові крила як у дорослих птахів. Якось Пелайо та Елісенда почули дивні звуки на подвір'ї. Коли виглянули, то побачили на даху свого будинку старого, який, змахнувши легко крилами, полетів.

Старий з крилами у творі виступив образом — символом духовності, чистоти.