21. Творчість в. Фолкнера. Художні особливості роману «Галас і шаленство».

Якщо розглянути творчість Фолкнера у сукупності, то стане зрозуміло, що він часто звертався до одних і тих самих сюжетів та подій. Стане ясним і його ставлення до власної творчості — як до ремесла. Він вважав працю письменника таким самим ремеслом, як і будь-яке інше. І як тесля збирає з окремих деталей меблі, так він невпинно експериментував з композицією своїх творів, складаючи її з уже відомих частин, але щоразу прописуючи їх інакше, прагнучи виявити нові відтінки змісту. Фолкнер писав про історію та сучасні йому проблеми Півдня Америки, про міжрасові взаємини, про бездушність та бездумність ділків і авантюристів, які не пам'ятають і не вважають за необхідне пам'ятати про славну героїчну минувшину Півдня, що переживає економічну кризу. При цьому Фолкнер наголошував на тому, що він повинен сказати людям правду через любов до своєї батьківщини. На запитання про те, до якої школи він себе відносить, Фолкнер відповідав, підкреслюючи, що завжди намагається говорити правду, що це велика школа гуманістів.

Роман поділений на 4 частини і кожна з них, взята окремо, є "невдалою", за словами автора, спробою розповісти одну і ту ж історію в чотирьох різних площинах. Бенджі, Квентін, Джейсон і "я сам" - таку систему координат письменник вибирає для того, щоб висвітлити історію Компсонів перед собою і читачем. Композиція роману є простою і складною водночас. Кожна з частин має свого оповідача, а четверта частина часто іменується "історією Ділсі", тому що фігура стороннього оповідача супроводжує саме стару служницю. Зміна оповідачів в романі може бути уподібнена зміні трьох типів та вікових стадій свідомості: дитячого та чуттєвого (Бенджі), підліткового та розколотого (Квентін), дорослого та прагматичного (Джейсон), яким протиставляється широке та об'єктивне бачення автора-спостерігача, здатне відтворити жертовний стоїцизм та наївну релігійність негритянки Ділсі.

"Галас і шаленство" можна назвати "романом без героя", хоча багато дослідників наголошують на ключовій ролі Кедді в сюжеті роману. Цей хід втілений автором досить нетривіально: ми кожного разу бачимо героїню лише мигцем і завжди опосередковано. Кедді говорить і діє виключно в пам'яті своїх братів; вона - тінь минулого, майже абстрактна величина, яка при цьому визначає характер теперішнього і весь хід розповіді. Її "теперішнім" втіленням в романі є Квент́іна, яка одночасно є моральним двійником Кв́ентіна ( в оригіналі їх імена є абсолютно ідентичними - Quentin). Квентіна, дочка Кедді та невідомого батька, може сприйматись як і "дочка" Квентіна. Один із нав'язливих мотивів другої частини роману - мотив інцесту ( "Батько я здійснив кровозмішення Це я Я а не Долтон Еймс"). Ще один засіб, за допомогою якого між окремими фрагментами роману встановлюються паралелі - імена персонажів роману, що повторюються. Крім пари Квентін/Квентіна, в романі два Джейсони Компсони - батько та син, і два Морі: дядько Морі і Бенджі, який отримав своє друге ім'я у віці 5 років. Віра в те, що ім'я людини грає визначальну роль в його житті, властива персонажам твору, а паралелі між їхніми долями наштовхують читача на думку, що імена в романі не випадкові.