Оцінюючи обстановку, командир взводу вивчає:
склад, положення і можливий характер дій противника, місця розташування його вогневих засобів, його сильні і слабкі сторони, найбільш імовірні напрямки висування та дій найближчих резервів, напрямки можливого відходу противника з об'єкта;
стан, забезпеченість і можливості взводу і приданих підрозділів;
склад, положення, характер дій сусідів і умови взаємодії з ними, а також терміни і порядок зустрічі з передовими підрозділами частин, що виходять у район дії десанту;
характер місцевості, її вплив на виконання бойового завдання (прохідність, захисні і маскувальні властивості, вигідні підступи до об'єкта захоплення, умови спостереження і ведення вогню).
Крім того, враховується радіаційна і хімічна обстановка, час доби і стан погоди, терміни виконання бойового завдання.
Рішення командир взводу приймає одноосібно на підставі з’ясування отриманого завдання, висновків з оцінки обстановки, тактичних розрахунків і оформлює його на своїй робочій карті.
У рішенні командир взводу визначає:
способи виконання одержаного завдання (якого противника, де, коли і якими засобами завдати ураження, які при цьому заходи вживаються для введення його в оману);
бойові завдання відділенням, приданим підрозділам та вогневим засобам;
організацію управління та основні питання взаємодії.
На відміну від командира взводу у рішенні командир роти визначає замисел бою: напрямок зосередження основних зусиль; способи розгрому противника (якого противника, де, у якій послідовності і як розгромити із зазначенням порядку вогневого ураження та заходів щодо введення його в оману); бойовий порядок роти.
У бойовому наказі командир взводу вказує:
Орієнтири і відомості про противника (склад, положення і характер дій противника, місця розміщення вогневих засобів).
Завдання роти, взводу, об’єкти і цілі на напрямках дії взводу, які уражаються засобами старших командирів, а також завдання сусідів;
Після слова "наказую" – завдання відділенням, приданим підрозділам і вогневим засобам, безпосередньо підлеглому особовому складу і групам, що створюються (управління і вогневої підтримки, розгородження (підриву) і захвату);
Сигнали оповіщення, управління, взаємодії, порядок дій за ними та час готовності до виконання завдання;
Своє місце і заступника.
У бойовому розпорядженні командир взводу вказує:
Короткі відомості про противника.
Бойові завдання підлеглим підрозділам (вогневим засобам, безпосередньо підлеглому особовому складу, створеним групам).
В разі потреби – й інші відомості.
Під час організації взаємодії і управління командир взводу повинен:
узгодити зусилля штатних і приданих підрозділів (вогневих засобів) для успішного виконання поставленого завдання;
добитися правильного і єдиного розуміння всіма командирами бойового завдання та способів його виконання;
погодити дії підрозділів з метою швидкого збору після приземлення і зосередження зусиль на виконанні завдань, намітити і узгодити варіанти дій підрозділів, заходи щодо введення противника в оману, виходячи з характеру його можливих дій;
указати сигнали оповіщення, управління та взаємодії та порядок дій за ними, уточнити (довести) радіо дані і порядок користування радіо і сигнальними засобами зв’язку.
Під час організації управління командир взводу уточнює (доводить) радіо дані та порядок користування радіо - і сигнальними засобами зв’язку.
Під час організації забезпечення бойових дій командир взводу вказує, які заходи з видів забезпечення і до якого часу виконати.
Під час організації морально-психологічного забезпечення вказуються, які заходи і у які терміни провести, ставить завдання активу, що призначається.
Під час організації технічного і тилового забезпечення вказуються: порядок, терміни отримання боєприпасів, заправлення пально-мастильними матеріалами, проведення технічного обслуговування і поточного ремонту бойових машин і озброєння, забезпечення особового складу продуктами, водою та іншими матеріальними засобами, а також стежить за станом екіпіровки та використанням її за призначенням.
ПІДГОТОВКА ДО ДЕСАНТУВАННЯ ТА БОЮ.
Підготовка до десантування та виконання бойового завдання в тилу противника починається, як правило, в районі зосередження, а завершується в районі очікування і на аеродромі (посадочному майданчику).
Підготовка взводу до десантування та бою включає:
організацію десантування та бойових дій, постановку бойових завдань особовому складу;
підготовку озброєння, техніки, матеріальних засобів та особового складу до десантування та виконання бойового завдання;
марш до району очікування;
вихід підрозділів на аеродром (посадочний майданчик), завантаження бойової техніки (вантажів) та особового складу в літаки (вертольоти).
В районі зосередження проводяться:
дозаправлення бойових машин та їх технічне обслуговування;
видача особовому складу боєприпасів, засобів індивідуального захисту і медичної допомоги, сухих пайків, спорядження, десантного обмундирування та інших предметів екіпіровки;
до завантаження бойових машин боєприпасами;
перевірка укомплектованості засобів десантування техніки і вантажів;
перевірка стану, а при необхідності і переукладання парашутів;
перед стрибкова підготовка особового складу;
постановка завдання особовому складу на марш в районі очікування.
У районі очікування (на аеродромі) проводяться:
завершення підготовки озброєння, бойового техніки і матеріальних засобів до десантування;
завантаження бойової техніки, озброєння і запасів матеріальних засобів, підготовлених до десантування у літаки (вертольоти);
постановка бойового завдання особовому складу.
Час “Ч” для повітряних десантів визначається початком викидання (висадки) передового загону десанту у районі десантування. Початком викидання (висадки) вважається момент відділення від літака (вертольоту) першого десантника (об’єкту, вантажу) передового загону.
Час “Ч” при плануванні десантно - штурмових дій (аеромобільних дій) визначається виходом на рубіж бойового розходження вертольотів передового загону, або головних сил десанту, коли передовий загін не призначається.
При розташуванні у вихідному районі для десантування бойові машини (БТР) розташовуються під кронами дерев, у ярах, у радіолокаційній тіні від місцевих предметів на відстані 25-50м один від одного, а на відкритій місцевості в умовах загрози застосування противником високоточної зброї - 100-150м і маскуються штатними маскувальними покриттями і місцевими матеріалами. Особовий склад розміщується поблизу своїх машин. Для особового складу відриваються щілини, а за наявності часу влаштовуються перекриті щілини або бліндажі. Для бойових машин (БТР) обладнуються окопи та укриття.
Екіпіровка особового складу парашутно-десантного відділення. Кількість предметів екіпірування і їх вага не повинні ускладнювати дії десантників. З цією метою частина боєприпасів, продовольства і деякі інші предмети екіпірування за рішенням старшого командира десантуються в бойових машинах (бронетранспортерах) і вантажних контейнерах.
МАРШ.
Марш — організоване пересування військ у колонах по дорогах і колонних шляхах з метою виходу в призначений район або на вказаний рубіж. Під час здійснення маршу БМД та інша гусенична техніка можуть перевозитися на автопоїздах. Марш може здійснюватися в передбаченні вступу в бій або поза загрозою зіткнення з противником, а за напрямком руху — до фронту, вздовж фронту або від фронту в тил.
Величина добового переходу визначається від вихідного рубежу (пункту) до найбільш віддаленого пункту в новому районі зосередження і залежно від умов здійснення маршу може становити до 200км і більше.
Дистанція між машинами встановлюється 25-50м. Під час, руху по гірських дорогах, в умовах обмеженої видимості, в ожеледицю, по дорогах, які мають круті підйоми, спуски і повороти, а також під час руху з підвищеною швидкістю дистанція між машинами збільшується.
Для захисту підрозділів від високоточної зброї противника маршрути руху вибираються вздовж ліній електропередач, зв’язку, по просіках в лісі, по ущелинах в горах та в складках місцевості. Під час руху на відкритій місцевості в умовах загрози застосування противником розвідувально-ударних комплексів дистанції між бойовими машинами збільшуються і можуть бути 100-150 м.
Середня швидкість руху на марші без урахування часу на привал може бути: змішаних і танкових колон – 20-25 км/г, автомобільних колон – 25-30 км/г. У горах, лісисто-болотистій місцевості та в інших несприятливих умовах середня швидкість руху може зменшуватися у 1,5 – 2 рази до 15-20 км/г. Під час здійснення маршу в пішому порядку середня швидкість руху може бути 4-5 км/г, на лижах - 5-7 км/г.
Привали призначається тривалістю до однієї години через 3–4 години руху та у другій половині добового переходу тривалістю до 2-х годин.