33. Методика навчання учнів розв’язування арифметичних задач на різних етапах в початкових класах

Формування умінь розв’язувати задачі – одне із головних і складних завдань програми шкільного курсу математики в початкових класах.

Задача – це «сформульоване запитання, відповідь на яке можна знайти за допомогою арифметичних дій». З визначення задачі випливає, що в ній обов’язково має міститись якесь запитання. Без запитання задачі немає. Оскільки відповідь на запитання задачі дістаємо в результаті виконання арифметичних дій, очевидно, в ній повинна міститися вимога визначити те чи інше число (або числа) – шукане і, крім того, повинні вказуватися ті числа, за допомогою дій над якими можна знайти шукане. Тому обов’язковими елементами будь-якої арифметичної задачі є невідоме (шукане) число (чи кілька таких) і дані числа.

Головна особливість задач полягає в тому, що в них не зазначається, яку саме дію треба виконати над даними числами, щоб дістати шукане. Тому в тексті задачі потрібні непрямі вказівки на той зв’язок, який існує між даними числами і шуканими і який визначає добір потрібних арифметичних дій та їх послідовності. Це – умова задачі. Умова, яка покликана розкрити зв’язки між даними і шуканими числами – містить числові і дані задачі.

Учні, як правило, досить легко засвоюють, що в задачі має бути не менше від двох числових даних. Діти часто підміняють задачу формулюванням умови і наслідку, який з неї випливає. Наприклад, складають такі “задачі”: “На гілці сиділо 3 пташки. До них прилетіла ще 1 пташка. Всього стало 4 пташки”

Формування загального уміння розв'язувати прості (або складені) задачі базується на визначеному нами операційному складі загального вміння розв'язувати задачі (відповідно на матеріалі простих або складених задач) та здійснюється за етапами, які є загальноприйнятими у методичній науці: І етап - підготовча робота до введення поняття „задача" (або „складена задача"); ІІ етап - ознайомлення з поняттям „задача" (або „складена задача"), структурними елементами задачі та етапами її розв'язування; Ш етап - формування загального уміння розв'язувати будь-які прості (або складені) задачі.

34. Методика навчання читання учнів з вадами слуху

Читання – це складний, аналітико – синтактичний процес, який включає сприймання і пізнавання буквенного образу слів, їх переведення у звукову будову мовлення і усвідомлення прочитаного.

Шлях становлення повноцінних навичок читання у ДВС є більш тривалим і своєрідним ніж у чуючих.

Для формування техніки читання (правильності, беглості, виразності) і для розуміння прочитаного ( свідомого читання) важливе значення має спеціальна робота над вимовою, над розвитком усного і писемного мовлення, над її словниковим складом. Техніка читання для ДВС виробляється паралельно із розвитком фонетичної сторони мовлення і таких її елементів як звуко – вимова, голосоутворення, регулювання дихання, дотримання пауз, словесного наголосу та орфоепічних знань.

На уроках читання, як і на уроках мови проводиться робота з мовного розвитку у 3 – х напрямках:

- розвиток мовної складності (розвивається на цих уроках за рахунок порозуміння змісту цілого тексту мовленнєвого матеріалу і за рахунок з’ясування значення слів);

- розвиток мовленнєвої діяльності (із видів мовленнєвої діяльності насамперед розвивається читання і паралельно з ним говоріння, а також слухо – зорове сприймання, письмо і дактилювання);

- ознайомлення із системною будовою мови (на уроках читання відбувається завдяки тому, що діти мають перед очима знайти фрази текстів для побудови свого висловлювання).

Головним завданням уроків читання у молодших і середніх класах є формування і розвиток навиків читання, які поєднують в собі такі якості як правильність, свідомість та виразність, швидкість.

Основні напрямки роботи на уроках читання:

1) навчання техніки читання (правильне читання – це читання, де спотворене звукобуквенним складом слів без пропусків, без перестановки і додавання звуків у складах, із дотриманням правильного дихання словесного наголосу, пауз та орфоепічних змін; швидке читання – це читання у темпі, яке характеризується кількістю слів за хвилину; виразне читання – читання із затриманням логічних і граматичних пауз, виділення логічних наголосів із зміною тембру і ритму в залежності від змісту прочитаного; свідомість читання – визначається розумінням школяра сюжетного змісту, образу дійових осіб, побудови головної думки і мови тексту);

2) робота над змістом тексту (етапи: етап первинного синтезу, етап аналізу прочитаного, етап вторинного синтезу; читання розрізняють: про себе або вголос; навички читання: читання за однією картинкою або серією, читання із замалюванням прочитаного, читання із заготовлених аплікацій, читання і робота з макетами, читання за демократією дій, читання і робота із вирізами фігур);

3) словникова робота (словникова робота – це система занять, які мають за мету формування і розширення лексичного запасу учнів).

Позакласне читання-це розділ програми навчання читання,який має за мету формувати у сл..ч. дітей самостійної читацької діяльності,що базується на знанні ними книг доступного кола,розвиває потреби у читанні і вміння свідомо вибирати книгу,обмірковувати її зміст визначити своє ставлення до прочитаного.

У формуванні зазначають знань,умінь і навичок у сфері позакласного читання учні проходять 3 етапи: підготовчий, початковий, основний.

На підготовчому етапі позакласне читання охоплює підготовчий і 1 класи. Головне завдання в цей період привернути увагу дітей до книги як можливого джерела пізнання оточуючого світу, як до засобу цікавих вражень. Діти вчаться як потрібно поводитись з книгою.

Початковий етап – 2-4кл.поступовий перехід від окремих періодичних дій з книгою до більш системат.читацької діяльності і збільш.самост.учнів у цьому процесі.

Основний етап – направл. На розшир. читацької практики і самостійності учнів у спілкув.із книгою у виборі творів, їх чит.та усвідомл. оцінці прочитаного.