50. Погляди російських сурдопедагогів на пізнавальні можливості глухих

Сурдопедагогічні погляди А. Н. Радищева . Олександр Миколайович Радищев (1749-1802) був першим в історії освіти Росії , хто розглядав питання виховання з матеріалістичних і революційних позицій . Одним з перших він відкрито висловив думку про те , що справа народної освіти може бути успішним тільки за умови повалення самодержавства і знищення кріпацтва. А. Н. Радищев мріяв про створення системи освіти , яка б відповідала інтересам розвитку національної російської культури.

Розвиток теорії сурдопедагогіки . В. І. Флері , Г. А. Гурцов . Після придушення повстання декабристів у всіх навчальних закладах Росії почалося вироблення нових або переробка старих статутів . Метою їх зміни було викорінення « своевольства » і зміцнення реакційного режиму.

Затверджений в 1835 році новий статут Петербурзького училища глухонімих також повинен був направляти виховання глухих дітей у дусі « православ'я і самодержавства ». Відповідно до нового статуту навчальний план відрізнявся багатопредметністю , ослабленням трудової практичної підготовки учнів , великою кількістю предметів , важливих лише для придбання вихованцями зовнішнього «світського » лиску.

Перший великий теоретик сурдопедагогіки в Росії - В. І. Флері ( 1800-1856 ) . Віктор Іванович Флері , будучи високоосвіченою юнаків , які володіли французькою, латинською і грецькою мовами , був прийнятий на посаду викладача гімназії , яка перебувала у віданні Петербурзького університету.

В училищі глухонімих В. І. Флері був запрошений в 1817 році Ж. Б. Жоффре , який з особистих коштів оплачував його роботу як викладача французької мови.Г. А. Гурцов . ( 1778-1858 ) . Георгій Олександрович Гурцов почав свою сурдопедагогічна діяльність у Петербурзькому училище глухих. Він був директором цього училища з 1822 року.

51-52. Погляди українських сурдопедагогів на пізнавальні можливості глухих

Слід відзначити, що багато вчених займалися питаннями розв-ку ДВС, проте зазначимо таких як: М.Д.Ярмаченко, М. Лаговський, І. Соколянський, Л. Виготський, Р.Боскіс, Р.Краєвський, Н.О. Рау, Б.Д. Корсунська, Л.І. Фомічова, М.К. Шеремет, Л.П. Носкова, Т.А. Власова.

І. Соколянський наголошував і активно вболівав за обовязковість жестового етапу у початковому навчанні мови.

Л. Виготський аргументовано рекомендував сурдопедагогам використовувати всі можливості мовленнєвої діяльності глухої дитини і визначав, що міміка з психологічної точки зору є істинним мовленням глухої людини.

М. Ярмаченко написав багато праць для освітніх закладів, де навчаються майбутні сурдопедагоги.

Н.О. Рау створила власний підхід – материнський метод загального та мовленнєвого виховання ДВС.

Б.Д. Корсунська розробила програму виховання та навчання глухих дошкільнят (1964р.). Вона містила такі положення:

- всебічний розвиток дитини у дит.садку

- формування мови пов’язувалось з різними видами дитячої діяльності.

- залучення дактильної форми мовлення

- раннє навчання читанню та розповіді.

Т. А. Власова, Е.І. Леонгард, К.П. Кузьмічова створили систему розвитку слухового сприйняття глухих та слч дітей шкільного та дошкільного віку.

Л.П. Носкова написала програми виховання та навчання в дошкільних групах при школах для гл дітей (1981р.)

Теорія і практика навчання і виховання осіб із розладами слуху в Україні має достатньо тривалий період розвитку (близько двох століть). Не випадково історія зародження й поширення освітньої практики глухих знайшла широке відображення у низці наукових досліджень, монографій, підручників, посібників (О. Дячков, М. Ярмаченко та ін.). Ґрунтовні дослідження історико-педагогічних аспектів становлення та розвитку сурдопедагогіки як окремої галузі вітчизняної дефектології в цілому та певних напрямів спеціальної освіти зокрема висвітлюються в численних наукових працях українських учених (В.Бондар, Л. Виготський, О. Дячков, І. Єременко, В. Засенко, Н. Засенко, В. Золотоверх, С. Кульбіда, Л. Одинченко, І. Соколянський, М. Ярмаченко та ін.).