4.2 Напрями підвищення ефективності роботи комунальних підприємств

Незважаючи на 20-літнє реформування комунального господарства

України, досі сьогодні воно залишається однією із самих слабких ланок в

економіці України й однією з основних площадок міського простору, де

зосереджена соціальна напруга. Головна причина полягає в тім, що галузь

безнадійно відстала в реновації й впровадженні ринкових відносин. У ній

дотепер переважають державні й комунальні підприємства, які з одного боку

– монополізували надання послуг, а з іншого боку – втратили звичну й

раніше державну фінансову підтримку. Враховуючи важливість нормального

функціонування ЖКГ, його вплив на соціальну сферу України, галузь

потребує кардинального реформування. Реформа ЖКГ має бути законодавчо,

організаційно та економічно забезпечена на чотирьох рівнях: на рівні

державних органів виконавчої влади; місцевих адміністрацій та органів

місцевого самоврядування; житлово-комунальних підприємств різних форм

власності; споживачів послуг.

Технічне переоснащення житлово-комунальної сфери, наближення до

вимог Європейського Союзу щодо показників використання енергетичних і

матеріальних ресурсів на виробництво житлово-комунальних послуг є одним

з приоритетних завдань сьогодення. Основними недоліками управління

сферою комунального господарства є: бюджетне фінансування спрямоване

лише на відшкодування збитків; формальна процедура затвердження тарифів

на послуги, та відсутність у більшості населених пунктів об'єднань

споживачів, які б активно впливали на якість діяльності виробників

комунальних послуг, на процес формування конкурентних відносин у

комунальній сфері.

Одним з основних напрямів підвищення ефективності функціонування

підприємств міського господарства є створення конкурентного середовища у

житлово-комунальному господарстві, формування ринку житлово-

комунальних послуг. Цей стратегічний напрям стосується, перш за все,

питань залучення підприємств усіх форм власності та суб’єктів

підприємницької діяльності до обслуговування комунального фонду та робіт

з благоустрою; відповідно до законодавства – корпоратизації та приватизації

підприємств комунального господарства; забезпечення державного

регулювання діяльності суб’єктів природних монополій у сфері

централізованого водо-, теплопостачання та водовідведення; запровадження

різних організаційно-правових форм діяльності підприємств – надавачів

послуг, тощо. Використання заходів цього напрямку також покликане надати

додаткові джерела одержання коштів на здійснення інноваційних проектів

модернізації та розвитку об’єктів комунального господарства, а також

Реалізація цього напрямку є досить успішною. Відповідно до Закону України " Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" створена Національна комісія , яка має впровадити незалежне регулювання діяльності природних монополій у сфері ЖКГ (у тому числі щодо економічно обгрунтованого формування тарифів ) . Прийняття цього закону створює нормативно -правову базу для введення прозорих і зрозумілих процедур встановлення тарифів на послуги з централізованого водо- і теплопостачання , водовідведення , а також для відходу від популістських методів з формування тарифів на місцях. У той же час для реалізації зазначених завдань нова Комісія повинна провести досить ретельну методологічну та нормативно- правову роботу з цих питань.

Сьогодні країна , як ніколи , потребує сучасного Житловому кодексі , який би комплексно , системно і злагоджено вирішив проблеми, що існують на ринку житла в Україні . Саме тому одна з найважливіших завдань Програми в цій сфері - це підготовка закону про основи державної житлової політики , який мав би визначити загальні принципи і підходи до вирішення житлової проблеми в Україні , а також до формування сучасного ринку з обслуговування житла. Затверджені підходи повинні були стати правовою основою для подальшого розвитку законодавства у житловій політиці , створити умови для прийняття Житлового кодексу у вигляді системного , комплексного і сучасного документа . Однак цього не сталося: існуючі нормативно- правові напрацювання Мінрегіону у сфері житлової політики носять фрагментарний характер і не можуть позитивно вплинути на ситуацію, що склалася .

Сьогодні не секрет , що рішення більшості проблем ЖКГ в нашій країні слід шукати , перш за все , шляхом енергозбереження через широке залучення інвестицій для впровадження сучасних технологій , модернізації виробничих фондів і розвитку комунальних мереж . Наприклад , низький ( 60-80%) коефіцієнт корисної дії значної кількості котелень ( що перевищили 20 -річний термін експлуатації ) обумовлює великі втрати палива при виробництві теплової енергії. Незадовільний технічний стан більшості теплових мереж призводить до істотних втрат тепла при його транспортуванні : в окремих випадках - до 30 %. За висновками фахівців , в Україні термічний опір ( теплозберігаючі властивості ) стін і перекриттів в будинках забудови 1960-1990 рр. . в 2-4 рази нижче , ніж світові нормативні вимоги до країн з аналогічним кліматом , і в 10-15 разів вище , ніж заплановано в країнах ЄС на 2030 Відповідно, втрати тепла в будинках становлять майже 50 % , що ставить на порядок дня питання про невідкладної термореновації будівель. Тому належна реалізація цього напрямку Програми , безперечно , є визначальною для розвитку ЖКГ , особливо в умовах постійного підвищення цін на імпортований природний газ. Слід зазначити , що в 2011 р. намітилися певні позитивні зрушення в проведенні заходів з енергозбереження , в першу чергу завдяки реалізації Галузевої програми енергоефективності та енергозбереження у житлово -комунальному господарстві України на 2010-2014 рр.

Слід також зазначити , що важливим досягненням 2011 р. з точки зору нормативно -правового забезпечення процесів технічної модернізації у сфері ЖКГ стала розробка проекту Концепції Державної цільової програми модернізації та розвитку систем теплозабезпечення України на 2012-2022 рр. , Спрямованої на зменшення енергоємності виробництва , зокрема , по природному газу. У той же час у цій сфері залишилися досить важливі проблеми , які сьогодні є суттєвими обмежують факторами розвитку процесів оновлення , модернізації та реформування галузі ЖКГ. На наш погляд , в першу чергу , це неефективна тарифна політика та низька доступність інвестицій .

Реформа житлово -комунального господарства - це система збалансованих відносин між постачальниками комунальних послуг та споживачами. Її мета - поліпшити якість послуг для населення згідно з відповідними економічним обгрунтуванням сплати платежів , зумовлені організацією та функціонуванням житлово -комунального господарства. Рішенням всіх накопичених проблем у житлово -комунальному господарстві є повне реформування галузі. Напрями реформування :

• Розвиток державного регулювання діяльності природних монополій на ринку комунальних послуг;

формування державної житлової політики;

вдосконалення системи фінансування ЖКГ , оплати житла і комунальних послуг та системи соціального захисту населення , здійснення ефективної тарифної політики;

демонополізація житлово -комунального господарства , розвиток конкурентного середовища на ринку житлово -комунальних послуг;

створення розвинутого конкурентного середовища на ринку обслуговування житла, у тому числі впровадження комплексної реконструкції кварталів ( мікрорайонів ) застарілого житлового фонду із залученням інвесторів -забудовників на конкурсній основі;

підвищення ефективності використання енергоносіїв та інших ресурсів , радикального зниження енергоємності виробництва , підвищення енергоефективності будинків , створення стимулів і умов для переходу економіки на раціональне використання та економне витрачання енергоресурсів;

вдосконалення організаційних структур управління у сфері ЖКГ ;

технічне переоснащення житлово -комунального господарства , наближення до вимог Європейського Союзу показників використання енергетичних і матеріальних ресурсів на виробництво житлово -комунальних послуг.

Враховуючи величезну соціальну значимість житлово -комунальних послуг у забезпеченні зростання рівня і якості життя населення , першочерговим завданням сьогодні стає реформа і стабілізація розвитку житлово -комунального господарства ( ЖКГ) шляхом активізації як інноваційної діяльності житлово -комунальних підприємств , так і системи її фінансового забезпечення.

Оновлення виробничої бази житлово -комунального господарства з урахуванням нових досягнень науково -технічного прогресу, впровадження інноваційної моделі розвитку галузі називається одним з пріоритетних напрямів реформування ЖКГ. Стимулювання технічної та технологічної модернізації житлово -комунального господарства є однією з цільових завдань Програми економічних реформ України на 2010-2014 рр..

Методичні рекомендації з удосконалення розвитку та реформування житлово -комунального господарства

Планом діяльності комісії на 2012 рік передбачено удосконалення нормативно -правової бази тарифоутворення у сфері теплопостачання , централізованого водопостачання та водовідведення , зокрема розробка відповідних пропозицій до методик . Крім цього , розробляються концепції щодо впровадження блочних тарифів (диференційовані ставки тарифу залежно від обсягу споживання води) , стимулюючої моделі тарифоутворення на комунальні послуги і т.д.

Також запланована розробка постанов комісії про затвердження правил здійснення централізованого водопостачання та водовідведення , правила підключення до мереж централізованого водопостачання та водовідведення; типового договору на постачання теплової енергії ( між власниками та споживачами теплової енергії ) , порядку доступу постачальників теплової енергії до теплових мереж , правила приєднання до теплових мереж і багато інших нормативні документи.

Що стосується населення, то комісія проводить підрахунки нових тарифів на економічно обгрунтованому рівні для цієї категорії споживачів і, до початку нового опалювального сезону буде мати всі необхідні розрахунки по основних підприємствах, які в цілому дають до 80% води і тепла. Стан та перспективи розвитку галузі житлово -комунального господарства в значній мірі впливають на розвиток інших галузей та економіки країни в цілому. Тому програми та реформування ЖКГ відносяться до числа пріоритетних в Україні на сучасному етапі.

Від успішного вирішення зазначених проблем значною мірою залежатиме забезпечення інвестиційної привабливості галузі в найближчій перспективі. Питання організаційного забезпечення з удосконалення управління житлово- комунальним господарством при плануванні заходів набувають особливого значення. Це обумовлено специфікою галузі і дотриманням безперервності і ритмічності процесів. Задоволення потреб населення регіону в житлово -комунальних послугах необхідної кількості та видів можливо лише при забезпеченні необхідними виробничими потужностями згідно раціональних норм.

Підтримка розвитку міської інфраструктури перш за все пов'язана з наступними напрямками діяльності: управління землекористуванням і розміщенням виробництва; партнерство місцевого самоврядування та підприємництва; робота з громадськістю. реклама та консультації; підтримка технологічних і засновницьких центрів.

Поряд із загальними завданнями планування міського розвитку завдання міського планування орієнтовані на управління землекористуванням, розміщенням, забудовою, озелененням. Воно забезпечує централізовану координацію державних і приватних будівельних заходів. Кінцевою метою такого планування є забезпечення та подальший розвиток якості життєвих умов у даній місцевості в соціальних, економічних, будівельних та екологічних аспектах.

Міське планування має у своєму розпорядженні ряд інструментів, умови застосування яких відображені в законодавстві:

- На основі плану використання площ і плану забудови органи місцевого самоврядування встановлюють принципи цільового використання будівель, порядок і масштаби будівництва;

- У рамках процедури видачі дозволів на будівництво органи місцевого самоврядування можуть контролювати всю будівельну діяльність, спостерігаючи і відстежуючи виконання напрямних планів будівництва (плану забудови і плану використання площ);

- У рамках місцевої політики з регулювання земельних відносин, включаючи питання землеустрою та відчуження земель органами місцевого самоврядування можуть виділятися площі для державних будівельних проектів і купуватися ділянки землі для найважливіших запланованих технічних проектів, вводитися податки при їх продажу;

- Наступним інструментом міського планування є державні інвестиції в соціально-культурні та технічні установи (відкриття нових транспортних ліній, енерго-і водопостачання), за допомогою яких регулюються умови використання земельних ділянок та зведення будівель, нарешті, на реалізацію напрямних планів будівництва націлене стимулювання приватних інвестицій в житлове будівництво, модернізацію житла і розвиток ремесел.

Управління землекористуванням і розміщенням виробництва

Мета комунальної політики щодо територій полягає в наданні нових площ для розширення і переміщення місцевих підприємств, а також для знову відкриваються і переміщаються з інших місць. Відповідний цьому догляд за площами являє собою одну з істотних завдань економічної політики.

Значна частина виробництв, можливості розвитку яких на старих місцях обмежені конфліктами, що виникають через їх експлуатації, або дефіцитом місця, шукають нових місць розташування. Необхідна інвентаризація з особливою увагою до невикористану-вавшейся і давно завантаженим площам, а також прийняття до уваги резервів для можливого надалі ущільнення. Поряд з описом місцезнаходження площ, велике значення має також постійна фіксація їх стану.

Таким чином, планове виділення і надання нових ділянок як і відновлення, а також збереження старих виробничих площ, було і є важливим інструментом комунального стимулювання господарства. Тому головне планування будівництва політика щодо нерухомості та інфраструктури утворюють стратегічні індикатори комунальної промислової політики, тому що застосовуються тут заходи мають довготривалу дію. Тим часом, інфраструктурне оснащення комун досягло високого рівня, тому від додаткових заходів у цій області не можна більше чекати скільки відчутних міжрегіональних переваг для місця розташування підприємств.

У рамках переорієнтування завдань господарсько-економічного стимулювання концептуалізація і розвиток підприємницькому орієнтованої інфраструктурної політики ставлять, перш за все, перед спрямованими в майбутнє галузями і виробництвами наступні завдання:

- Розвантаження міських районів від вантажних перевезень і розвиток транспортно-орієнтованих послуг; створювані для цих цілей центри перевезень вантажів вносять свій внесок у зростання ефективності промислових перевезень;

- Створення індустріальних та промислових парків, які вважаються престижними і привабливими; завдяки їм наявний потенціал регіону може бути посилений;

- Спираючись на наявну інфраструктуру, центри установи та ремісничо-технічні станції пропонують багато можливостей для розвитку дрібних і середніх підприємств.