8. Поняття, види особистих немайнових прав фізичної особи, їх характеристика

Особисті немайнові права - це права, які невід’ємно пов’язані з особою їх носія. Особисті немайнові права мають як фізичні, так і юридичні особи. Юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, таємницю кореспонденції, інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати (ст. 94 ЦК України). Особистим немайновим правам фізичної особи присвячено розділ II Конституції України.

До особистих немайнових прав фізичної особи відносяться такі: право на життя; право на охорону здоров’я; право на безпечне для життя і здоров’я довкілля; право на свободу та особисту недоторканність; право на недоторканність особистого і сімейного життя; право на повагу до гідності та честі; право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування; право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно. В інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники (ч. 1 ст. 272 ЦК України).

Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно. Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, які встановлені Конституцією України та іншими законами, можливе лише у випадках, передбачених цими документами. Особисті немайнові права фізичної особи поділяються на права, що забезпечують природне існування фізичної особи, та права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи. Права, що забезпечують природне існування: право на життя, право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров’ю; право на охорону здоров’я; право на медичну допомогу; право на інформацію про стан свого здоров’я та ін.

Права, які забезпечують соціальне буття: право на ім’я, право на повагу до гідності та честі; право на недоторканність ділової репутації; право на індивідуальність; право на особисте життя та його таємницю, право на інформацію; право на таємницю кореспонденції, захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомок, право на недоторканність житла; право на вибір роду занять, право на свободу пересування; право на свободу об’єднання, право на мирні зібрання та ін.

Право на життя - це найголовніше право людини. Воно на-лежить до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи.

Стаття 27 Конституції України проголошує: кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.

Стаття 2 (1) Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини від 4 листопада 1950 року містить наступні положення:1. Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання ви-року суду, винесеного після визнання особи винною у вчиненні зло-чину, за який законом передбачено таке покарання.2. Позбавлення життя не розглядається як таке, що його вчинено на порушення цієї статті, якщо воно є наслідком виключно необхідного застосування сили:a) при захисті будь-якої особи від незаконного насильства;b) при здійсненні законного арешту або для запобігання втечі особи, яка законно тримається під вартою;c) при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або повстання.

У статті 281 Цивільного кодексу України зазначено:1. Фізична особа має невід’ємне право на життя.2. Фізична особа не може бути позбавлена життя. Вона має право захищати своє життя та здоров’я, а також життя та здоров’я іншої фізичної особи від протиправних посягань будь-якими засобами, не забороненими законом.3. Медичні, наукові та інші досліди можуть провадитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою.4. Забороняється задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя.5. Стерилізація може відбутися лише за бажанням повнолітньої фізичної особи. Стерилізація недієздатної фізичної особи за наявності медичних та соціальних показань може бути проведена лише за згодою її опікуна, з додержанням вимог, встановлених законом.6. Штучне переривання вагітності, якщо вона не перевищує дванадцяти тижнів, може здійснюватися за бажанням жінки. У випадках, встановлених законодавством, штучне переривання вагітності може бути проведене при вагітності від дванадцяти до двадцяти восьми тижнів. Перелік обставин, що дозволяють переривання вагітності після дванадцяти тижнів вагітності за медичними та соціальними показаннями, встановлюється законодавством.7. Повнолітня жінка має право за медичними показаннями на штучне запліднення та перенесення зародка в її організм.

Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя (ст. 49 Конституції України).

Право на таємницю про стан здоров’я належить до особистих немайнових прав, які забезпечують соціальне буття фізичної особи.Фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи (ч. 1 та 2 ст. 286 ЦК України).

Право на свободу та особисту недоторканність належить до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи.

Стаття 29 Конституції України регламентує право кожної людини на свободу та особисту недоторканність.

Заарештовувати або тримати під вартою особу можна лише за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин повинен перевірити суд. Затриману особу негайно звільняють, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому необхідно невідкладно повідомити про мотиви арешту чи затримання, роз’яснити його права та надати можливість з моменту затримання захищати себе і користуватися правовою допомогою захисника.

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

Про арешт або затримання людини негайно повідомляються родичі заарештованого чи затриманого.

Статті 288 та 289 ЦК України доповнюють ці положення: забороняються будь-яких форми фізичного чи психічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотичних та психотропних засобів, вчинення інших дій, що порушують право на свободу.

Фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Фізичне покарання батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками, вихователями малолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних не допускається.

Норми, що містять положення про охорону прав на свободу та особисту недоторканність зазначено також у статті 5(1) Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини:1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність.

Нікого не може бути позбавлено свободи інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як:a) законне ув’язнення особи після її засудження компетентним судом;b) законний арешт або затримання особи за невиконання законної вимоги суду або для забезпечення виконання будь-якого обов’язку, передбаченого законом;c) законний арешт або затримання особи, здійснені з метою при-провадження її до встановленого законом компетентного органу на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхідне запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;d) затримання неповнолітньої особи на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітньої з метою при-провадження його до встановленого законом компетентного органу;e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;f) законний арешт або затримання особи, здійснені з метою запобігання її незаконному в’їзду в країну, чи особи, щодо якої вживаються заходи з метою депортації або екстрадиції.2. Кожного заарештованого має бути негайно поінформовано зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення проти нього.3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту c пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і має право на судовий розгляд упродовж розумного строку або на звільнення до початку судового розгляду. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями явки в судове засідання.4. Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або затримання, має право на судовий розгляд, при якому суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.5. Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання на порушення положень цієї статті, має захищене позовом право на відшкодування.

Право на ім’я відноситься до особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи. Фізична особа має право на ім’я на транскрибований запис прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції. У разі перекручення імені фізичної особи воно має бути виправлене. Якщо перекручення імені було здійснене у документі, такий документ підлягає заміні. Якщо перекручення імені здійснене у засобі масової інформації, воно має бути виправлене у тому ж засобі масової інформації (ст. 294 ЦК України). Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право змінити своє прізвище та ім’я у порядку, встановленому законом. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право у порядку, встановленому законом, за згодою батьків або одного з батьків, з ким вона проживає, чи піклувальника змінити своє прізвище та ім’я. По батькові фізичної особи може бути змінено у разі зміни її батьком свого імені. Прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи можуть бути змінені у разі її усиновлення відповідно до закону. Прізвище фізичної особи може бути змінене відповідно до закону у разі реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу або визнання його недійсним (ст. 295 ЦК України). Фізична особа має право використовувати своє ім’я у всіх сферах своєї діяльності (ч. 1 ст. 296 ЦК України).

Право на повагу до гідності та честі відноситься до особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи. Про право на повагу до гідності зазначено у статті 28 Конституції України: кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Також про це зазначено в Європейській Конвенції про захист прав та основних свобод людини. Цивільний кодекс України встановлює, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі (ст. 297 ЦК України). Стаття 23 ЦК України відносить приниження честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи до моральної шкоди та зазначає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.