Україна в боротьбі за збереження державної незалежності (1918 - 1920 рр.) (гетьманщина. Директорія. Зунр)

28 квітня1918 р. у Києві розпочав роботу з’їзд двох партій – «Хліборобів-демократів» та «Союзу земельних власників». Наступного дня, 29 квітня 1918 р., з’їзд«Союзу земельних власників» обрав гетьманом України П. Скоропадського.

П. Скоропадський, оголосив про розпуск усіх органів УНР і про вибори найближчим часом до Українського Сейму. Правові основи нової держави зафіксовані у «Грамоті до всього українського Народу» і «Законах про тимчасовий державний устрій України» (конституція Української Держави). Гетьман отримав необмежені права, зосередив у своїх руках виконавчу, законодавчу і судову владу. Такий політичний режим отримав назву гетьманат.

П.Скоропадський отримав підтримку німецького та австро-угорського командування.

В внутрішній політиці були здійснення заходи спрямовані на розбудову адміністративного апарату в регіонах. Відбулось відновлення міського та земського самоуправління (на основі майнового цензу). Відновлена робота залізниць. Створена регулярна армія чисельністю до 60 тис. та поліція – державна варта. Підприємства повертались колишнім власникам, скасовано восьмигодинний робочий день. Страйки були заборонені. Відродилось поміщицьке землеволодіння.

Найбільших успіхів гетьман досягнув в культурній та освітній сфері. Було засновано мережу українських гімназій, українські університети в Києві та Кам′янці-Подільському, Національна Академія Наук, архів та бібліотека.

Головним напрямком зовнішньої політики Гетьманату було налагодження дружніх відносин з державами Четверного союзу. Успіхом Гетьманату було те, що Українська Держава була визнана Німеччиною, пізніше це зробили також Австро-Угорщина, Болгарія йТуреччина. На 2 червня 1918 р. дипломатичні відносини були встановлені з 25 країнами світу.

Соціально-економічна політика гетьмануту викликала обурення широких мас селянства і робітників. Цим скористались опозиційні політичні сили. Діячі УНС за участю представників УСДРП, УПСР й УПСФ на таємних зборах у Києві 14 листопада 1918 р. обрали Директорію УНР і надали їй повноваження на підготовку збройного повстання проти Гетьманату. До неї увійшли політики і представники війська УНР. Головою Директорії обрали В.Винниченка, а її членами – С.Петлюру,Ф.Швеця, А.Макаренка і П.Андрієвського.

16 листопада повстанці зайняли Фастів. Під Мотовилівкою були розбиті останні вірні гетьману підрозділи. 14 грудня військові з’єднання Директорії були в Києві. На бік повстанців перейшла більшість колишніх гетьманських військових частин. П.Скоропадський таємно виїхав у Німеччину.

18 грудня 1918 р. Директорія прибула у Київ. 26 грудня її наказом призначено перший уряд – Раду Народних Міністрів (РНМ) на чолі з В.Чехівським. Того ж дня проголошено універсал Директорії про скасування всіх гетьманських законів і відновлення всіх законів УЦР. 8 січня 1919 р. був опублікований Земельний закон. Передбачалось ліквідувати приватну власність на землю, заборонити продаж землі, сприяти утворенню колективних та індивідуальних господарств на селі за трудовими нормами від 5 до 15 гектарів.

У цей час Західно–Українська Народна Республіка (ЗУНР), що постала в листопаді 1918 р. вела війну за свою незалежність з новопосталою Польщею і потребувала зовнішньої допомоги. Ця обставина прискорила намагання керівництва ЗУНР об’єднатися з Наддніпрянською Україною.

22 січня1919 р. в Києві було проголошено Акт Злуки УНР та ЗУНР.

Однак об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу через різні причини не було доведене докінця. Директорія невдовзі під натиском радянських військ втратила майже всю територію України.

24 квітня1920 р. між Польщею та УНР був підписаний воєнний союз проспільні дії проти УСРР. Наступного дня польська армія в кількості 65 тис. осіб і армія УНР – 15 тис. осіб проти 16 тис. радянських військ почали бойові дії проти більшовиків. Військові дії йшли з перемінним успіхом. 20 жовтня 1920 р. підписано перемир’я, а 18 березня 1921 р. - Ризький мирний договір між Польщею, з одного боку, і РСФРР та УСРР – здругого.

Революційні події на західноукраїнських землях мали свої особливості. Після поразки Австро-Угорщини вона почала розпадатись на національні держави. 18 жовтня 1918 р. в Народному домі у Львові відкрилося зібрання депутатів – так звана конституанта – послів австрійського парламенту від Галичини і Буковини, Галицького та Буковинського крайових сеймів, представників УНДП, УСДП, УРП та ХСС і січових стрільців. Наступного дня вони проголосили створення Української Національної Ради (УНРади). Головою УН Ради обрали Є. Петрушевича.

У спеціальній прокламації УНРада заявила що вона є єдиним повноважним представником українців в Австро-Угорщині, проголосила автономну Українську Державу в межах Східної Галичини, Лемківщини, Північної Буковини і Закарпаття ускладі імперії Габсбургів. 1 листопада Польська ліквідаційна комісія мала прибути до Львова, з метою взяти на себе функції влади від австрійського намісника К. фон Гуйна. Оскільки УНРада надалі не проявляла рішучих дій, то ініціативу щодо проголошення Українськоїдержави в цей відповідальний момент взяв на себе Український військовий комітет – організація офіцерів-українців австрійської армії, діяла від вересня 1918 р. 30 жовтня її очолив сотник Д.Вітовський (це була нелегальна, нечисельна організація). Під його керівництвом був розроблений план захоплення влади у Львові.

У ніч на 1 листопада 1918 р., маючи під своєю командою лише 1400 вояків і 60 офіцерів (більшість із них долучилися до виступу напередодні його початку), УЦК організував переможне збройне повстання у Львові.

В руках повсталих опинилася міська ратуша, банки, пошта, телеграф, залізничний вокзал, військові казарми. Фактично без збройних сутичок і кровопролиття влада у Львові перейшла до українців. 5 листопада 1918 р. УНРада звернуласяз маніфестом до населення краю, в якому проголошувалися загальне виборче право, встановлення 8-годинного робочого дня, рівність усіх громадян перед законом, курс на аграрну реформу. 9 листопада 1918 р. вона створила уряд – Тимчасовий Державний Секретаріат у складі 14 державних секретарів на чолі з К.Левицьким.

13 листопада 1918 р. УНРада ухвалила «ТимчасовийОсновний Закон про державну самостійність українських земель бувшої Австро-Угорської монархії». У його першому пункті дано назву державі Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР), згідно з третім пунктом вона проголошувалася самостійною і незалежною. Гербом ЗУНР став Золотий Лев на синьому полі, повернутий у праву сторону.

Головною проблемою ЗУНР було військове протистояння з Польщею. Сили були надто нерівними. 16-18 липня 1919 р. УГА під командуванням генерала М.Тарнавського вимушена була покинути Східну Галичину і перебратися на лівий берег Збруча.