Українська революція. (центральна рада)

Причинами Лютневої революції в Росії були політична, економічна, військова і національна криза. Перша світова війна стала каталізатором збільшення всіх проблем у країні.

Найбільшого напруження набула ситуація у столиці імперії Петрограді, де політичні страйки переросли у повстання робітників, до яких приєдналися солдати місцевого гарнізону. Серед тих, хто першими взяв участь у повстанні, були солдати Волинського та Ізмаїльського полків, укомплектовані переважно вихідцями з України. 2 березня 1917 р. цар Микола ІІ зрікся престолу. Російські ліберали створили 3 березня Тимчасовий уряд (очолював князь Г.Львов), який гарантував усім громадянам демократичні права і свободи.

3-4 березня1917 р. у Києві представники ліберально-демократичних й соціалістичних сил проголосили створення Української Центральної Ради (УЦР), що мала виконувати функції координатора українського руху.

7 березня було обрано керівництво УЦР. Її головою став М. Грушевський.

Першим політичним кроком УЦР було звернення до Тимчасового уряду, в якому висловлювалась надія на те, що у вільній Росії будуть гарантовані права українського народу. 9 березня 1917 р. вона звернулася до українського народу з «Маніфестом», у якому сповіщала про падіння монархії та закликала будувати нове життя й підтримувати громадський спокій. УЦР почала видавати газету «Нова рада».

25-26 березня 1917 р. провело свій з’їзд Товариство українських поступовців. Його учасники підтримали курс на запровадження автономного ладу і прийняли рішення змінити назву своєї організації на «Союз українських автономістів-федералістів».

6-7 квітняна нараді УРДП обраний Центральний комітет у складі Д.Дорошенка, С.Єфремова, А.Ніковського, В.Прокоповича, О.Шульгіна та ін. Наприкінці березня 1917 р. у Харкові відновиласвою діяльність УНП.

4-5 квітня 1917 р. у Києві відбулася конференція УСДРП, яка підтримала курс на демократизацію суспільства. Ця партія притримувалася автономістсько-федеративної орієнтації.

Установчий з’їзд УПСР відбувся 4-5 квітня 1917 р. На ньому домінувала думка, що першим кроком у вирішенні національного питання мала б бути автономія України. Партія підтримала ідею українізації армії. Після з’їзду її авторитет серед селянства суттєво зріс.

6-8 квітня1917 р. у Києві був скликаний Всеукраїнський національний з’їзд (конгрес). На з’їзд прибуло понад 700 делегатів. На ньому був затверджений новий склад Центральної Ради.

На з’їзді таємним голосуванням обрали голову УЦР. Ним став М.Грушевський. Заступниками голови обрано В.Винниченка і С.Єфремова. До УЦР з’їзд обрав 115 осіб. Вони представляли усі громадсько-політичні організації України, а також окремі території, зокрема Кубань, Бессарабію, Петроград, Москву, Ростов-на-Дону, Саратов.

8 квітня 1917 р. на пропозицію М.Грушевського обрали виконавчий комітет (Малу Раду) із 20 осіб. Її головою став також М. Грушевський.

Упродовж квітня-травня 1917 р. відбулися регіональні селянські з’їзди у Києві, Полтаві, Одесі. Їхні делегати заявили про підтримку УЦР.

5-8 травня1917 р. у Києві працював І Всеукраїнський військовий з’їзд. Тисяча його делегатів представляла 1,5 млн. солдатів і офіцерів українізованих частин. З’їзд схвалив курс УЦР на утворення національних військових формувань, закликав усіх сприяти поліпшенню в них дисципліни, не допускати дезертирства рядового складу. Також сформовано Український генеральний військовий комітет із 18 осіб на чолі з С. Петлюрою.

Переговори УЦР з Тимчасовим урядом спочатку не дали результатів. 10 червня 1917 р.Центральна Рада оприлюднила свій І Універсал, в якому проголошувалась автономіяУкраїни. 15 червня 1917 р. у Києві створено перший уряд під назвою Генеральний Секретаріат, який став виконавчим органом запроведення в життя рішень УЦР. Його очолив В.Винниченко, генеральними секретарями стали Х.Барановський (фінанси), С.Єфремов (міжнародні справи), С. Петлюра (військові справи), І.Стешенко (освіта), М.Стасюк (продовольчі справи), Б.Мартос (земельні справи). Генеральним писарем було обрано П.Христюка. В уряді переважали соціал-демократи.

Після цього Тимчасовий уряд вимушений був відновити переговори. Сторони зробили одна одній значні поступки. 3 липня 1917 р. було проголошено ІІ Універсал, в якому викладено результати переговорів УЦР з Тимчасовим урядом. УЦР визнавалась крайовим органом Тимчасового уряду, вона зобов’язувалась не проголошувати автономію України до скликання Всеросійських Установчих Зборів.

Ситуація кардинально змінилась після того, як в ніч з 25 на 26 жовтня владу в Петрограді захопили більшовики. Їх спроби поширити контроль на територію України підштовхнули Центральну Раду до більш рішучих дій. 7 листопада 1917 р. вона ухвалила ІІІ Універсал, яким проголошувалась Українська Народна Республіка (УНР) в складі федеративної демократичної Росії.

В грудні 1917 р. розпочалася війна між більшовиками та УЦР. Нерішуча внутрішня політика Центральної Ради підірвала її авторитет серед населення. Крім того, Центральна Рада довгий час недостатньо уваги приділяла розбудові національних збройних сил. Як наслідок, у першій половині січня вислані з Центральної Росії більшовицькі загони захопили всю Лівобережну Україну, а наприкінці місяця підступили під українську столицю. В бою під Крутами Київ героїчно захищала студентська молодь, але це не врятувало ситуацію.

22 січня 1918 р. був оприлюднений IV Універсал Центральної Ради, яким проголошена незалежність УНР.

27 січня (9 лютого) 1918 р. у Бресті був підписаний мирний договір УНР з державами Четверного Союзу. Згідно з умовами Брест-Литовського мирного договору, Східна Галичина й Буковина залишались у складі Австро-Угорщини, але згідно з таємною декларацією їм мала бути надана автономія. Україні поверталася Холмщина та Берестейщина, забезпечувався обмін військовополоненими, торгівлю необхідними товарами. УНР визнавалась незалежною державою, отже стала суб’єктом міждержавних відносин. Договір передбачав поставку в 1918 р. до Німеччини й Австро-Угорщини 960 тис. тонн хліба, 48 тис. тонн цукру, 44 тис. тонн м’яса (живою вагою). Союзники обіцяли надати УНР військову допомогу у боротьбі проти радянської влади в Україні і відновлення влади УЦР.

18 лютого1918 р. німецькі війська перейшли у наступ проти радянських військ, через 9 днів вони були вже біля Києва. 25 лютого в наступ перейшли австро-угорські війська й оволоділи того ж дня Кам’янцем-Подільським. Загальна кількість німецьких та австро-угорських військ в Україні становила 450 тис. вояків.

2 березня в Київ увійшли війська УНР на чолі з С. Петлюрою, а за ними – німецькі військові частини. 5 березня в столицю УНР прибули УЦР та Рада Народних Міністрів.