Влада — слово, що використовується в українській мові для назви кількох різних, але взаємопов'язаних понять:

-Право та можливість керувати, розпоряджатися чимось або кимось.

-Політичне панування, політичний устрій.

-Державна влада (судова, законодавча, виконавча)

-Військова міць (військова влада)

Державна влада — це публічно-політичні відносини панування і підкорення між суб'єктами, що спираються на державний примус.

Законодавча влада — складова частина владних структур України, основною функцією якої є законотворчість і організація контролю за дотриманням чинного законодавства усіма структурами держави, об’єднаннями громадян та громадянами. Головним законодавчим органом України є Верховна Рада. Законодавча влада - вид державної влади, головною функцією якої є законотворчість і організація контролю за дотриманням чинного законодавства усіма структурами держави, об'єднаннями громадян і громадянами. Єдиним законодавчим органом нашої держави є парламент - Верховна Рада України.

Легальність влади - поняття, що означає, що походження влади, її повноваження, методи, якими вона діє, зафіксовані в певному правовому акті. Легальність влади наділяється у форму актів про спадкування, законів про обрання парламенту, президента, про освіту уряду і т.п.

Традиційна влада базується на вірі людей в те, що певна особа має за звичаєм право на владу. Це влада знаті над бідними, влада царя, патріархальна влада, влада голови клану і т. ін. Основа - прихильність до носія влади. Традиція підкорятися посадовій особі передається людьми з покоління в покоління. Орієнтація на посаду, незалежно від особистості людини, що її займає, надає такій владі додаткову міцність, оскільки недоліки, властиві конкретній людині, у цьому випадку не беруться до уваги.

Бюрократична влада- властива структура соціально неоднорідного суспільства, неминучий атрибут державних, особливо виконавчих органів. Бюрократія обслуговує інтереси, насамперед, панівних в суспільстві соціальних сил, створює умови для утвердження таких політичних відносин, які б сприяли зміцненню базових відносин. Проте бюрократичний, чиновницький апарат є не тільки породження об' єктивних обставин, панівних в економічній базі сил, а й здатний конкретними зусиллями сприяти докорінним перетворенням у базі з метою формування нових панівних у економіці і політиці сил. Ознаки бюрократизму (формалізація, ієрар-хічність, регламентація) властиві будь-якій системі соціального управління.

Грома́дська організа́́ція — об'єднання громадян, яке створюється для спільної реалізації спільних інтересів (культурних, економічних, вікових, гендерних, регіональних, релігійних, професійних, соціальних тощо).

Громадське суспільство — система інститутів поза межами державних та комерційних, яка забезпечує самоорганізацію та розвиток населення; це сукупність громадянських і соціальних інституцій і організаційних заходів, які формують базис реально функціонуючого суспільства на противагу і доповнення виконавчих структур держави (незалежно від політичної системи).

Групи тиску- організації, які різними методами впливу на парламент чи уряд! домагаються прийняття законів або інших актів, що відповідають інтересам членів цих організацій. Такими є, зокрема, об’єднання підприємців, професійні спілки, селянські спілки. Посередниками між групами тиску і парламентаріями є агенти спеціальних адвокатських контор (лобізм). Підставою  діяльності цих контор є перша поправка до Конституції США.

Консе́нсус — загальна згода у спірних питаннях, до якої приходять учасники переговорів, з'їздів, конференцій, яка характеризується відсутністю серйозних заперечень по суттєвих питаннях у більшості зацікавлених сторін та досягається в результаті процедури, спрямованої на врахування думки всіх сторін та зближення розбіжних поглядів.

Компроміс — згода, порозуміння з політичним противником, що досягнуті шляхом взаємних поступок.

Легіти́мність — це морально-психологічне сприйняття влади громадянами, визнання її права здійснювати управління соціальними процесами, згода, готовність їй підпорядковуватися. У вузькому розумінні легітимною визнається законна влада, утворена згідно із процедурою, передбаченою законами.

Місце́ве самоврядува́ння — право та спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання й управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.

Парла́мент — найвищий виборний (повністю або частково) орган державної законодавчої влади, в якому здійснюється представництво основних політично активних груп населення країни. За більшістю конституцій парламент покликаний здійснювати загальне керівництво зовнішньою політикою держави. 

Харизматична влада — це влада людини, послуги якої для країни та її народу неоціненні, це влада героя, що зробив неможливе, змінив попередній економічний та соціальний устрій, очолив революцію або завдав поразки агресору. .

У́ряд — орган виконавчої влади в державі (зазвичай найвищий виконавчий орган). Його очолює глава держави (президент, монарх) або прем'єр-міністр (голова уряду, канцлер, голова ради або кабінету міністрів).

Політологія — соціально-гуманітарна наука про політику, про закономірності і випадковості розвитку політичного процесу, функції політичної системи та влади, про сутність, форми та методи діяльності суб'єктів політики та про проблеми глобальної політики, зокрема, міжнародних відносин.

Об’єкт політології. Основним об´єктом дослідження політології є політична сфера, яку вивчають і аналізують у поєднанні з особливостями її функціонування і розвитку та зв´язками з економічною, соціальною й духовною сферами суспільства. Отже, об´єктом політології є все те, що відноситься до прояву політичного:

– політична сфера, особливості її функціонування і розвитку;

– політична дійсність, політичне життя особи й суспільства, політичні відносини;

– політичні ідеї, теорії і доктрини, проблеми, події, прогнози, технології політичних процесів.

Предмет політології. Щодо визначення предмета політології існують різні погляди. Деякі зарубіжні вчені визначають політологію як науку «про авторитетну, легітимізовану, консенсусну владу», тобто владу, що має підтримку суспільства, сприймається ним як обов´язкова, хоч і спирається на примус.

Методи політології :

Критико-діалектичний, Сприяє: вивченню внутрішніх суперечностей політики як джерела її саморуху, рушійної сили політичних змін (індукція і дедукція, аналіз і синтез, історичне і логічне і т. п.); виявленню й дослідженню першооснови політичних відносин

Соціологічний, Передбачає з'ясування соціальної зумовленості політичних явищ, зокрема, впливу на політичну систему економічних відносин, соціальної структури, ідеології і культури

Інституціональний, Вивчення інститутів, за допомогою яких здійснюється політична діяльність (держави, партій, рухів, об'єднань, урядових програм і т. п.)

Дійовий, Розглядає політику як циклічний процес, що має послідовні етапи: визначення мети діяльності, прийняття рішень, організація мас і мобілізація ресурсів на їх здійснення, регулювання діяльності, облік і контроль, аналіз отриманих результатів і постановка нових цілей і завдань

Емпіричний, Це методи спостереження, опитування, лабораторних експериментів, ділових ігор, аналізу документів і т. п. Вони дають змогу найбільш повно і точно виявити суспільну думку з актуальних проблем політичного життя

Системний, Розглядає політику як цілісний, саморегулюючий механізм, який перебуває в безперервній взаємодії із середовищем через вхід (вимоги громадян) і вихід (прийняття рішення)

Функціональний, Передбачає з'ясування важливості політичних явищ для суспільства і особи, їх оцінку з позицій системи цінностей (блага, справедливості, свободи, поваги людської гідності)

Соціально-психологічний (біхевіористичний), Орієнтує: а) на вивчення суб'єктивних механізмів політичної поведінки, індивідуальних якостей, рис характеру, психологічних мотивацій; б) на вивчення залежності політичної поведінки індивіда від включення його до соціальних груп, дослідження психологічних характеристик груп, мас, етносів, класів

Порівняльний, Зіставлення однотипних політичних явищ (державного ладу, політичних партій), різних способів реалізації одних і тих самих політичних функцій тощо з метою виявлення спільних та відмінних рис політичного життя різних народів, країн, епох

Антропологічний, Вивчення зумовленості політики не соціальними чинниками, а природою людського роду.

Значну роль у політологічних дослідженнях займає біхевіоризм, згідно з яким явища політичного життя виводяться з природних властивостей людей, їх поведінки, їхнє прагнення до влади — домінуюча риса психіки і свідомості, вирішальний фактор політичної активності.

Дуже важливим у політології є метод прийняття рішень. Він робить можливим цілісне бачення політичних явищ, їх динаміку і, що дуже важливо, пояснює, чому політичні діяння відбуваються саме так, а не інакше. Реалізація методу прийняття рішень має кілька стадій і досягає поставленої мети, спираючись на такі поняття, як центр прийняття рішень (суб'єкт політики), процес прийняття рішень (діяльність щодо їх вироблення), саме політичне рішення (вибір способів політичних дій як кінцевий результат процесу прийняття політичних рішень) і, нарешті, реалізація, тобто здійснення політичних рішень із використанням відповідних засобів.

Суттєва роль у політології належить методу історичного підходу до дослідження політичних процесів. Він потребує хронологічної фіксації політичних подій та фактів, їх дослідження в часовому просторі, порівняння з подіями минулого, теперішнього, моделями майбутнього.

Системний метод політології, розглядає політику як цілісний, саморегулюючий механізм, який перебуває в безперервній взаємодії із середовищем через вхід (вимоги громадян) і вихід (прийняття рішення).

Функції політології:

-Описова. (Гносеологічна) Полягає у пошуку відповідей на запитання: якою насправді є політична дійсність? у чому її природа та специфіка? хто виступає суб'єктом політики?

-Пояснювальна. Дозволяє знайти відповіді на запитання: чому певні факти політичної дійсності існують? чому ці факти мають саме такі властивості?

-Інструментальна. Пов'язана з пошуками відповідей на запитання щодо вибору форм і видів політичної дії з метою досягнення бажаного результату.

-Інноваційна. Прагне надати прогнозам і висновкам максимальну наукову обґрунтовану і максимальну контрольовану форму.

-Прогностична (експертна). Полягає у відповіді на запитання: якою буде політична дійсність або коли відбудуться певні політичні події. Результатом цієї функції є поява прогностичних гіпотез.

-Методологічна. Охоплює способи, методи і принципи теоретичного дослідження політики і практичної реалізації набутих знань.

-Світоглядна (Ідеологічна) Утверджує цінності, ідеали, норми, які характеризують цивілізовану політичну систему, політичну культуру соціальних суб'єктів. Полягає у розробці стратегії та напрямків розвитку суспільства, його політичних інститутів, політичних процесів тощо.

-Функція політичної соціалізації. Забезпечує процес включення людини в політичну сферу життя суспільства і формування певного типу політичної культури.

-Прикладна (управлінська). Розробляє критерії ефективності діяльності парламенту, партій, рухів, лідерів, забезпечує провідною інформацією про стан справ і знання засобів ефективного впливу.

-Нормативна. Проявляється в регламентації відносин між суб'єктами політичного життя.

Політика — організаційна, регулятивна, контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована переважно на досягнення, утримання і реалізацію влади індивідами та соціальними групами задля здійснення власних запитів і проблем.

Суб’єкти політики — це соціуми, а також створені ними установи, організації, чия активна практична діяльність спрямована на перетворення політичної та інших сфер життєдіяльності людини як відповідних об'єктів політики: держава, політичні партії, громадські організації, або ж політичний індивід, дії якого чітко окреслені законами та моральними нормами; іноді і соціальні інститути, які покликані виконувати переважно неполітичні завдання, нерідко справляють досить суттєвий вплив на політику: церква, університети, асоціації тощо.

Об'єкти політики — явища політичної сфери в їх різноманітних проявах і зв'язках з усім громадянським суспільством. На них спрямована діяльність суб'єктів політики. Об'єкт політики дає уявлення всього того, на що суб'єкт політики спрямовує свою перетворюючу або руйнівну політичну діяльність. Об'єкти політики — це реальна політична дійсність, характерні для неї суспільні відносини, насамперед політичні, політична система суспільства в цілому, її елементи, форми політичного життя, сфера політичних інтересів, суперечності політичного процесу як у вітчизняних межах, так і в регіональному або світовому просторі.

Політична еліта - внутрішньо єдина соціальна сукупність осіб, яка складає меншість, але виступає суб'єктом підготовки та прийняття важливих стратегічних рішень у сфері політики.

Політична стабільність - це нормальне функціонування політичної системи, усіх її структур та інститутів, відсутність збоїв у механізмах державної влади, її достатня авторитетність. 

Політичні відносини – взаємодія суб 'єктів політики і влади, де відбувається їх об 'єднання або роз 'єднання, передача ідей, поглядів, обмін ресурсами (впливом, інформацією, знаннями та ін.), передача вольових устремлінь від одного суб 'єкта (активного) до другого (пасивного). Політичні відносини - початковий, вихідний момент суспільних відносин.

Політична діяльність — це особлива, специфічна сфера суспільної діяльності, що охоплює все політичне життя суспільства. У політичній діяльності людини, соціальних верств, класів, націй та інших суб´єктів політики виявляється їхнє ставлення до навколишнього світу, до політичних явищ і процесів, політичних цінностей, існуючої політичної системи. Політична діяльність — це універсальна категорія політичної теорії, що характеризує рівень розвитку особистості й суспільства в цілому, їхню участь у реалізації політичних відносин.

Політична влада — здатність і можливість впливати на політичну поведінку й політичну діяльність людей та політичних інститутів з допомогою різних засобів: волі, авторитету, права, насильства.

Політичні закономірності - це стійкі й необхідні зв'язки між політичними явищами і процесами, на підставі яких можна прогнозувати майбутні політичні події.

Політична сфера є порівняно самостійною сферою суспільного буття, що охоплює всі прояви і реалії функціонування політичного життя. Змістом політичної сфери є насамперед політико-владні відносини народів, націй, соціальних груп, особистостей щодо завоювання, утримання, використання влади і впливу на владу. Це також діяльність, пов'язана з організацією державної, політичної влади, з визначенням її цілей, завдань та засобів, забезпеченням їхнього функціонування політичними і правовими нормами.

Політичний плюралізм — характеристика політичної системи суспільства, за якої соціальні групи мають можливість висловлювати власні позиції через своїх представників у політичних і громадських організаціях. Плюралізм передбачає різні позиції, погляди, що відображають розмаїтість інтересів у суспільстві.

Політичні категорії – це загальні, фундаментальні поняття, які відображають найбільш істотні, закономірні зв'язки й відносини реальної дійсності та пізнання. Їх специфікою є те, що вони розкривають різні сторони процесу здійснення влади у суспільстві.( “Політична влада” – є базовою категорією політології.)

Політична участь - дії, що вживаються соціальною спільністю, окремими громадянами і які мають за мету вплинути на державну політику, управління державними справами або на вибір політичних лідерів на будь-якому рівні політичної влади, місцевому чи загальнонаціональному.

Політи́чний проце́с — це форма функціонування політичної системи суспільства, що змінюється у просторі і часі; сукупна діяльність суб'єктів політики, завдяки чому забезпечується функціонування та розвиток політичної системи

Політична реформа. Рефо́рма — перетворення, що вводиться законодавчим шляхом. Зокрема, 1) процес перетворення держави, розпочатий владою з певної необхідності і доцільності; 2) Перебудова певної сторони суспільного життя (порядків, інститутів, установ, організацій), яке не знищує основ існуючої соціальної структури. З формальної точки зору, під Р. розуміють нововведення будь-якого змісту; 3) В політичній теорії і практиці Р. називають прогресивне перетворення, перевлаштування, свідомий крок до кращого. Кінцева мета будь-якої реформи – зміцнення, оновлення державних і економічних правил, що, однак, не завжди несе за собою покращення рівня життя, скорочення державних витрат та навпаки – збільшення доходів та зборів..

Політична система- впорядкована, складна, багатогранна система державних і недержавних стосунків соціальних (суспільних та політичних) інститутів, що виконують певні політичні функції. Вона покликана відображати різноманітні інтереси соціальних груп, які безпосередньо або через свої організації і рухи роблять вплив на державну владу. Дане поняття об'єднує різноманітні дії і взаємини володарюючих груп і підвладних, таких, що управляють і керованих, пануючих і підпорядкованих, теоретично узагальнює діяльність і взаємозв'язки організованих форм владо-відносин — державних і інших інститутів і установ, а також і політичних цінностей і норм, регулюючих політичне життя членів даного суспільства.

Політичні норми- регулюють політичні відносини між різними суб'єктами і ними встановлюються(статут політичної партії)

1. Політологія як наука, її генеза та предмет

Політологія як наука вивчає політичне життя суспільства в його різноманітних виявах, заглиблюючись у таємниці політики і влади, закономірності діяльності політичної еліти, партій, лідерів, соціальних верств і народних мас. Вона сприяє виробленню світоглядних і ціннісних настанов, вмінню пов'язувати політичні знання із суспільно-політичною практикою.

Народження політології зумовлене, насамперед, суспільними потребами в розробленні технологій управління і методик впливу на суспільну свідомість, у теоретичному обґрунтуванні цілей внутрішньої та зовнішньої політики, в оптимізації управлінських рішень за умов розширення обсягів діяльності та владних повноважень держави.

Політологія — наука, об'єктом якої є політика і її відносини з особистістю та суспільством.

Структура політології як науки охоплює:

1. Загальну політологію, що вивчає історію і теорію політики, виробляє загальні теоретичні й методологічні основи її пізнання.

2. Теорію політичних систем та їх елементів, механізмів функціонування політичної влади, що досліджує проблеми утворення й функціонування держав, партій, суспільно-політичних організацій.

3. Теорію соціального управління, що вивчає форми й методи управління соціально-політичними, соціально-економічними, адміністративно-правовими та соціально-психологічними процесами, досліджує проблеми участі в політиці.

4. Теорію політичної ідеології, що досліджує роль і функції ідеології в системі політичної влади, історію та розвиток політичних теорій, концепцій, особливості їх реалізації та існування в різних суспільствах.

5. Теорію міжнародних відносин, предметом якої є система міжнародних відносин, проблеми національної та світової політики, мирного співіснування держав з різним соціальним устроєм.

6. Практичну політологію, яка здійснює прикладні та порівняльні дослідження в контексті конкретних політичних технологій, специфіку політичного маркетингу та менеджменту в різних суспільно-історичних умовах.

Власне політична наука і політологія як навчальна дисципліна мають суттєві відмінності. Політична наука як самостійна сфера знань виникає на рубежі Середньовіччя та Нового часу, коли мислителі почали пояснювати політичні процеси за допомогою "земних", а не релігійно-міфологічних аргументів.

Політологія як самостійна навчальна дисципліна почала формуватися в другій половині XIX ст. як навчальна дисципліна політологія вивчає частину загальнотеоретичного й прикладного матеріалу і дає знання про:

- об'єкт, предмет та функції політології;

- розвиток світової та вітчизняної політичної думки;

- динаміку розвитку політичного життя;

- політичні процеси, події та проблеми;

- взаємодію політичних інтересів, відносин і діяльності;

- розвиток політичних інститутів, норм, свідомості та політичної культури;

- об'єкти та суб'єкти політичних процесів;

- роль людини в політичному житті сучасного світу;

- політичну систему суспільства; електоральну поведінку;

- світовий політичний процес.

Основним об'єктом дослідження політології є політична сфера, яку вивчають і аналізують у поєднанні з особливостями її функціонування і розвитку та зв'язками з економічною, соціальною й духовною сферами суспільства.

Отож, об'єктом політології є все те, що відноситься до прояву політичного:

–політична сфера, особливості її функціонування і розвитку;

–політична дійсність, політичне життя особи й суспільства, політичні відносини;

–політичні ідеї, теорії і доктрини, проблеми, події, прогнози, технології політичних процесів.

Щодо визначення предмета політології існують різні погляди. Деякі політологи предметом політології вважають вивчення політичних систем як сукупності владних інститутів, а також політичної влади як основи функціонування й розвитку політичних систем.

На думку російського політолога В. Мшвенієрадзе, предметом політичної науки є вивчення об'єктивних закономірностей світового політичного процесу, політичних відносин в окремих країнах і групах держав; відносини між класами, державами, націями, де головне завдання полягає в тому, щоб утримати, зберегти або завоювати владу; способи управління соціально-політичними процесами.

Предметом політології є певна система знань про політичний об'єкт, а саме:

- історико-політичні вчення;

- закономірності становлення, функціонування, зміна політичної влади;

- джерела, рушійні сили політичного життя суспільства;

- сутність, природа, тенденції розвитку, механізми прояву політичного;

-конкретні прояви, процеси, відносини політичної дійсності, які вивчаються політологами;

-політичні інститути (конституції, центральний уряд, регіональне, місцеве управління, адміністрація та ін.);

-політичні партії, групи об'єднання, участь громадян в політиці, громадська думка;

- міжнародні відносини.

Політична наука розвивається в тісному зв'язку з іншими соціальними науками і залишиться творчою галуззю знання. І хоча в кожній країні політологія, поряд із іншими суспільними науками, "прив'язана" до національної специфіки, проте буде штучним протиставлення світовому вченню про політику виділення окремої науки – української політології, адже це свідоме відокремлення від світового політичного процесу.

37. Політична система сучасного суспільства: сутність, структура, функції. Політична система — впорядкована, складна, багатогранна система державних і недержавних стосунків соціальних (суспільних та політичних) інститутів, що виконують певні політичні функції. Вона покликана відображати різноманітні інтереси соціальних груп, які безпосередньо або через свої організації і рухи роблять вплив на державну владу.

Дане поняття об'єднує різноманітні дії і взаємини володарюючих груп і підвладних, таких, що управляють і керованих, пануючих і підпорядкованих, теоретично узагальнює діяльність і взаємозв'язки організованих форм владо-відносин — державних і інших інститутів і установ, а також і політичних цінностей і норм, регулюючих політичне життя членів даного суспільства. В межах окремих держав політичне життя найбільшою мірою проявляє себе як система, а політична система найповніше проявляє свою головну функцію — суспільної інтеграції. Тому поняття політична система застосовують для аналізу політичного життя в межах окремих держав. Коли мова йде про політичну систему суспільства, то мають на увазі саме окремі держави.

У політичній системі суспільства розрізняють п'ять основних груп елементів: політичні інститути, політичні відносини, політичні норми, політичну свідомість і політичну культуру. Відповідно до цих елементів виділяють організаційно-іституціональну, регулятивну, функціональну, комунікативну та духовно-ідеологічну підсистеми політичної системи.

Інституціональну підсистему складають такі політичні інститути: держава та її структурні елементи, такі як парламент, уряд, політичні партії, громадсько-політичні організації, церква, органи місцевого самоврядування. У своїй сукупності ці взаємозв'язані політичні інститути утворюють політичну організацію суспільства, організаційну основу політичної системи. До політичної системи як її інститути входять не всі наявні в суспільстві громадські організації, а лише ті, що пов'язані з функціонуванням політичної влади. Залежно від ступеня залученості до політичного життя і здійснення влади розрізняють три види організацій:

• Власне політичні — організації прямо й безпосередньо здійснюють політичну владу у повному обсязі або, у крайньому випадку, прагнуть до цього. Здійснення влади або боротьба за неї є головним у їхній діяльності. Такими є держава і політичні партії.

• Політизовані або невласне політичні організації, для яких участь у здійсненні політичної влади є лише одним з аспектів їх функціонування, це — громадські організації, професійні спілки, народні рухи, об'єднання підприємців тощо.

• Неполітичні організації, якими є, наприклад, науково-технічні товариства, різноманітні аматорські об'єднання — товариства рибалок, мисливців, спортсменів тощо, за звичайних умов не беруть участі у здійсненні політичної влади. Формально діяльність таких організацій не передбачає здійснення політичної функції, проте за певних умов, ситуативно, вони можуть бути суб'єктами політики, виступаючи як групи тиску.

У своїй сукупності і взаємозв'язках політичні інститути утворюють політичну організацію суспільства, організаційну основу політичної системи. Центральна роль у політичній системі належить державі. Саме вона забезпечує політичну організованість суспільства. Особливе місце в політичній системі займають політичні партії, які є головними учасниками боротьби за завоювання, утримання й використання державної влади. Кожна партія прагне мати можливість визначати політику держави або хоча б впливати на неї. Інституціональна підсистема є основоположною як до політичної системи суспільства в цілому, так і до її окремих складових.

Регулятивну підсистему утворюють сукупність політичних норм, за допомогою яких здійснюється регулювання політичних відносин. Одні політичні норми цілеспрямовано створюються державою — норми права; інші складаються поступово під впливом політичних, економічних, духовних чинників — норми моралі, звичаї, традиції. Головною складовою регулятивної підсистеми суспільства є норми національного права.

Функціональна підсистема політичної системи знаходить своє вираження у політичному процесі й політичному режимі.

Комунікативна підсистема містить політичні відносини, тобто ті зв'язки між людьми та їх спільностями, які складаються у процесі реалізації влади або з її приводу. Інформаційно-комунікативна підсистема містить ЗМІ, засоби комунікації, науково-інформаційну інфраструктуру — тобто розгалужену мережу установ, які займаються збором, обробкою, поширенням інформації про політичне життя, пропагуючи вироблені політичні та правові норми, певну політичну свідомість і політичну ідеологію.

Духовно-ідеологічну підсистему політичної системи складають політична свідомість і політична культура.

Функції політичної системи — основні напрями впливу політичної системи на політичне життя суспільства:

• Вироблення політичного курсу держави та визначення цілей та завдань розвитку суспільства (функція політичного цілепокладання);

• організація діяльності суспільства на виконання цілей, завдань політичної програми держави (мобілізаційна);

• функція легітимізації — приведення реального політичного життя у відповідність до офіційних політичних правових норм;

• координація окремих елементів суспільства;

• політична соціалізація (включення людини в політичну діяльність);

• артикуляція інтересів (пред'явлення вимог до осіб, що приймають політичні рішення);

• узгодження та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення;

• інтеграція всіх елементів суспільства навколо єдиних для всього народу соціально-політичних цілей і цінностей;

• політична комунікація складових політичної системи.