2.6. Бібліографічні джереда про місцевих діячів

У цей період продовжує розви_Ватись і краєзнавча біобібліо­графія, хоча питома вага покажчиків цього типу порівняно з

попереднім періодом значно зменшується: на початку XIX ст. краєзнавчі біобібліографічні праці становили більше половини всіх виданих краєзнавчих покажчиків, а у другій половині XIX - на початку XX ст. переважна більшість КБП були універсаль­ними чи галузевими. Проте опубліковані у цей період біобібліо­графічні праці були набагато ґрунтовнішими і досконалішими у методичному відношенні.

Біографічні та біобібліографічні нариси і списки про дія­чів окремих регіонів України, як і в попередній період, актив­но друкувалися на сторінках періодичних видань та збірників. Заслуговують на увагу праці відомих вчених та бібліографів П. С. Єфименка «Библиографический указатель замечательных уродженцев и деятелей Харковской губернии», розміщений на сторінках «Харьковского календаря» у 1883-1887 рр., що скла­дається з 12 нарисів, та С. І. Пономарьова під романтичною на­звою «Земляки». Історія останньої праці така. С. І. Пономарьов задумав видання ґрунтовного біобібліографічного словника, який би включав інформацію про уродженців Чернігівської, Полтавської, Київської, Волинської та Подільської губерній різ­них категорій: вчених, письменників, журналістів, композито­рів, художників, мандрівників, державних діячів та ін. Щоби цей словник був максимально повним, він склав список прізвищ цих діячів, опублікував його у 1898 р. (спочатку на сторінках «Чер­ниговских епархиальных известий», а потім окремим виданням) з проханням до читачів доповнити чи виправити оприлюднену інформацію. Проте читачі не відгукнулися на цей заклик, тому робота не була продовжена.

У кінці XIX - на початку XX ст. було створено низку окре­мо виданих краєзнавчих біобібліографічних словників. їх мож­на поділити на дві групи. До першої групи належать словники, присвячені викладачам окремих навчальних закладів України.

У більшості випадків вони створювалися до ювілеїв цих уста­нов. Зупинимося на характеристиці найбільш ґрунтовних видань.

До 50-річчя заснування Київського університету у 1884 р. під редакцією проф. В. С. Іконнікова (відомого історика і джере­лознавця) був виданий «Биографический словарь профессоров и преподавателей Императорского Университета св. Владими­ра: 1834-1884», який вміщував 231 біографічну довідку (з них 87 автобіографій). Автори прагнули, щоб «...статьи отлича­лись по возможности строго биографическим изложением»¹⁵. У словнику подається детальна характеристика педагогічної та службової діяльності викладачів, а кожна біографічна довід­ка супроводжується розгорнутим бібліографічним списком їх праць.

У 1890 р. в Одесі була видана ґрунтовна праця «Двадца­типятилетие императорского Новороссийского университета: историческая записка», підготовлена істориком і бібліографом А. І. Маркевичем. У ній був розділ «Положение кафедр в импе­раторском Новороссийском университете с 1865 по 1890 год», який складався з коротких біографій викладачів університету, більш-менш розгорнутих характеристик їх педагогічної і нау­кової діяльності та бібліографічних списків праць. Всього відо­бражено 150 імен.

До 25-річчя заснування Ніжинського ліцею ім. кн. Безбо-родька у 1900 р. була видана книга «Историко-филологический институт кн. Безбородько в Нежине. 1875-1900 гг.» (а потім продовження за 1901-1912 pp.), в якій вміщений великий біобі-бліографічний словник викладачів цього навчального закладу.

¹ Кауфман И. М. Русские биографические и биобиблиографические словари. - М. : оскультпросветиздат, 1955. - С. 209.

До другої групи належать біобібліографічні словники про видатних людей окремих регіонів України.

У 1912 р. у Полтаві бібліограф Н. Ф. Павловський видав ґрунтовний біобібліографічний словник «Краткий биогра­фический словарь учёных и писателей Полтавской губернии с половины XVIII века», який включав 433 біографії вчених і письменників другої половини ХУІІІ-ХІХ ст., які творчо та біо­графічно були пов'язані з Полтавщиною. У наступному році ви­йшло доповнення до нього з прізвищами ще 85 діячів. У 1914 р. за сприяння Полтавської архівної комісії бібліограф видає ще один покажчик - «Полтавцы. Иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители: Опыт краткого биографического словаря Полтавской губернии с половины XVIII века (с 182 порт.)». Ці словники користувалися великою популярністю у читачів, хоч критики вказували і на низку сут­тєвих недоліків: неповні бібліографічні описи, помилки тощо.

У 1916 р. в Москві був виданий перший том трьохтомного словника «Карпато-русские писатели», підготовлений за спри­яння Галицько-руського товариства у Петербурзі бібліографом Ф. Ф. Аристовим. Він вміщував серію критико-бібліографіч-них нарисів про письменників (поетів, прозаїків, драматургів) та вчених (істориків та етнографів) Галичини та Буковини. Із запланованих трьох томів був опублікований тільки перший, що відображував прізвища таких відомих діячів, як Д. І. Зуб-рицький, А. В. Духнович, Я. Ф. Головацький, А. С. Петрушевич. Кожна персональна рубрика включала біографію, характерис­тику наукової чи творчої діяльності, хронологічний перелік друкованих праць (іноді й праць, що залишилися в рукописі) та літератури про діяча, його портрет.

Автори та упорядники охарактеризованих вище біобібліо-графічних словників не ставили перед собою мету - з макси­мальною повнотою подати інформацію про всіх діячів цього краю, тому створені ними покажчики включали не більше двох­сот біографічних нарисів.

Д алеко за ці межі виходили ■ плани видатного українського біб­ліографа І. О. Левицького, який у І кінці XIX століття розпочав ство- Ц рення ґрунтовного шеститомно­го біобібліографічного словника І «Прикарпатська Русь в XIX столітті в біографіях і портретах її діячів». Щ Згідно з планом біобібліографіч- В ний словник І. О. Левицького мав складатися з шести томів, кожний Ц том мали становити десять випус- щ ків. Випуски планувалося видавати

з чіткою періодичністю: протягом

кожних двох місяців - один випуск словника обсягом сім дру­кованих аркушів.

Словник мав охоплювати матеріали про західноукраїнських діячів - галицьких, буковинських, закарпатських - різних ка­тегорій: історичних діячів, письменників, вчених, журналістів, композиторів, художників та інших митців. Серед розмаїття осіб, чиї прізвища увійшли до словника, найбільший відсоток становлять священики, тому що церква у XIX ст. відігравала ве­личезну роль у денаціоналізації галицьких русинів. Левицький не обмежував свою працю лише видатними діячами (світською та церковною верхівкою), а хотів написати про «взагалі всіх на австрійській Русі видатних трудівників, що в будь-якому напря­мі нашого культурного життя поклали свої лепти на жертовник народного прогресу»¹². Тому до словника увійшли життєписи діячів культури, незалежно від того, яке місце вони займали на щаблі суспільної драбини (поряд з професорами університе­тів подавалися прізвища вчителів народних шкіл, поряд з ми­трополитами - прізвища священиків, які сприяли поширенню знань та вихованню національної свідомості).

Основний принцип відбору біографічних матеріалів -генетичний (тобто походження за місцем народження). Ле-вицький підбирав матеріал про видатних діячів, які народилися на західноукраїнських землях, незалежно від того, де проходи­ла їх подальша діяльність. Трапляються поодинокі матеріали про східноукраїнських діячів, якщо своєю діяльністю вони були пов'язані із Західною Україною, а також матеріали про поляків, чехів, австрійців, угорців, які зіграли визначну роль у політич­ному та культурному житті західноукраїнських земель. «Важко відшукати людину, яка відіграла б певну роль в українському громадському, культурному, економічному житті Галичини, Буковини, Закарпаття кінця ХУІІІ-ХІХ ст., про яку відомості не можна було б знайти у словнику Левицького»¹⁷, - зазначають дослідники творчого спадку бібліографа.

Для збору достовірної інформації про них І. О. Левицький використав різноманітні джерела. В процесі роботи над ґрун­товною багатотомною працею «Галицько-руська бібліографія XIX століття» у бібліографа зібралося багато матеріалу про на­укові та літературні праці західноукраїнських діячів. Для збо­ру біографічних відомостей про них бібліограф використав оригінальний прийом: розробив спеціальну анкету і розіслав її всім діячам, які на той час жили. В анкеті, яка складалася з 14 пунктів, потрібно було подати достовірні біографічні відо­мості, перелік праць, рецензії та відгуки на них, псевдоніми та криптоніми, якими підписувався автор тощо. Відповіли на ан-

« Дашкевич Я Р. Матеріали І. О. Левицького як джерело для біографічного словника / Я. Р. Дашкевич // Іван Омелянович Левицький : зб. наук. пр. / редкол. Л. І. Крушельницька та ін.-Л., 2002.-С. 42.

кету біля 150 діячів. Крім того, автор розраховував на допомогу широкої мережі кореспондентів, своїх друзів, які проживали у різних куточках Західної України та надсилали йому цінні відо­мості про своїх земляків.

У результаті багаторічної скрупульозної роботи І. О. Ле­вицький зібрав матеріал про понад 3500 осіб. У листопаді 1898 р. коштом автора побачив світ перший випуск першого тому словника. Проте у січні 1899 р. бібліограф важко захво­рів, що перешкодило йому реалізувати задумане. Протягом 1898-1901 рр. було опубліковано лише чотири випуски першо­го тому, які вміщували великі за обсягом енциклопедичні статті про галицьких, закарпатських і буковинських діячів з прізви­щами на літеру «А» і частково на літеру «Б». Наукове товари­ство ім. Т. Шевченка погоджувалося фінансувати подальше ви­дання словника, але він так і не був опублікований. Матеріали незавершених томів біобібліографічного словника І. О. Левиць­кого в повній цілості зберігаються у відділі рукописів Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника.

До цього періоду відноситься багато нереалізованих пла­нів щодо створення ґрунтовних краєзнавчих бібліографічних покажчиків. Наведемо приклади окремих з них.

У 90-х рр. XIX ст. волинський краєзнавець, бібліограф, педагог, один із засновників Товариства прихильників україн­ської історії, письменності та мови у Санкт-Петербурзі А. І. Ля-щенко зібрав матеріал до бібліографічного покажчика «Уоіупі-апа: указатель всех книг и статей о Волынской губернии, а также изданий, напечанных в её пределах», який планувалось опублікувати у 1893 р. У журналах «Волынские епархиальные ведомости» та «Этнографическое обозрение» навіть були вмі­щені рекламні статті з цього приводу, але працю не було дове­дено до кінця. Продовжив її бібліограф К. Е. Храневич спільно зі студентами-земляками, членами бібліографічного гуртка при

Санкт-Петербурзькому університеті. Вони збирали інформацію про всі книги і статті, видані російською, польською та іншими мовами за декілька століть, що стосувалися всіх аспектів життя історичної Волині. Гроші на видання планувало виділити Пе­тербурзьке бібліографічне товариство, але цей покажчик так і не побачив світ. Весь зібраний матеріал залишився в рукописі у К. Е. Храневича, який у післяреволюційний період виїхав за кордон.

Аналогічна доля спіткала й інші покажчики. У 1905 р. сту­дент Харківського університету О. С. Федоровський підготу­вав бібліографічний покажчик «Библиография по археологии и этнографии Харьковской губернии», який хронологічно мав продовжити БП І. А. Устінова «Литература о Харьковской гу­бернии», але він залишився в рукописі. Бібліограф С. І. Понома-рьов підготував низку біобібліографічних словників про видат­них уродженців Київської, Полтавської, Волинської і Поділь­ської губерній, але не видав їх. У покажчику Ф. П. Максимен-ка «Матеріали до краєзнавчої бібліографії України»¹³ зібрано багато відомостей про завершені, але не видані КБП, рукописи яких через соціальні та економічні потрясіння, викликані Пер­шою світовою війною, втрачені для історії.