3. 2. На території Західної України

На західноукраїнських землях, територія яких була роз­ділена між різними державами: Румунії належала Буковина, Чехословаччині - Закарпаття, Польщі - Галичина, Західна Во­линь і Холмщина, краєзнавча бібліографія у 20-х-30-х рр. роз­вивалася по-іншому.

Найбільший внесок в її розвиток зробили іноземні бібліо­графи, вчені і громадські діячі. На анексованих українських те­риторіях, які окупаційні держави вважали своїми, створюються краєзнавчі товариства, дослідницькі установи, бібліотеки, які ставили своїм завданням глибинно дослідити минуле цих зе­мель, довести своє історичне право на них. Це дало поштовх до активного розвитку науково-допоміжної бібліографії, були зроблені навіть спроби теоретичної розробки проблем її роз­витку. З іншого боку, українська інтелігенція через громадські організації (Товариства «Просвіта», «Рідна школа», «Плай» та ін.) прагнула всебічно популяризувати краєзнавчу літературу з метою виховання у населення любові до рідної землі та націо­нальної свідомості. Це дало поштовх до створення та поширен­ня рекомендаційних краєзнавчих бібліографічних посібників.

У 1934 р. було засноване Волинське товариство приятелів наук, яке зробило великий внесок у вивчення Волині. При ньому була створена музейно-бібліотечна комісія, яка займалася ви­явленням та бібліографічним описом літератури про Волинь. Протягом 1935-1938 рр. вона зафіксувала 450 позицій з різних питань життя краю¹⁶.

Активно діяло у напрямку бібліографічного дослідження волинської землі Волинське відділення Польського краєзнавчо­го товариства, створене у 1936 р. У 1938 р. на сторінках журна­лу «Земля Волинська» («гетііа \Volynska»), що був офіційним органом цього товариства, публікується одна з перших теоре­тичних праць, присвячена проблемам розвитку волинської біб­ліографії. Авторка статті М. Данілевічова вважає, що розвиток досліджень Волині гальмується відсутністю бібліографічних праць, які б підсумовували все написане про Волинь, і пропонує налагодити облік інформації у двох напрямках: ретроспектив­ному і поточному.

У статті розроблено багато важливих методичних проблем створення універсального бібліографічного покажчика про Во­линь, зокрема: питання про джерела розшуку інформації, тери­торіальні межі відбору матеріалу, доцільність включення по­пулярних робіт у науково-допоміжні краєзнавчі бібліографічні покажчики, розмежування понять «краєзнавча література» та «місцеві видання» тощо. Автор дала оригінальне вирішення цих складних методичних проблем, які є дискусійними у вітчиз­няному та зарубіжному бібліографознавстві і досі.

У кінці 30-х рр. польська інтелігенція Волині створила Во­линський науковий інститут при Кременецькому ліцеї, завдан­нями якого було не тільки проведення наукових краєзнавчих досліджень та їх координація, але й виявлення літератури про Волинь та створення ретроспективних БП про цей регіон.

2ат>Дв/«г р «гімі* ^««хгМк-м »ііп»*лі«. Окщ Коіупхкї Гв^*г-**о Гмтггу «іім Лгагвехимта^в рггуПрин ¿0 и-ітвіоп+і ргогу іг в* 11 ге¹1 таг Л ггргпеЫо-№*/о і піт І<Щ* ігмгививпм киїїагу раШіщ. Сішоршло яап^чг іаів о-гвл Ы*»е«1<кугЬ 4ЫШ»ьЬ, 0*с<_/а Ио/уЛа**** Р.Т.К. м Г#гггм Ло/учю. Т*4«ш Сатід.кі Писк]

Огю$\$сю\ес\е гисЬи

krаjoznаwczo-turystycznego па У/оІупІи.

\%іу ргік)« »иг»1кіш гоіі*|Ц ртр«|«п(1« ц(ч>

вік«>ііи>-Тиг><іт(іг-і - Ротато - г- )930. пі»*. ілкоВсговт ргорц^лііо'и'тв^ ро«Ь«(1*аа «І* І иг.п

ва Ііав роіи ОгіїІііаІ ІпскІ Т-»а, кі«ге«гввг

6г Ч Огктки- І1иіЧо*іг.у Рпоюсівік по сівго ва игтп>* «і;і*»скііі»» .Рпавкмігик" о^-

ІуІ І«ко коспрвпіііа» »ndtт о Ч'оітпіи 'Дума­ло г4^ві«і » кіікавааіи <и1впі«*-асЬ кіІк*іІ1і**І«,1 1тіі«тг «іввкопаек. кІ4гу гоіоііу аіагоко.

біМиЩІМ ГОСІпкі рОЖОІЛПІ* ¿0 іуо* X ірігц"

•оіі Ка 1«г*о.а »от**"^и«« Ьгак ЬуІоІакігЬ-к І ¿«7 Ьу ікярм) рг»со«пік6* іро'ссмусЬ па.

(ки «г г. 1977 и'о)ійік« ТошптИ**) (Око-шмк І Орі*кі ввв¹ ІаЬуїкал»-: І'шіік>»гі.

г.яго щ кг«1ііш и1_Ткиї.

Титульна сторінка журналу "гіетіа \¥оІутка "

Г.іт ^п³⁰"^{1 РР}' ^б/^{ЛИ ЗР}°^{бЛЄНІ СЄрЙОЗНІ сп}Р^оби практичних по-повного.обліку інформації про Волинь. Пр'отяі ШО-

уиіупькі»;. сі 1930 р. його головним

редактором став Якуб Гоффман¹⁷. Під його керівництвом у збір­нику почала вміщуватись велика кількість різноманітних біб­ліографічних матеріалів, переважну більшість яких становили краєзнавчі.

Офіційно «Рочник Волинський» видавався освітянською організацією - правлінням Волинського округу Спілки поль­ських вчителів. У кінці 20-х рр. польський уряд вводив нові програми навчання у школах, які передбачали використання у навчальному процесі краєзнавчих матеріалів з історії, географії, природи Волині і були спрямовані на переконання учнів у тому, що тут споконвічна польська земля. У зв'язку з цим виникла го­стра потреба в підготовці науково-популярних матеріалів для вчителів, які б полегшили виконання шкільної програми і за­безпечили перехід від питань, які охоплювали вивчення лише Волині, до питань, що стосувалися всієї Польщі. Тому було ви­рішено видавати щорічник з науковими та науково-популярни­ми статтями краєзнавчої тематики і вміщувати у ньому бібліо­графічні посібники волинезнавчої літератури для розширення світогляду вчителів.

Найвизначніший з них - підготовлена Я. Гоффманом «Бібліографія Волині», який друкувався польською мовою, починаючи з 1931 по 1939 рік. Основне завдання цього покаж­чика - якнайповніше інформувати вчителів та дослідників про публікації, присвячені Волині.

ROCZNIK WOLYNSKI

WYDANYSTARANIKM WOtYNSKJEGO ZARZADU OKRE.GOWEGO IWIAZKU TOLSKKCO NAUCZYdELSTWA

SIKÖL POWSZECHNYCH

TOM II. ТОО REDAKCJA JAKÖBA HOFKMANA

RÖWNE 1931 **"i£'£i7$^L''*^%"'^ao «"A!>u окщыпсо rmjjKu

Титульна сторінка "Яосіпіка Цґоіуткіезо ".

До нього увійшли описи книг, брошур, статей та рецензій з журналів, продовжуваних видань, переважно праць наукових установ. Великою перевагою цього покажчика є те, що він мав дуже широкі топографічні межі відображуваних видань: уві­йшли праці про Волинь не тільки українських і польських, але й німецьких, чеських, угорських, російських, єврейських авторів, видані на території різних держав. Недоліком є те, що вся літера­тура описана польською мовою, незалежно від мови оригіналу.

Згідно з планом покажчик мав включати літературу за останнє десятиріччя (так було задекларовано у вступі до пер­шої його частини), але у списках іноді трапляються і раніше

_V

Я. Гоффман

видані публікації. У процесі роботи Я. Гоффман зіткнувся з великими труд­нощами у пошуку необхідної інформа­ції: на Волині не було жодної установи, яка б могла собі дозволити закупити всі публікації про Волинь, бібліотеки Ц не мали краєзнавчих відділів, катало­гів чи картотек, тому він іноді відсту­пав від програми покажчика і вміщу­вав матеріали інших авторів з великою глибиною ретроспекції. Наприклад, у т. 7 «Рочника Волинського» за 1938 р. вміщує «Список наукових праць, вміще­них у «Волинських єпархіальних відомостях» у 1867-1915 рр.», складений І. Лозов'юком, а в т. З - матеріал з праці професора Вроцлавського університету Еразмана Ганіша «Нова літерату­ра про польську Волинь». Проте всі матеріали, як підготовлені Я. Гоффманом, так і іншими авторами, мали суцільну нумера­цію, що створювало єдину джерельну базу для вивчення Волині.

Весь матеріал у покажчику розміщений за аспектами життя Волині: релігія, суспільні науки, мовознавство, природознав­ство, сільське та лісове господарство, мистецтво, літературне життя, історія, географія. Окремі випуски починаються за­гальним розділом, у якому характеризуються джерела пошуку краєзнавчих видань, наприклад у т. З (1934 р.) та т. 4 (1935 р.) дається анотований перелік періодичних видань, в яких є най­більше краєзнавчої інформації; у т. 6 (1937 р.) та т. 8 (1939 р.) характеризуються каталоги бібліотек і архівів, у фондах яких сконцентровані краєзнавчі видання, а також бібліографічні покажчики, де вони відображені.

Всі бібліографічні описи супроводжуються анотаціями і ре­фератами, що свідчить про те, що кожна праця переглядалася сіє уіги. Переважають реферати. Вони настільки докладні, що дають читачу повну інформацію про зміст видання. Крім того, наводяться статистичні дані, цитати, характеризуються джере­ла дослідження, іноді дається критична оцінка публікацій.

Якщо описується збірник чи монографія, то характери­зується їх структура, перелічуються розділи та розкриваєть­ся їх зміст. Застосування таких прийомів свідчить про те, що Я. Гоффман був знавцем не тільки волинезнавчої літератури, але й краєзнавчих інформаційних потреб читачів.

Крім списків у «Рочнику Волинському», Я. Гоффман склав п'ятитомну «Бібліографію Волині», яка вміщувала 24 тис. біб­ліографічних описів. її планувалось видати у 1939 р., але з приходом радянської влади зробити це не було можливості. У 1940 р. Гоффман був арештований і депортований, після ві­йни емігрував в Африку, потім у Лондон.

У 20-30-і рр. у Галичині у зв'язку із зростанням національ­ної свідомості серед українського населення підвищується ін­терес до вивчення своєї історії, культури, мови, виробляється комплексний підхід до організації туризму і краєзнавчих дослі­джень.

Українські вчені активно працюють над історичними, гео­графічними, етнографічними дослідженнями, докладають чимало зусиль для збереження і популяризації пам'яток ста­ровини Галичини, Холмщини, Підляшшя. У зв'язку з цим з'являється велика кількість періодичних видань та книг краєз-навчоїтематики, на сторінках яких вміщуються ґрунтовні науко­во-допоміжні бібліографічні списки. Зокрема, такими списками оснащені монографії І. Крип'якевича «З історії Гуцульщини»

(1929 р.), В. Волицького «Холмщина і Підляшшя в часи ви­звольних воєн Хмельницького» (1923 р.), І. Брика «Гуцуль-щина» (1936 р.), Ю. Тарновича «Ілюстрована історія Лемків-щини» (1936 р.) та «Історичні пам'ятки в Західних Карпатах»

(1937 р.).

З начну роль у розвитку краєзнавчої бібліографії в Галичині відіграли наукові та громадські організації¹⁸. Провідне міс­це серед них займало краєзнавчо-турис­тичне товариство «Плай», організоване у Львові в жовтні 1924 р. У 1935 р. це товариство спільно з видатним літера­турознавцем, бібліографом, книгознав­цем, педагогом і громадським діячем Євгеном-Юлієм Пеленським (1908-1956)¹⁹ видало покажчик «Матеріали до краєзнавчої бібліографії Галичини, Волині та Закарпаття: українські книж­ки за 1900-1935 рр.». У нього включено 157 бібліографічних описів, з яких лише 80 присвячено суто краєзнавчим виданням. Решта літератури - це публікації з основ краєзнавства, топонімі­ки, мандрівництва (на відбір літератури вплинула участь у під­готовці покажчика краєзнавчо-туристичного товариства).

Краєзнавча література згрупована в один великий відділ із загальною назвою «Краєзнавчі праці». У його межах сфор­мовано п'ять розділів: «Загальні праці», «Галичина», «Волинь і Холмщина», «Закарпаття», «Інші українські землі (Київщина,

Кубанщина, Чигиринщина)». У топонімічних розділах виділе­ні додаткові рубрики про великі населені пункти. В останньому розділі подаються тільки поодинокі, найбільш важливі, краєз­навчі видання. Укладач включив до покажчика основні наукові та науково-популярні праці (переважно книжки) українських дослідників, письменників, мандрівників. Це видання з питань географії, історико-краєзнавчі та народознавчі дослідження, описи мандрівок. Визначити читацьке призначення цього по­кажчика досить складно, але створювався він з метою популя­ризації основної, найкращої і найбільш доступної літератури про місцевості Західної України, краєзнавство та туристичну діяльність.

З передмови до нього ми дізнаємось, що на Західній Україні та в деяких європейських країнах у передвоєнний період діяла низка потужних краєзнавчих товариств, які займалися підго­товкою краєзнавчої бібліографічної інформації про західно­українські землі. Наприклад, у м. Самбір (сучасна Львівська обл.) Товариство «Бойківщина» зібрало інформацію про понад 2000 публікацій, присвячених цьому етнографічному регіону, а Товариство приятелів Гуцульщини у Варшаві створило великий картковий каталог «Гуцульщина»²⁰.

Значний внесок у краєзнавчу бібліографію Галичини праг­нув зробити видатний українській бібліограф І. Т. Калинович (1884-1927) - видавець, громадський діяч, член бібліографіч­ної комісії НТШ. Його зусилля були спрямовані, насамперед, на створення бібліографічних покажчиків місцевих видань: «Бібліографія Прикарпатської України за 1727-1923 рр.» (опи­сані видання, надруковані в Галичині, на Буковині та Угор­ській Русі), «Бібліографія видань НТШ за 50 літ (1873-1923)»,

^м Пеленський Є.-Ю. Матеріали до краєзнавчої бібліографії Галичини, Волині і Закарпаття : (українські книжки за 1900 - 1935 рр.). - Л., 1936. - С. 4.

«Видання Товариства «Просвіта» у Львові. 1873-1924 рр.». Проте ці ґрунтовні БП залишились у рукописі (понад 400 тис. карток)³⁵.