4. Система трудового права і систем трудового законодавства.

Трудове право як самостійний структурний підрозділ права є системою правових норм, що регулюють відносини із участі у суспільній праці, які утворюють суспільну організацію праці, а також пов'язані з ними наглядово-контрольні й процесуальні відносини. Результатом взаємодії однорідних правових норм є більш складні системні правові утворення-правові інститути, що є наступним, більш високим рівнем системи трудового права.

Система трудового права - це об'єктивно необхідне поєднання норм трудового права з їх одночасним внутрішнім розподілом на взаємопов'язані та взаємодіючі правові інститути, що відображають реально існуючу систему відносин з участі у суспільній праці, а також пов'язані з нею наглядово-контрольні й процесуальні відносини1.

У визначенні структурних елементів галузі слід виходити із закономірностей, сформованих класичною школою трудового права. Численні правові норми, що регулюють суспільні відносини у сфері трудового права, поділяються на дві великі групи. Одна з них поєднує інститути, що визначають принципові підходи до регулювання відносин у сфері праці, загальний порядок регулювання відносин, і становить Загальну частину трудового права. Інша група норм регулює окремі сторони суспільних відносин усередині загального масиву відносин, що становлять предмет трудового права. Вони утворять Особливу частину трудового права.

Загальна частина трудового права складається із положень, що охоплюють основні засади законодавства про працю - предмет трудового права, сферу його дії, функції, принципи, джерела, суб'єкти соціально-трудових відносин, їх права й обов'язки та ін. Особлива частина охоплює норми, що складають інститути: працевлаштування й зайнятості, трудового договору, робочого часу й часу відпочинку, нормування й оплати праці, дисципліни праці, матеріальної відповідальності, особливостей регулювання праці окремих категорій працівників (неповнолітні, жінки, особи, що поєднують роботу з навчанням), охорони праці, нагляду й контролю за додержанням законодавства про працю, трудових спорів.

Систему трудового права слід відрізняти від системи законодавства про працю як сукупності нормативних правових актів, що регулюють трудові й тісно пов'язані з ними відносини. Система законодавства про працю може не збігатися із системою трудового права, оскільки складається не з об'єктивно існуючих норм права, а зі створених у встановленому порядку нормативних актів, які мають свої зовнішні характеристики - найменування нормативного акта і його структурних елементів, розподіл на статті, пункти і т. д. Законодавчий масив не має розподілу на загальну й особливу частини, і законодавчі акти можуть систематизуватися, наприклад, за такою ознакою, як юридична сила.

Поняття та структура трудового законодавства

Трудове законодавство регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Водночас, особливості праці членів кооперативів та їх об’єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. Проте гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю (ст. 3 КЗпП). Одначе трудове законодавство не вичерпується регулюванням суто трудових відносин, а регулює й інші пов’язані з ними відносини (як-от, щодо працевлаштування, соціального партнерства, вирішення трудових спорів тощо), які мають суспільно-трудовий характер. Отже, з правової точки зору, це означає, що трудове законодавство України — це система нормативно-правових актів, які ухвалюють уповноважені органи державної влади, місцевого самоврядування, посадові особи відповідно до закріплених за ними повноважень задля правового регулювання суспільно-трудових відносин, встановлюючи правила поведінки їх учасників. Узагальнено структура трудового законодавства (законодавства про працю) подається у КЗпП, за яким законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, ухвалених відповідно до нього (ст. 4 КЗпП). Певною мірою термін «трудове законодавство» розкрив Конституційний Суд України у рішенні по справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміна «законодавство»)1. Відповідно до цього рішення термін «законодавство», який уживається в частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, ухвалені в межах їх повноважень та відповідно до норм Конституції України і законів України. Структура трудового законодавства значно ширша проти наведеного вище рішення Конституційного Суду України. З практичної точки зору, найоптимальнішою класифікацією трудового законодавства видається їх юридична (правова) сила, що дає можливість визначити місце кожного акта трудового законодавства в його структурі, а також, як він співвідноситься з іншими актами трудового законодавства. Розташуємо їх за юридичною силою:

1. Основним актом трудового законодавства є Конституція України, як Основний Закон України, що має на території України найвищу юридичну силу (ст. 8 Конституції України), а це означає, що всі інші акти трудового законодавства мають їй відповідати.

2. Міжнародні договори про працю України, які належним чином ратифіковані в Україні.

3. Кодекс законів про працю України.

4. Закони про працю, ухвалені Верховною Радою України з усіх питань суспільно-трудових відносин. З правової точки зору вони мають відповідати нормам Конституції України, міжнародних договорів України та КЗпП.

5. Постанови Верховної Ради України. З правової точки зору вони мають відповідати нормам Конституції, міжнародних договорів України про працю та законів України.

6. Укази Президента України. Вони мають відповідати нормам Конституції, міжнародних договорів України про працю та законів України. Зауважимо, що розпорядження Президента України зазвичай мають індивідуально-правовий характер і не стосуються трудового законодавства.

7. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України (постанови та розпорядження), які ґрунтуються на нормах Конституції та міжнародних договорів України, законів України, указів Президента України та постанов Верховної Ради України.

8. Нормативно-правові акти Міністерства праці та соціальної політики України, які ґрунтуються на нормах Конституції та міжнародних договорів України, законів України, указів Президента України та постанов Верховної Ради України, а також рішень Кабінету Міністрів України.

9. Нормативно-правові акти міністерств та інших відомств у сфері праці. Такі акти спрямовуються на виконання покладених на них завдань та повноважень. Вони ґрунтуються на нормах Конституції та міжнародних договорів України, законів України, указів Президента України та постанов Верховної Ради України, а також рішень Кабінету Міністрів України.

10. Нормативно-правові акти у сфері праці уповноважених органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, які ґрунтуються на повноваженнях зазначених органів, а також на виконання норм Конституції та міжнародних договорів України, законів України, указів Президента України та постанов Верховної Ради України, а також рішень Кабінету Міністрів України.

Окреме місце в системі актів трудового законодавства України належить колективним угодам. Їх ухвалення базується на положеннях Закону України «Про колективні договори, угоди» від 1 липня 1993 року № 3356-XII. Вони мають відповідати нормам Конституції та міжнародних договорів України, КЗпП, законів України, указів Президента України та постанов Верховної Ради України, а також рішень Кабінету Міністрів України, актів уповноважених органів виконавчої влади. Крім того, важливий вплив на трудове законодавство України справляють постанови Пленуму Верховного Суду України, які хоча і не є актами трудового законодавства, одначе надають офіційне роз’яснення щодо застосування окремих положень трудового законодавства і через це на практиці застосовуються всіма учасниками суспільно-трудових відносин, а також іншими зацікавленими суб’єктами. Також на території України діють чинні акти законодавства Союзу РСР, якщо вони не суперечать нормам Конституції та законів України, на підставі Постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 року № 1545-XII. До таких правових актів належить, наприклад, постанова Ради Міністрів СРСР «Про порядок та умови суміщення професій (посад)» від 4 грудня 1981 року № 1145.