9. Політичні погляди Нікколо Макіавеллі.

Одну з перших світських державно-правових концепцій у ХVI ст. розробив італійський політичний мислитель Ніколо Макіавеллі (1469–1527). Він у творах "Государ", "Історія Фло-ренції", "Міркування про першу декаду Тіта Лівія." заперечував теологічний підхід до з’ясування сутності держави і права та обґрунтовував концепцію фортуни (долі).

З цього приводу Макіавеллі зазначав, що правителі, які повністю підкорялися долі, не змогли вистояти проти її ударів і втратили владу. На його думку, влада в державі може бути здобутою з допомогою зброї чи милості долі. Форми держави залежать від кількості правителів. Це, за вченням ученого, держави, що управляються "єдиновладно" – мо-нархії. Останні можуть бути успадкованими або новими, що здобуті з допомогою зброї, або в той самий спосіб приєднані до успадкованої монархії.

29

 

«Політологія»

Значну увагу Макіавеллі приділяв дослідженню процесу утворення монархії. Держава, утворена силою із застосуванням зброї, завдає багато клопоту, і в ній важко утримати владу.

Розмірковуючи про монархію, Макіавеллі віддавав перевагу абсолютній монархії – адже влада, здійснювана монархом за до-помогою магістрату, не може бути надійною, оскільки монарх повністю залежить від волі громадян, що входять до магістрату.

Необхідною умовою сильної централізованої держави, на думку Макіавеллі, повинні бути гарне законодавство, гарне військо і гарні союзники. Король мусить чітко формулювати мету і досягати її всілякими засобами. Якщо державі загрожує зане-пад чи втрата незалежності, то в цьому разі він може ігнорувати моральні норми. Навіть більше, монарх постійно знаходиться у стані ворожнечі. Його оточують вороги як у державі, так і зовні. Тому він може нехтувати моральними засадами і застосовувати насилля, може уподібнюватися левові та лисиці. Такий принцип у політиці згодом отримав назву макіавеллізму.

У цілому заслуги Н. Макіавеллі у розвитку політичної на-уки полягають у тому, що він:

1)         відкинув схоластику, замінивши її раціоналізмом та реа-лізмом;

2)         заклав основи політичної науки;

3)         виступив проти феодальної роздробленості, за створення централізованої Італії;

4)         увів у політичний лексикон поняття "держава" та "республіка" у сучасному їх розумінні;

5)         сформулював суперечливий, але вічний принцип "мета

виправдовує засоби".

Епоха Відродження характеризується формуванням гуманістичних начал у політичній думці

та звільненням її від теології. Державу стали кваліфікувати як суспільний інститут, на відміну

від того як у античну добу ототожнювали з усім суспільством. Основи світської науки в цей

час заклав Ніколо Макіавеллі (1469-1527), який здобув славу найзнаменитішого італійця з

часів Цезаря. У центр світобачення він поставив людину, яка у своїй діяльності керується

власними інтересами. Політику Макіавеллі розумів як боротьбу за досягнення та

здійснення влади, а державу - як стан суспільства (зіаіе), що характеризується певним

співвідношенням суспільних сил і взаємин між владою і підданими. Найкращою формою

влади, на його погляд, є змішана форма (поєднання монархії, аристократії та демократії), де

різні суспільні сили урівноважують одна одну. Макіавеллі змалював правителів, які під час

боротьби за владу не звертали уваги на закони і мораль. Це стало причиною уявлень про те,

що автор «Володаря» начебто був прихильником принципу «мета виправдовує засоби»

(феномен т. з. «макіавеллізму»).