69.Роль міжнародних організацій у вирішенні глобальних проблем.

Для регулювання та вирішення глобальних проблем людства міжнародне співтовариство створило систему міжнародних організацій, яких налічується понад 4 тисячі, і понад 300 з них – міждержавні. Міжнародні організації можна розподілити за декількома принципами на : 1.Міждержавні та недержавні. Переважна більшість міжнародних організацій – недержавні. Серед них велика кількість різноманітних асоціацій, союзів і фондів. 2.Універсальні, відкриті для всіх держав, і спеціалізовані, наприклад, регіональні чи галузеві міжнародні організації. 3.Організації загальної компетенції, що охоплюють всі сфери політичних, економічних, соціальних та культурних відносин (ООН, Рада Європи, Ліга арабських держав), і спеціальної компетенції, які здійснюють співробітництво в будь-якій визначеній сфері (Всесвітній поштовий союз, Міжнародна організація праці). 4.Міждержавні та наддержавні організації, рішення яких на відміну від рішень міждержавних організацій, безпосередньо поширюються на фізичних і юридичних осіб держав – членів організацій (наприклад, Рішення ЄС обов’язкові для всіх осіб в країнах ЄС). 5. Відкриті організації, до яких можна вільно вступати, і закриті, вступ до яких відбувається на запрошення першозасновників (наприклад, НАТО). Їх можна класифікувати за напрямами діяльності та об’єктами регулювання. За такими класифікаційними ознаками економічні міжнародні організації можна поділити на: а) організації, призначені для вирішення комплексних політичних, економічних, соціальних і екологічних проблем. До них зараховують організації системи ООН, ОЕСР, Ради Європи; б) організації, які регулюють світові фінансові ринки і міжнародні валютно-фінансові відносини (МВФ, група Світового банку); в) організації, що регулюють товарні ринки і міжнародні торговельні відносини (СОТ, ОПЕК та ін.); г) регіональні міжнародні організації (НАФТА, ЄС та ін.).

70.Проблеми війни і миру в сучасних умовах.

71.Сутність і роль політичної ідеології в житті суспільства.

Політична ідеологія - це система уявлень, ідей, поглядів на політичне життя, яке відображає інтереси, світогляд, ідеали, умонастрої людей, класів, націй, політичних партій, громадських рухів та інших суб'єктів політики (Політологічний енциклопедичний словник-К.: Генеза, 1997.-С 140).

Політична ідеологія визначалася об'єктивним ходом суспільного розвитку та розвитку суб'єкта-носія політичної ідеології. Структура політичної ідеології є комплексом елементів: ідей, гіпотез, концепцій, теорій, ідеалів, гасел, програм політичного розвитку, взятих у взаємозв'язку, які мають певну системність.

Політична ідея є вихідними моментом і розуміється як форма відображення політичної дійсності. Політична ідея проходить етап перевірки та обґрунтування, тобто стає політичною гіпотезою. Гіпотеза опирається на певні результати спостереження та експерименту. Політична гіпотеза не має самодостатнього значення, вона лише просуває знання до концепції.

Політична концепція - це форма знання, у якій змістовно виражене цілісне розуміння об'єкта пізнання, хоча часом воно є непевним. Розробка концепції має виходити з чітких уявлень про стратегічну соціально-політичну модель суспільства.

Найважливіший системотворчий елемент внутрішньої структури політичної ідеології - політична теорія, яка є синтезом взаємопов'язаних тверджень і доведень з логічною побудовою знань про принципи та закономірності політичного розвитку суспільства.

Політичні теорії можуть реалізовуватися, безпосередньо впливаючи на політичну діяльність держав, соціальних груп, особистостей, а також через ідеали, гасла, які проголошуються у політичних програмах.

Політичний ідеал - це уявлення політичного суб'єкта про досконалість політичного устрою суспільства. Він переважно є суб'єктивним і вимріяним багатьма поколіннями.

Політичне гасло є завданням, директивою політичних перетворень, яке забезпечує процес упровадження політичної ідеології в практику.

Політична програма - пропонований план діяльності політичної еліти, партії, соціальної групи щодо реалізації їх політичних інтересів.

Основні політично-ідеологічні доктрини сучасності:

- консерватизм (неоконсерватизм); - лібералізм (неолібералізм); - соціал-демократія (реформізм); - соціалізм; - комунізм (марксизм-ленінізм); - анархізм; - фашизм (неофашизм).

Функції політичної ідеології (за Ю. Сурміним):

- відображувальна (відображення основних проблем, процесів, явищ); - пояснювальна (пояснення закономірностей тенденцій розвитку); - прогностична (створення моделей майбутнього); - цілеспрямовуюча (формулювання системи цілей суспільства та індивіда); - програмуюча (створення планів і програм); - оцінна (створення системи цінностей); - орієнтаційна (орієнтація у світі); - вираження інтересів (виявлення спрямованості особистості); - спонукально-мобілізаційна (спонукання до дії та мобілізація сил); - комунікативна (забезпечення спілкування); - соціалізаторська (формування необхідних якостей особистості); - емоційна (емоційне насичення індивіда); - управлінська (реалізація управлінської діяльності); - захисна (збереження ідей, ідеалів, цінностей); - інтеграційна (об'єднання людей); - нормативна (визначення норм); - владна (форма духовної влади).