
- •1.Місце політології в системі сучасного суспільства.
- •2. Предмет і методи політології.
- •3. Функції політології, її значення.
- •4. Стадії розвитку політології.
- •5. Політична думка Стародавнього світу (Конфуцій, Шан-Ян, Платон, Аристотель).
- •6. Особливості політичної думки Стародавнього світу (Цицерон, Лукрецій Кар).
- •7. Середньовічні релігійно-політичні концепції (Аврелій Августин, Фома Аквінський).
- •8. Політичні вчення Нового часу: загальна характеристика.
- •9. Політичні погляди Нікколо Макіавеллі.
- •10. Політичні погляди Джона Локка
- •11. Утвердження марксизму та його внесок у політологію.
- •12. Політична думка Київської Русі
- •13. Основні політико-світоглядні уявлення в Україні XIV – 1 пол. XVII ст. На Україні.
- •14. Політична думка України в період Національної революції середини XVII ст.
- •15. Політична думка України в сер. XVII – XVIII ст.
- •16. Політична концепція х. Філалета.
- •17. Особливості української політичної думки XIX – XX ст.
- •18. Сучасний стан розвитку політології в Україні.
- •19. Сутність політики.
- •20. Функції політики.
- •21. Сутність поняття «влада»
- •22. Основні ознаки і функції влади.
- •23. Політичне життя та його характерні риси.
- •24. Політична діяльність.
- •25. Сутність і структура політичного процесу.
- •26. Поняття субєктів та обєктів політики.
- •27. Соціально-етнічні спільності: народ, етнос, нація.
- •28. Ознаки держави.
- •29. Функції держави. 30. Внутрішні функції держави. 31. Зовнішні функції держави.
- •32. Головні стадії процесу законодавства.
- •33. Поняття «виконавча влада»
- •34. Основні форми державного устрою.
- •35. Основні характеристики правової держави.
- •36. Поняття «політична партія».
- •37. Причина виникнення політичних партій.
- •38. Способи утворення політичних партій.
- •39. Функції політичних партій.
- •40. Класифікації партій (за класовою визначеністю, за ставленням до суспільного прогресу, за ставленням до влади).
- •41. Класифікації партій (за формами і методами правління, за принципами організації та членства у системі влади).
- •42. Класифікації партій (за ідеологічним спрямуванням, за віросповіданням).
- •43.Типи партій
- •44.Поняття громадсько-політичних організацій та рухів.
- •45. Класифікація громадсько-політичних організацій та рухів (за економічними інтересами, за методами діяльності та правового статусу, за видом діяльності).
- •46. Типи політичних рухів.
- •47.Політична свідомість: сутність та основні характеристики.
- •48.Політична культура як явище політичного життя.
- •50. Типи політичної культури (за Алмондом).
- •51.Загальна характеристика основних соціально-політичних доктрин сучасності.
- •52.Сутність консерватизму, його походження та основні риси.
- •53.Неоконсерватизм, його сутність.
- •54.Лібералізм і неолібералізм.
- •55. Соціалізм. Соціал-демократична політична доктрина, її сутність.
- •56.Основні течії сучасного радикалізму.
- •57.Сучасний екстремізм.
- •64.Україна в сучасному геополітичному процесі.
- •65.Глобальні проблеми сучасності, їх характеристика. 66.Критерії глобальних проблем. 67.Основні глобальні проблеми.
- •68.Глобальні проблеми і політика.
- •69.Роль міжнародних організацій у вирішенні глобальних проблем.
- •70.Проблеми війни і миру в сучасних умовах.
- •71.Сутність і роль політичної ідеології в житті суспільства.
- •72.Місце і роль політичного лідера в суспільному житті.
- •73.Культ особи як політичний феномен.
- •74.Права і обов`язки людини в сучасному світі.
- •75.Конституція України про права, свободи та обов`язки громадян України.
33. Поняття «виконавча влада»
Викона́вча вла́да— одна з трьох гілок державної влади відповідно до принципу поділу влади. Розробляє і втілює державну політику, спрямовану на забезпечення виконання законів, та управляє сферами суспільного життя. Має можливість самостійно приймати рішення, необхідні для виконання цих завдань, проте є підзвітною законодавчій гілці влади. За дотриманням чинного законодавства, в тому числі і органами виконавчої влади, слідкує судова влада. Виконавча влада реалізується державою через уряд (президента) і його органи на місцях. Уряд (президент) здійснює верховне політичне керівництво і загальне керування справами суспільства. Урядова влада може складати прерогативу однієї особи (у президентських республіках) або колегіального органа. У першому випадку уряд виступає як група найближчих радників глави держави - президента, а повноваження уряду є похідними від повноважень останнього. В другому випадку уряд формується на основі спеціальної процедури за участю парламенту. Він повинен, за загальними правилами, користуватися підтримкою парламентської більшості і мати власні повноваження. Уряд покликаний забезпечити охорону існуючого порядку, захист зовнішніх інтересів держави, здійснення економічних, соціальних та інших функцій у сфері державного керування. Уряд (президент) призначає на вищі військові і цивільні посади, у його веденні знаходиться адміністративний апарат. Найбільш значимі рішення, що породжують юридичні наслідки і відповідальність за їхнє виконання, уряд видає у виді регламентарних актів. Крім, власне, регламентарної влади, уряд може мати право на видання актів делегованого законодавства. Уряд більшості країн має право законодавчої ініціативи і може робити вирішальний вплив на законодавчий процес. За проведений курс і здійснювану управлінську діяльність, уряд несе, як правило, солідарну політичну відповідальність. Відмова уряду в довірі виражається в суворій юридичній формі і шляхом спеціальної парламентської процедури. Вотум недовіри призводить до відставки уряду і, за загальним правилом, до його заміни новим. Проте уряд (з метою зрівноважування влади) може, не виходячи у відставку, вдатися до дострокового розпуску парламенту (нижньої палати) і проведенню позачергових загальних виборів. В усіх країнах передбачається можливість притягнення голови уряду або його члена до судової відповідальності за вчинення злочинних діянь. При цьому обвинувачення подається парламентом або нижньою палатою, а розгляд і рішення справи віднесене до юрисдикції або конституційного суду, або верхньої палати парламенту. Виконавча влада на місцях здійснюється за допомогою або призначених центром місцевих органів виконавчої влади, або виборних органів місцевого самоврядування. Звичайно, керівництво місцевими справами доручається призначеному представнику центральної влади - губернатору, префекту. Він очолює апарат місцевого керування, що складає частину апарату державного керування. У випадку, коли керування реалізується виборними органами, вони мають визначену самостійність стосовно центральних органів виконавчої влади...