14. Політична думка України в період Національної революції середини XVII ст.

Національно-визвольна революція середини XVII ст, і створення козацько-гетьманської держави започаткували нову фазу розвитку української політичної думки (середина XVII-XVIII ст.). Цей період її еволюції характерний насамперед посиленою увагою до осмислення проблем міжнародних союзів і міждержавних об'єднань України з Польщею, Росією, Османською імперією, Кримським ханством та іншими суб'єктами тогочасної міжнародної політики, визначенням політичного статусу українського народу і створенням перших конституційно-правових документів.

Розв'язання порушених проблем було запропоноване на державному рівні Б.Хмельницьким (1595-1657) у "Березневих статтях" 1654 р. та І.Виговським (?-1658) і Ю.Немиричем (1612-1659) у "Гадяцькому трактаті" 1658 р. У першому випадку йшлося про встановлення міждержавного (передусім воєнного) союзу з Росією, у другому - про створення федералістського об'єднання Польщі, Великого князівства Литовського та України. Обидва політико-правові документи не були повністю реалізовані: у першому випадку - через свідоме порушення Росією умов укладеної угоди, у другому - через відсутність соціальної бази.

Вагомий внесок у розвиток української політичної думки зробила Києво-Могилянська академія й її засновник П. Могила (1596-1648 рр.), який:

розвинув ідею верховенства православної церкви, яка протиставлялася польському королеві;

виступав за підвищення ролі церкви у державі та суспільстві, її контроль за освітянським життям країни;

був проти втручання держави у церковні справи;

в цілому відводив церкві роль радника, а не верховника.

Серед найважливіших документів, які розкривають складні проблеми політичної боротьби, зміст тогочасних політичних ідей українського суспільства, слід назвати документи Пилипа Орлика (1672-1742 рр.). Ним розроблено досить прогресивні документи: "Вивід прав України", "Угода та Конституція". Проект Конституції П. Орлика за демократичною спрямованістю не мав на той час аналогів в Європі. П. Орлик, спираючись, як він зазначає, на традиції Київської української державності, тобто з часів Київської Русі, проголошує, "виводить" право України на самовизначення і незалежне державне існування: "Україна з обох боків Дніпра має бути на вічні часи Вільною від чужого панування". Рішуче засуджуючи царизм за те, що він зрадів козаків, порушив умови договору 1б54 р., П. Орлик пише: "Але які б великі не були московські насильства, вони не дають ніякого закон¬ного права москалям щодо України. Навпаки, козаки мають за собою право людське й природне, один із головних принципів якого є: "народ завжди має право протестування проти гніту і привернути вживання своїх стародавніх прав...". У своєму "Виводі прав України" П. Орлик, обстоюючи право на незалежність і соборність українських земель, звертається до суті тогочасного міжнародною права, виступаючи проти його неправиль¬них концепцій. Він говорить, що іноземні держави не повинні санкціонувати і потурати насильству сильної держави над слабкішими. Указані думки П. Орлика яскраво свідчать про його високий освітній рівень, правову і політичну культуру, що в його особі Україна мала визначного громадсько-політичного діяча.