Методи навчання(класифікація на основі джерела знань).

Класифікація на основі зовнішніх форм прояву методів навчання

В основі класифікації – джерела знань, а також характер чуттєвого спримання (слух, зір, дотик). Такий підхід дозволив виділити словесні, наочні та практичні методи навчання (традиційна класифікація).

До словесних методів належать: розповідь, пояснення, лекція, бесіда, інструктаж, робота з книгою, навчальна дискусія, диспут. До наочних – спостереження, демонстрування та ілюстрування. До практичних – вправа, лабораторна робота, практична робота, дидактична гра.

словесні методи - розповідь-пояснення, бесіду, лекцію.

Розповідь-пояснення використовується під час навчання учнів у початковій школі. За метою виділяються такі види розповіді: розповідь-вступ, розповідь-повість, розповідь-висновок. Ефективність зазначеного методу залежить го-ловним чином від уміння вчителя розповідати, дохідливості та доступності інформації, від поєднання його з іншими методами навчання.

Бесіда відноситься до найдавніших і найпоширеніших методів дидактичної роботи. Її майстерно використовував ще Сократ. Провідною функцією даного метода є мотиваційно-стимулююча. Бесіда - це діалог між учителем та учнем, який дає можливість за допомогою цілеспрямованих і вміло сформульованих питань спрямувати учнів на активізацію отриманих знань. Учені виділяють індуктивну та дедуктивну бесіду.

Саме з допомогою їх учитель активізує діяльність учнів, ставлячи їм запитання для розмірковування, розв'язання проблемної ситуації.

Лекція в 9¬12-х класах служить для пояснення важкої та складної теми; її типовими ознаками, перенесеними з вищої школи, є тривалість запису плану та рекомендованої літератури, уведення та характеристика нових понять, розкриття та деталізація матеріалу, завершальні висновки вчителя, відповіді на запитання.

Основне джерело в перерахованих методах - слово вчителя. Мовна культура вчителя - одна з важливих умов його професіоналізму. «Добре вміє розповідати», «можна заслухатись» - часто говорять учні про вчителів, які досконало володіють методами навчання.

Наочні методи - ілюстрація, демонстрація

Ілюстрація - допоміжний метод при словесному методі, її значення полягає в яскравішому викладенні та показі власної думки. Засоби ілюстрації (картинки, таблиці, моделі, муляжі, малюнки тощо) є нерухомими, вони мають «оживати» в розповіді вчителя. Дидактики не рекомендують вивішувати або виставляти засіб ілюстрації заздалегідь (на початку уроку), щоб не привернути до нього увагу учнів, щоб ілюстрація не була достроковою до того моменту, коли для вчителя настане час скористатися наочним посібником.

Демонстрація характеризується рухомістю засобу демонстрування: навчальна телепередача або кіно-відеофільм чи його фрагмент; діюча модель, дослід з фізики або хімії; спостереження за погодою (у початковій школі); досліди у шкільній теплиці, робота на пришкільних ділянках.

практичні методи: досліди, вправи, навчальна праця. Лабораторні та практичні роботи, твори, реферати учнів

Ці методи не несуть нової навчально-пізнавальної інформації, а служать лише для закріплення, формування практичних умінь при застосуванні раніше набутих знань. Більшість дітей активніше сприймають практичні методи, ніж словесні.

Методи наукового дослідження

Методика викладання літератури може користуватися двома типами наукових досліджень — емпіричним і теоретичним. Емпіричний тип дослідження — це опис окремих фактів, спосте­режень. Емпіричний матеріал має наукову цінність, якщо дослідник уміє відповідно узагальнювати і теоретично осмислювати його.

У практиці роботи вчителів, крім позитивного, є і свої негативні моменти. Нове не легко пробиває собі дорогу. Тому потрібно побороти і певний консерватизм учителів. Нове, мало вивчене і теоретично не досить обґрунтоване, іноді набирає характеру моди, зовнішнього захоплення. Те, що поширене, ще не значить життєво виправдане і обґрунтоване. Тому важливого значення набуває експериментальна робота, завдяки якій удосконалюються форми, методи викладання літератури в середній школі.

Уміння досліджувати, науково узагальнювати факти потрібне не лише науковцеві, а й учителю, який, шліфуючи свою педагогічну майстерність, повинен навчати учнів, аналізувати свою роботу, бачити в ній успіхи та невдачі. Серед основних методів наукового дослідження процесу вивчення літе­ратури в школі виділяють такі:

I. Метод цілеспрямованого спостереження. Він дає можливість не лише зафіксувати педагогічні явища, а й побачити їх у розвитку, дії. Цілеспрямо­ване спостереження повинно мати чітко виражену мету, наприклад: вивчити стан використання в школі технічних засобів навчання, узагальнити досвід роботи вчителя щодо проведення семінарських занять і т.д.

Чітко визначивши мету наукового спостереження, не втручаючись у суть педагогічного процесу, дослідник фіксує окремі факти, на основі ана­лізу яких робить свої висновки

Метод довготривалого цілеспрямованого спостереження доповнюється різноманітними способами виявлення певних змін у тих явищах педагогічного процесу, що стали об'єктом наукового дослідження. Це безпосередні спосте­реження за педагогічним процесом, бесіди експериментаторів з учнями, багаторазові контрольні зрізи, що дають можливість зафіксувати окремі моменти динамічного процесу.

II. Важлива роль належить методу масового усного і писемного опитуван­ня учнів, яке може проводитися у різній формі. Це індивідуальні бесіди, контрольні роботи, відповіді на запитання анкети, письмові твори. На основі масового опитування можна, наприклад, зробити висновки про рівень викла­дання літератури в школі, про сприймання учнями окремих творів, про особливості літературного розвитку в різних класах.

III. Процес наукового дослідження не може обмежуватися пасивним спо­гляданням і фіксуванням фактів. Він вимагає й активного втручання в роботу школи. На цій основі формується педагогічний експеримент. Його мета — перевірка старих і вироблення нових методичних рекомендацій, аналіз педагогічних явищ. Для проведення експе­рименту в більшості випадків обирається два класи — контрольний і експери­ментальний, причому за своїм розвитком учні обох цих класів повинні бути рівні. На основі гіпотези, тобто наукового передбачення можливих результа­тів, експериментатор розробляє методику, за якою і будується робота з учнями.