Література як навчальний предмет у сприйнятті учнів ( Педагогічна і соціальна проблема).

Успішність керованого вчителем педагогічного процесу, залежить від врахування можливостей дітей, знання закономірностей сприйняття мистецтва учнями. Виховний вплив художнього твору на читача великою мірою залежить від розвитку його емпатію, тобто здатності відчувати іншу людину. Сприйняття художнього твору це глибоко індивідуальний творчий процес, який залежить від багатьох суб’єктивних факторів. У кожної людини своє бачення твору, власна система моральних, духовних та естетичних цінностей. Повноцінність сприймання учнями художньої літератури досягається тоді, коли у їхній свідомості постають змальовані автором картини, взаємозв’язаний ланцюг подій образів компонентів твору. Це вимагає від них добре розвиненої уяви. Уява може бути творча і репродуктивна. Творча уява розвиває у дітей уміння конструювати нові образи, ідеї. Менш важливу роль відіграє і відтворююча репродуктивна уява. Чим розвиненіша вона в учня, тим більш він здатний точніше, адекватніше відтворити художні деталі тексту без власних доповнень і змін. За характером сприймання художніх творів учнів можна умовно поділити на чотири групи.

До першої групи можна віднести тих, які переважно зосереджують увагу лише на розвитку сюжету твору, не бачать авторського підтексту, не сприймають художній твір в єдності форми і змісту.

До другої групи відносять учнів, які уміють визначити роль окремих компонентів художньої структури, проте ці компоненти ще не сприймаються ними в єдності і взаємозумовленості.

В учнів з третім типом відтворюючої уяви також виникають неадекватні художньому тексту уявлення, але ці учні намагаються контролювати їх текстом художнього твору.

ДО четвертої групи відносять найбільш чутливих до художнього слова дітей, у яких добре розвинена відтворююча і творча уява і які сприймають художні образи з достатньою повнотою.

Якість сприйняття учнями художнього тексту зумовлюються не лише характером уяви учня.

Літературний твір як вид мистецтва

Вивчення літератури як мистецтва слова передбачає осягнення твору красного письменства у його художній цілісності, у єдності форми і змісту.

Ці загальновідомі закономірності стосуються в однаковій мірі аналізу твору по образах, проблемно-тематичного чи за розвитком дії: незалежно від обраного шляху аналізу літературний твір має бути сприйнятий у своїй художньо-естетичній цілісності, в якій лише й можливий його духовно-збагачуючий мистецький вплив на думки і почуття учнів.

На це звертали увагу методисти і літературознавці минулого, автори багатьох сучасних досліджень — Г.О. Гуковський, Т.Ф. Бугайко і Ф.Ф. Бугайко, Т.Ф. Курдюмова, Є.А. Пасічник, М.К. Гей, В.В. Виноградов, Т.Г. Браже та інші [5; 6; 7].

І це зрозуміло: твір мистецтва слова є явищем художнім, у якому проявляє себе зверхсумарність цілого — воно більше від суми елементів, з яких складається [1; 444].

Виникнення у цілого якостей, відсутніх у його частин, що носить назву емерджентності, стосовно мистецтва взагалі і, зокрема, літератури розуміють як художність, що проявляється у цілісності літературного твору [2; 124].

Отже, цілісність твору — це та морфологічна єдність, яка забезпечує існування його зверхсумарного художнього змісту. А тому вивчати твір як явище мистецтва слова можна лише в тій цілісності, в якій проявляється його художність. В іншому випадку перед нами буде не художній твір літератури, а його імітація.

Саме в феномені художності — таємниця тієї духовної сили, заради якої кожне суспільство використовує можливості мистецтва і літератури для виховання і духовного збагачення своїх громадян, бо ця сила здатна впливати на розум і почуття, розвивати уяву і формувати моральний світ людини. І це закономірно: відкриття зверхсумарного смислу твору виступає як усвідомлення того, що не названо словами, а сам акт такого відкриття є творчим актом читача. Так у співтворчості з письменником формується творчий духовний потенціал учня.

Уроки словесника мають давати молоді радість і натхнення. Як цього досягти? Насамперед через розкриття багатства та краси мистецтва слова. А звідси висновок: необхідно вчити дітей читати. Ідеться не про елементарну техніку читання, а про вміння заглибитись у твір, осягнути глибину його змісту, захопитись його красою. Іноді викладач зводить нанівець емоційність сприймання дітьми прочитаного. Так, програма спрямовує увагу на ту чи іншу сторону виучуваного твору. Учні мають усвідомити, зрозуміти всі аспекти творів. Але не обов'язково, щоб вони заучували наведені формулювання напам'ять, як математичні правила чи фізичні закони. І зовсім неприпустимо, щоб це робилось у відриві від художнього тексту. Хай учні прочитають твір, замисляться над зображеним у ньому життям, відгукнуться на хвилювання письменника. Тоді вони самі скажуть, які явища життя відображені у творі, які думки в ньому висловлені.

Нашим завданням є навчити дітей сприймати й осмислювати художній твір як вид мистецтва. А цього не можна зробити без захоплення, без радісного відчуття краси, без сердечного хвилювання, яке би передалось і дітям. Читання покликане дати дітям гедоністичну насолоду, радувати та хвилювати їх. Отже, на заняттях літератури має зайняти належне місце виразне читання уривків поетичних і прозових творів, що особливо сподобались і найбільш варті ідейно-естетичної характеристики твору. На заняттях із літератури має звучати художнє слово, яке читається напам'ять. І тут зразком буде викладач. Чим більше знає він напам'ять художніх творів, тим вище цінують учні його уроки.

Емоційність мусить подружити дітей з літературою та допомогти засвоїти багатства духовної культури. Проте одних емоцій мало. Почуття стає змістовним і глибоким, коли воно освітлене свідомістю. Так і при сприйманні літературного твору. Хай учні не тільки віддаються почуттям, а й думають над твором, замислюються над зображеними в ньому явищами життя, порівнюють, співставляють, роблять висновки про те, що та як зображено у творі. Слід окреслити основні лінії вивчення художнього твору.

- Сприймання твору через самостійне читання чи слухання, переважно емоційне. Тут активізується уява учнів, образне мислення, в їх свідомості відтворюються змальовані письменником картини, сцени й епізоди. Це обов'язкова й необхідна умова засвоєння твору. Неприпустимо вести будь-які розмови про твір, не прочитавши його.

- Осмислення прочитаного, роздумування над ним. Іншими словами - це аналіз твору, коли активізується понятійне мислення учнів, але неодмінно з опорою на емоційне сприймання, на образне мислення. Читачі знову уявляють змальовані письменником картини життя й роблять висновки про типовість зображення, виражені у творі думки, художню майстерність автора. Розглядаються такі компоненти, як загальна побудова твору, розвиток сюжету, система персонажів, інші художні особливості. При цьому обов'язково слід зберегти емоційність першого сприйняття, щоб образне та понятійне у свідомості дитини зливалось, а емоційно-виховний вплив ставав глибшим.

- Це своєрідний вихід за межі твору. Кожний викладач знає, які несподівані запитання часом виникають на заняттях літератури. І викладачеві слід завжди бути напоготові, щоби спрямувати бесіду, обговорити різноманіття поглядів. І дуже добре, коли прочитане у творі співставляється з дійсністю, з особисто пережитим. Образи літературного твору допомагають дитині осмислити її життєві враження, розв'язати складні питання побуту, поведінки, взаємин у колективі і ще ширше - проблеми характеру, громадського обов'язку, формування світогляду.

Художня література відтворює життя в образах. Із цього ми мусимо виходити, обмірковуючи методику аналізу літературного твору. Художній образ має дві протилежні та разом із тим взаємозумовлені сторони: конкретність, тобто живе відтворення у формах самого життя, й узагальнення. Перша сторона літературного образу сприймається нами безпосередньо. Читаючи, ми уявляємо людей, про яких пише автор, милуємось картинами природи, спостерігаємо, ніби очевидці, зображені у творі події. Друга - розкривається через міркування, роздумування над прочитаним. Під час повноцінного творчого читання обидві сторони художнього образу сприймаються нами нероздільно. У такій діалектичній єдності і треба аналізувати літературний образ. Тільки за такої умови досягається повнота емоційно-естетичного виховного впливу мистецтва.

Під час реалізації виховних завдань неабияку роль відіграє також інтерес до особи письменника. Молодь виховують не тільки емоційно сприйняті художні образи, а й біографії їх творців. Сміливість ідей, проголошених митцями, благородство їх поглядів, патріотичні почуття - усе це захоплюючий приклад для сучасного покоління.