Становлення методики в умовах Центральної Ради та 20 – 30х р.Р.

Значною подією в справі широкого утвердження у школах укр. літ. Як навчального предмета було проголошення Українською Центральною Радою незалежної української держави. Короткочасний період з 1917 по 1920 р. увійшов в історію освіти як роки інтенсивного відродження національної школи.

У перші роки існування радянської влади на Україні не було ні офіційних програм, ні підручників. Це був складний етап в історії нашої педагогічної думки, часи методологічного і методичного розброду та стихійності, роки шукань наукової обгрунтованої системи літературної освіти учнів. У літературознавстві поширилися різні концепції. Одні автори обстоювали формалістичний підхід до художнього твору, інші намагалися утвердити вульгарний соціологізм.

У розпорядженні вчителів-словесників не було потрібних методичних посібників. Лише у 1921 році з'являється книга О.Дорошкевича «Українська література в школі», в якій давалися практичні поради словесникам щодо організації роботи з художнім твором. Проте книга О.Дорошкевича не розв'язувала найголовніших проблем літературної освіти учнів. Вона не ґрунтувалась на єдиній методологічній основі.

У 1921 році робиться перша спроба визначити обсяг знань учнів з літератури. У «Пораднику по соціальному вихованню дітей» За сім років навчання в школі діти мали ознайомитися з великим за обсягом матеріалом, включаючи «Слово о полку Ігоревім», апокрифи та інші жанри середньовіччя, а також твори класичної та тогочасної літератури. Такі максималістські плани не можна було практично реалізувати в школі.

З 1924 року вивчення української літератури в школах УРСР спрямовується в русло «комплексної системи. Література в школі втратила своє самостійне значення як окремий предмет. Художні твори використовувалися лише як службовий матеріал для ілюстрування певних суспільствознавчих тем («Місто і село», «Капіталісти і пролетаріат», «Світова класова боротьба» та ін.).Це було відкрите оголошення війни будь-якій рутині і догматизму...

Комплексна система проіснувала недовго. У січні 1928 року відбулася Всеросійська конференція учителів-словесників. На ній було поставлено питання про необхідність створення на глибокій науковій основі курсу методики викладання літератури, який озброював би вчителя-словесника вмінням правильно керувати педагогічним процесом.

Шукання нових, науково обґрунтованих форм роботи з учнями нерідко приводило до нічим не виправданого прожектерства. У 20-і роки в школах вводиться "метод проектів". Учні йшли у навчальний час на фабрики, заводи, установи, випускали там стінгазети, влаштовували виступи і концерти, читали робітникам художню літературу. У школах практикувалось і таке нововведення, як Дальтон- план. Класно-урочна система була ліквідована. Щоденно одержавши від учителя інструктаж та завдання, учні працювали за індивідуальним графіком, вільно розпоряджались своїм робочим часом.

Видозміненою формою Дальтон-плану був бригадно-лабораторпий метод. Суть його полягала в тому, що клас ділився на кілька бригад, кожна з яких одержувала певні завдання. Про виконання цих завдань на заключних заняттях звітувалися бригадири.

У 30-х роках було також багато труднощів у розв'язанні проблем літературної освіти учнів. Серед методистів, що мали великий вплив на школу, слід відзначити А.Машкіна, і О.Білецького. А.Машкін ставив на перше місце ідейне спрямування художнього твору,а О.Білецький намагався привернути увагу вчителів до питань художньої майстерності митців.

З 1930 по 1933р. на Україні припинено процеси українізації. Українська система освіти була уніфікована із загальносоюзною. Тоді ж почався процес скорочення кількості національних шкіл, в яких уже навчалося більше, ніж 92% дітей рідною мовою. На цей час припадає і початок масових репресій проти діячів культури, освіти, науки. Навчанню й вихованню учнів був нанесений серйозний удар.

У 30-х pp. були ліквідовані українські школи в регіоні Зеленого Клину, на Дону, де з давніх давен проживали українці. У той період українська література як окремий предмет не вивчалася. Видані тоді підручники називалися просто «література».До виходу в світ стабільних підручників учні переважно користувалися робочими книгами, які дуже часто змінювались. Це вело до безсистемності знань учнів. Підручники з літератури для середньої школи 30-х років несли на собі помітний вплив вульгарного соціологізаторства.

У 1931-1932 pp. в школах України використовували підручники Н.Павлишина, Н.Склярова, А.Ярмоленка. Якість їх була надзвичайно низька. Вони не відповідали віковим можливостям дітей. 29 березня 1933 року колегія Наркомосу освіти УРСР постановила скласти єдину програму і "підручники з літератури для 5,6,7,8 груп (з українською і російською мовами навчання. У 30-х роках накреслюється та система літературної освіти, яка в своїй основі збереглася і до нашого часу.

Значну роль у розвитку наукової методичної думки відіграли спроби систематизувати курс методики викладання літератури. У 1939 році з'являється «Методика преподавания литературы» В.Голубкова, у 1940 — «Очерки по методике литературного чтения» М.О.Рибникової, тоді ж виходить книга «Методика літературного читання в V-VII класах середньої школи» П.Волинського і А.Снєжкової. Ці книги допомагали вчителям долати авторитарність у викладанні літератури, яка була особливо характерна для школи 30-х років, шукати нові форми роботи, які ґрунтуються на уважному ставленні до учня як активної сили педагогічного процесу.