Особливості вивчення епічних творів

Епічні твори різноманітні за своєю специфікою. Це: казка, оповідання, байка, новела, повість, роман та ін. Основою епічного твору є сюжет. Важлива роль в епічному творі належить і поза сюжетним елементам – портретам, пейзажам, описам, ліричним відступам.

Своєрідність епічного твору осмислюється учнями поступово. На перших етапах їх літ-рної освіти основна увага переважно зосереджується на розвитку сюжету, особливостях вчинків персонажів. Важливою умовою повноцінного усвідомлення твору є також вихід за рамки сюжетної основи, вміння висловлювати авторський підтекст. Важливо вчити учнів зіставляти епізоди твору, бачити логічну доцільність у загальній композиційній побудові, простежувати поступове відтворення людських характерів. Робота над композицією епічного твору ведеться у всіх класах. П’ятикласники вже можуть простежити тісний взаємозв’язок картин, епізодів епічного твору. Наприклад, вивчаючи оповідання «Ялинка» М. Коцюбинського діти міркують над тим, з якою метою дається опис хатньої обстановки Якима, як це допомагає читачеві зрозуміти вчинки Василька. Учнів слід вчити робити висновки про авторську позицію на основі загального звучання твору. Вони повинні добре розуміти, що хотів автор сказати своєму читачу, як він ставиться до тих подій, що зображує, до персонажів, яких змальовує.

У засвоєнні предметного змісту епічного твору велика роль належить складанню планів. Це привчає учнів стежити за розгортанням сюжету, бачити чітку послідовність взаємопов’язаних між собою картин життя, своєрідність побудови твору, особливості описів, причинно-наслідкові, часові та просторові зв’язки між його окремими компонентами. За характером мовно-стилістичних засобів розрізняють звичайний, цитатний і комбінований плани; за побудовою – прості і складні; за змістом – плани переказу сюжету чи окремих його епізодів.

Особливості вивчення жанрів унт на уроках літератури.

Значне місце у шкільній програмі з літератури відводиться вивченню УНТ, ознайомлення з її різновидами. Вона представлена багатьма жанрами. Це казки, прислів,я і приказки, загадки, пісні, думи, легенди, перекази, дотепи, анекдоти.

Визначальною рисою фольклору є колективний характер його творення. Звідси – варіативність його жанрів, відсутність певної усталеності текстів. А це й дає можливість у процесі вивчення УНТ спиратися на фольклорні твори, які побутують у даній місцевості, зіставляти їх варіанти. Наприклад, зайомлячи 5-класників з тим, що таке прислів,я, даємо учням завдання записати від старших кілька зразків приказок ти прислів,їв на певні теми (про працю, досвід, знання, розум, явища природи, певні людські вади).

Поняття про УНТ учні набувають і збагачують протягом усіх років навчання в школі. УНТ і література тісно пов,язані між собою. Всі великі письменники виростали на грунті фольклору, а тому в їхніх творах можна часто зустріти спільні з фольклором образи, теми, сюжети, образотворчі засоби.

Як і в літературі, серед фольклорних творів помітно виділяються епічні, ліричні і драматичні, а в межах кожного з цих родів – жанри і їх різновиди, що відзначаються своїми особливостями. З урахуванням цього й аналізуються фольклорні твори у нових контекстах епох, коли читач співвідносить їх з фактами нової дійсності.

Жоден з жанрів літератури не користується такою популярністю у дітей як народна казка. Це чудовий засіб розвитку у них фантазії, засвоєння суспільного досвіду. Вивчення казки переважно включає такі етапи:

1. Підготовка учнів до сприймання казки.

2. Читання чи розповідь казки вчителем або прослуховування твору у виконанні майстрів художнього слова.

3. Робота над текстом казки.

4. Повторне читання казки (можливе і з елементами інсценування)

5. Виготовлення ілюстрацій до окремих епізодів казки.

Слід відзначити, що далеко не кожна розповідь казки залишає незабутнє враження у дітей. Якщо оповідач не подбає, щоб зберегти художньо-стильові особливості казки, якщо розповідь сюжету буде зводитись до простого відтворення подій без збереження повного художнього колориту, казка втратить свою естетичну силу і привабливість. Тому вчитель повинен, розповідаючи казку, обов,язково використовувати традиційні зачини, казкові образи і прийоми.

Під час аналізу необхідно досліджувати логіку тих життєвих подій, які змальовані в них, психологічно вмотивовувати поведінку героїв, ставити питання, які спонукають дітей помислити, поміркувати: чого вчить той чи інший казковий персонаж? Які думки і почуття народу висловлені у казці? Що схвалюється, а що засуджується у ній?

Щоб успішно керувати процесом осмислення і конструювання учнями казкових образів, учитель-словесник повинен враховувати особливості казки як специфічного жанру фольклору. Учні засвоюють казкові прийоми тільки тоді, коли безпосередньо працюють над текстом твору, спостерігають за його художньою структурою.

Психологи вказують, що існують так звані алгоритми казкових образів. Найважливіші з них такі:

А) аглютинація – поєднання ознак, властивостей предметів, які природно не поєднуються, зближення тих явищ, які не зближуються, перенесення предметів і явищ у нові часові та просторові відношення.

Б) гіперболізація – різке перебільшення з відповідною художньою метою властивостей людей, явищ.

В) персоніфікація і метаморфози.

Казка як своєрідний фольклорний жанр складалася протягом багатьох віків. Зберігалися і передавалися з покоління в покоління образно-стилістичні прийоми. Так виробилися усталені форми, певний загальноприйнятий стиль викладу. Тому під час розгляду певної казки необхідно звертатися до інших взірців, що й дасть можливість учням зробити потрібні наукові узагальнення.

Тему «Прислів,я» учні вивчають у п,ятому класі. У молодших класах вони вже знайомилися з народними афоризмами, в яких розкривається мудрість народу, його спостережливість, життєвий досвід. Та і в повсякденному житті діти часто зустрічаються з прислів,ями, які побутують у розмовній мові.

Учнів не важко підвести до висновку, що прислів,я – це коротенькі, влучні народні вислови повчального змісту. Складність полягає в тому, що далеко не всі діти розуміють зміст багатьох народних прислів,їв. Прислів,я, що вживаються в прямому значенні здебільшого зрозумілі учням. Значно важче усвідомлюють вони вислови, які вживаються і в прямому і в переносному значенні. Не всі учні можуть збагнути широту того узагальнення, яке містять у собі приказки і прислів,я.

Оскільки в 5-класників ще слабо розвинуте абстрактне мислення, вчителю необхідно практикувати такі види роботи, які дадуть можливість зіставляти зміст окремих прислів,їв з конкретними життєвими епізодами. Можна, наприклад, запропонувати учням дібрати народні афоризми до певних життєвих ситуацій.

Слід загальними рисами охарактеризувати учням, що таке приказка. Практично 5-класники ще не вміють розрізняти приказку від прислів,я, а тому легко ототожнюють їх. Вчитель повинен звернути на це увагу.

Важливо, щоб учні усвідомили, що приказки і прислів,я узагальнюють соціально-історичний досвід народу. З цією метою вчитель повинен на уроці використовувати народні вислови, створені в різний історичний час.

Уроки, на яких вивчаються загадки, викликають інтерес у дітей. Певні уявлення про загадку як поетичний жанр фольклору учні вже мають. Загадки їм відомі з ранніх років, до того ж вони знайомилися із загадками в молодших класах.

По-різному можна розпочати вивчення теми «Загадки». Одні вчителі вдаються до активізації попередніх знань дітей, інші пропонують п,ятикласникам відгадати ряд загадок, на основі чого робляться певні висновки і узагальнення.

Важливим засобом активізації учнів є конкурси. Їм можна запропонувати гру: хто назве найбільшезагадок на певну тему (наприклад, про їжака, зайця, цибулю, книгу, олівець тощо).

Які форми роботи не практикував би учитель на уроці, вони повинні бути спрямовані на те, щоб п,ятикласники зрозуміли естетичну функцію загадок. Вона полягає в тому, аби відкривати у звичайних, буденних явищах багато цікавого, поетичного, збагачувати уяву, розвивати у людей кмітливість, тренувати пам,ять.

Велика значення для засвоєння жанру загадки мають творчі оботи учнів. Успішне свідоме виконання практичної роботи – складання загадок – включає такі етапи:

А) вибір предмета зображення і засвоєння учнями відповідної інформації про цей предмет

Б) виділення його найхарактерніших ознак

В) вибір форми вислову

Г) передача думки в поетичній формі.

При вивченні народних піснь та дум, актуальним буде прослуховування іх аудіозапису. Розповідь учителя перед прослуховуванням викличе в учнів відповідні естетичні переживання, що сприятиме кращому сприйманню твору. Можна йти іншим шляхом. Спочатку учні знайомляться з текстом твору і відзначають, який настрій виражається в ньому. Потім учитель запитує, якою, на їх ній погляд повинна бути мелодія пісні й чим це зумовлено. А потім учні прослуховують пісню у виконанні актора.

Запитання, які ставляться учням у процесі у процесі аналізу народних пісень, спрямовані переважно на те, щоб виявити безпосередні емоційні реакції, почуття дітей, викликані зустріччю з піснею, допомогти їм зрозуміти основний зміст її поетичних картин і образів.

Важливо також розкрити значення образної символіки, властивої народній творчості.

Учні нерідко ототожнюють думу та історичну пісню, бо за своїм змістом вони близькі. Тому варто з учнями зіставити ці жанри фольклору, щоб побачити своєрідність кожного з них. Корисно практикувати на уроках зіставлення дум з іншими жанрами фольклору.