Наочність і тзн на уроках літератури.

Наочність — один із важливих принципів навчання, що визначає загальну спрямованість навчального процесу, впливає на його зміст, форми і методи, допомагає позбутися абстрактності у засвоєнні учнями знань.

Обґрунтовуючи необхідність наочності на уроках літератури, методисти і вчителі часто посилаються на слова К.Ушинського: "Чим більше наших органів чуття бере участь у сприйманні якого-небудь враження або групи вражень, тим тривкіше лягають ці враження в нашу механічну, нервову пам'ять, вірніше зберігаються нею і легше потім згадуються...

Наочність — не самоціль. На ґрунті лише одних уявлень, відчуттів не можна зрозуміти суть явищ. Саме тому уроки літератури, на яких надмірно використовуються наочні посібники, не дають належного ефекту. Навпаки, часто ці уроки відзначаються низькою педагогічною результативністю, особливо тоді, коли не враховується специфіка предмета, вікові можливості дітей, дидактичні завдання уроку, характер пізнавальної діяльності учнів, бюджет часу, що є в розпорядженні вчителя.

Наочність у навчанні може забезпечити успіх лише тоді, коли вона диктується логікою навчального процесу, коли наочні образи на уроках розумно поєднуються з словом учителя. Між тим уроки літератури нерідко перетворюються в кіносеанси, а музичні "вставки" в урок ще часто мають розважальний характер. Надмірність у використанні наочності веде до певних диспропорцій у розвитку конкретного і абстрактного мислення учнів. Витісняється художнє слово — першооснова літератури.

Наочні посібники можуть використовуватись на всіх етапах вивчення літератури, під час розгляду всіх тем і розділів шкільної програми.

У науковій літературі прийнято виділяти такі види наочності.

Предметна і образна наочність. Сюди ми віднесемо різні документа фотокопії першодруків, фотознімки, окремі предмети в натурі, зокрем книжки, а також картини, малюнки, ілюстрації, портрети письменників, макети, скульптурні зображення.

Словеснообразна наочність. Прослуховування окремих уривків чи художніх творів стає засобом наочного навчання: У зв'язку зі створенням фотохрестоматій, магнітофільмів відкрилися великі можливості у використанні словеснообразної наочності.

Умовно-схематична зображувальна наочність. Одним з поширених вид її є так звані літературні карти. Вони полегшують сприймання матеріал дають можливість чіткіше уявити ті місця, які зв'язані з життям митця. Практикується демонстрування наочних посібників — таблиць з теорії літератур різних схем тощо.

Динамічна синтетична наочність. Сюди ми віднесемо аудіовізуальні засоби (екранно-звукові): кінофільми, телефільми. Ефективність наочності першу чергу залежить від усвідомлення тієї мети, заради якої звертається до неї учитель, від уміння комплексно використовувати її на уроках літер тури. Кожен вид наочних посібників має свою специфіку, яка й диктує певні особливості їх використання.

Картини й ілюстрації. До живопису вчитель-словесник може звертати під час вивчення художніх творів, біографій письменників. Це дійовий засіб розвитку мовлення дітей. Художні картини допомагають учителеві відтворити колорит епохи, в яку жив і творив письменник, а значить, і глибі вникнути в його творчість.

Звичайно, особливості аналізу картини зумовлюються і дидактичними завданнями, метою уроку, віковими особливостями, доступністю і глибиною знань учнів.

Часто демонструються на уроках літератури й ілюстрації художників. Як вид мистецтва, вони мають свою специфіку, свої особливості. Невдале використання ілюстрацій веде до спотвореного розуміння учнями твору.

Крім картин та ілюстрацій, на уроках часто використовуються портрети письменників, створені відомими художниками. Портрет — це не фото. В ньому передається духовний світ письменника, виражається ставлення ху­дожника до нього. Окремі штрихи портрета можуть вказувати на інтереси, прагнення, характер письменника, на його зв'язок з певним класом, епохою. Глибоко вникнути у зміст портрета, простежити, як та чи інша деталь його посилює психологізм образу, надати портретові значимості — все це не легко дається учням.

Технічні засоби. Проблема технічних засобів навчання багатоаспектна. Вона включає в себе і питання, що стосуються технічного обладнання шкіл, технічної доско­налості відтворюючої апаратури, якості екранних і звукових посібників і методики їх використання.

Грамзапис. У школах широко використовуються грамзаписи народних пісень, а також уривків з творів чи окремі твори письменників, прочитані майстрами художнього слова, арії з опер на тексти і сюжети літературних творів, фрагменти театральних вистав, радіокомпозиції тощо. Звукозапис став могутнім культурним рушієм, надійним помічником у роботі багатьох учителів-словесників.

Слід відзначити, що одним з перших, хто високо оцінив значення звуко­запису з метою піднесення естетичної культури учнів, був Л.Толстой. Проте широко стали практикувати грамзапис у школах значно пізні­ше, коли був налагоджений масовий випуск грамплатівок.

Тепер у розпорядженні вчителя-словесника є система звукового унаоч­нення уроків літератури. Це своєрідні звукові книги — фонохрестоматії.

З найрізноманітніших жанрів, які представлені у хрестоматії, найбільше місця відводиться художньому читанню. Саме ця обставина дає підставу твердити, що фонохрестоматія може і повинна стати ефективним засобом піднесення культури виразного читання в середній школі. Кожен літератур­ний твір має свої специфічні особливості, які зумовлюють і своєрідність ху­дожнього читання твору; до нього звертаються й тоді, коли навчають дітей виразного читання. З цією метою робиться інтонаційний аналіз тексту, прочи­таного актором.

Як уже зазначалось, до фонохрестоматії також увійшло чимало творів музичного характеру. Доцільність використання музичних записів на уроках літератури зумовлюється насамперед тим, що учні вивчають твори словесно­го мистецтва, органічно зв'язані з музикою, співом — думи, пісні тощо. До музики учителю-словеснику доводиться звертатися ще й тому, що творчість багатьох українських письменників невіддільна від неї.

Звернення до музики виправдовується ще й тим, що українські письмен­ники перебували у творчих контактах з композиторами. Музика може підсилювати естетично-виховний вплив мистецтва слова на людину.

Слухаючи музичний твір, учні вчаться бачити залежність прийомів вико­нання, а отже, й інтонацій, темпу читання художнього твору від його змісту. Тому музична інтерпретація літературного першоджерела може використо­вуватися для того, щоб учні навчилися тонально виділяти окремі картини змальовані автором.

Слід відзначити, що в практиці школи нерідко мають місце випадки, коли вчитель розглядає музичний твір як ілюстрацію до літературного твору, внаслідок чого засоби музичної виразності залишаються для учнів не розкритими ігнорується специфіка мистецтва, його образна структура — звернення де музики втрачає педагогічний смисл, воно не має навчального характеру.

Найчастіше до музики звертаються зразу ж після аналізу тих літера­турних творів, що зв'язані з нею. Це дає можливість словесникові показати, з одного боку, тісний взаємозв'язок двох видів мистецтва — музичного і словесного, з другого боку, — глибше вникнути в ту художньо-образну структуру, що властива кожному з цих видів мистецтва. Такий підхід про­диктований одним з правил методики викладання літератури: кожен твір повинен бути розглянутий з урахуванням його жанрових і композиційних особливостей та ідейного спрямування.

Іноді на уроках літератури слухають уривки з опер, написаних на сюжетах літературних творів.

Екранні посібники. Найновіший з усіх екранних посібників — навчальне телебачення. В історії школи екранні посібники типу діапозитивів використовуються давно, більш як 100 років тому. Поряд з діапозитивами на початку XX ст. в школу проникло й кіно. Педагоги нашої країни одними з перших передбачили, що кінофільми, діафільми й діапозитиви завоюють собі належне місце у пе­дагогічному процесі серед найрізноманітнішого унаочнення, яке демонстру­ється на уроках літератури.

Екранні посібники відіграють важливу роль у підвищенні ефективності викладання літератури. Далеко не завжди можна провести екскурсію, літе­ратурний похід по місцях, зв'язаних з життям митця. Кінофільми й діафільми допоможуть перенестись у музей, познайомитися з його експозицією, поба­чити документи, фотографії, скульптурні зображення письменника, його осо­бисті речі, чого не можна зробити на звичайному уроці літератури.

Екранні посібники можуть використовуватися на вступних заняттях, коли ставиться завдання ввести учнів у відповідну історичну епоху, пси­хологічно підготувати їх до сприймання нової теми, з'ясувати історію напи­сання художнього твору; під час вивчення життєвого і творчого шляху пись­менника; у процесі роботи учнів над текстом художнього твору (показ твор­чої лабораторії письменника, сценічне втілення твору й ін.); на підсумкових заняттях, коли дається оцінка художнього твору, визначається роль і місце письменника в літературному процесі; під час опитування, на уроках повторення, щоб внести відповідне пожвавлення в урок.

Технічні засоби унаочнення використовуються також з метою збагачення мови учнів. Екран є чудовим засобом розвитку фантазії дітей. Письмові роботи на матеріалі кінофільмів, діафільмів і телепередач мають свою спе­цифіку. А кожне наслідування, крім позитивного, має і свої негативні сторони: голе копіювання не сприяє активізації думки. Письмові роботи на основі фільму й діафільму чи телепередачі відзначаються більшою самостійністю. Перетворюючи зорові образи в словесні, учень самостійно шукає потрібні форми вислову. Звичайно, у фільмі, телефільмі є також сло­весний супровід, у діафільмі — так звані титри. Але все це відіграє лише допоміжну роль.

Проте екранні посібники дають хороший ефект лише в руках вдумливого педагога, який добре володіє методикою викладання літератури. Спеціальні дослідження з дидактики, психології сприймання учнями художньої твор­чості вказують, що коли урок переобтяжений екранною наочністю, це погір­шує засвоєння учнями літератури, послаблює їхню розумову активність, відсуває на задній план текст художнього твору.

Ефективність використання екранних посібників залежить від багатьох факторів: від якості екранного унаочнення, від уміння вчителя демонструвати ці засоби в розумному сполученні з словом, від знання техніки використання цих засобів. Відомо, що сприймання дітей має чисто вибірковий характер природно, далеко не всі кадри фільму чи діафільму привернуть увагу дітей. Яскраві, але другорядні за своїм значенням кадри можуть витіснити : свідомості учнів головні, хоч менш показні з погляду якості зображення. З умови цілеспрямованого спостереження учні можуть сприймати той чи інши об'єкт, зображений у фільмі, поверхово, без заглиблення в його зміст, а фільм чи діафільм, який демонструється на уроках, — як розважальний засіб.

Кінофільми. Найчастіше на уроках літератури використовуються філіми навчального характеру, створені кіностудіями на замовлення Міністерства освіти України. Такі кінофільми можна повністю демонструвати н уроці, оскільки їх метраж невеликий, та й сам матеріал фільму дібраний відповідно до вимог шкільної програми.

Окрім цього, учителі-словесники звертаються до фрагментів з фільм науково-популярного характеру про життя видатних українських письменників, ігрових фільмів. Ці фільми не призначені спеціально для шкіл. Метра їх великий, але нехтувати ними не слід: вдало дібраний фрагмент — не лин чудове унаочнення, а й джерело цікавої інформації для учнів.

Методика використання кінофільмів залежить від того, з якою дидактичною метою вони демонструються — з метою ілюстрації й конкретизації вивченого матеріалу чи як джерело нових знань.

До фільмів-екранізацій ми звертаємося переважно тоді, коли художні твір уже прочитаний і осмислений учнями й в них склалася певна естетична оцінка. Порівняльний аналіз художнього твору і фільму допоможе дітям глибше і повніше збагнути те коло питань, яке порушено у творі.

У фільмі герої можуть постати зовсім в іншому освітленні, ніж у літера­турному творі (змалювання їхньої зовнішності, логіки життєвої поведінки, манери зображення тощо).

Перегляд фільму-екранізації чи окремого фрагменту з нього завершується бесідою з учнями про різні способи змалювання дійсності в кіно і в літературі, про своєрідність трактування художнього образу письменником і режисером.

Уроки з використанням фільмів-екранізацій можуть мати багато сттурних варіантів, проте найпоширенішею є така структура: 1) вступне слово вчителя; 2) робота учнів над текстом художнього твору; 3) підготовка до сприймання екранного матеріалу; 4) демонстрація кінофільму чи окремого фрагменту; 5) бесіда з учнями про кінематографічне втілення художніх образів; 6) підведення вчителем підсумків уроку; 7) завдання додому.

Телепередачі. Як і кінофільми, навчальні телепередачі можуть використовуватися з різною дидактичною метою — як засіб нової інформації з метою систематизації набутих знань. Вони вимагають підготовки до сприймання, а також аналізу, осмислення того, з чим учні ознайомилися в телепередачі.

Діафільми. Діафільм можна з успіхом використати не лише під час вивчення нового матеріалу, а й з метою перевірки знань учнів. Якщо в процесі пояснення нового матеріалу кадри переважно коментує вчитель, то під час опитування учні вже самі коментують їх. Поєднання процесу перевірки знань з демонстрацією діафільму цінне й тим, що воно розвиває в учнів уміння аналізувати матеріал, відбирати потрібні факти, групувати їх, словом, вчить мислити.

Діафільми використовуються також на уроках повторення. Таким чином, діафільм є важливим засобом активізації учнів, допомагає систематизувати їхні знання, розвиває творчі здібності.