71. Які прийоми характерні для пообразного аналізу художнього твору?

Пообразний аналіз твору Цей вид аналізу має свою давню історію. Чітке наукове обгрунтування його знаходимо в методичних працях Ф. І. Буслаєва, В. Я. Стоюніна, І. Франка, Т. Ф. Бугайко і Ф. Ф. Бугайка та інші. Пообразний аналіз треба проводити так, щоб через окремі образи, змальовані письменником, учні осягнули твір у цілому, розглядаючи образи разом з іншими компонентами художньої структури (описи, пейзажі, ліричні відступи, історичні екскурси). В основі цього аналізу покладено розгляд персонажів, сюжету і композиції у їх взаємозв’язках, у співвідношенні з іншими компонентами для з’ясування морального й естетичного багатства твору. Отже, в основі цього аналізу передбачена детальна характеристика образів та інших компонентів твору. Розглядаючи розвиток сюжету, особливості композиції, зображувальні засоби, основну увагу зосереджуємо на окремих типах людей засобах змалювання персонажів (портрет, психологія, моральні якості, життєві переконання, вчинки, стосунки з людьми і т. д). Тобто художні образи втілюють соціальні, моральні й естетичні проблеми епохи. Слід пам'ятати, що при пообразному аналізі художній твір розчленовують на складові частини не для того, щоб втратити цілісне уявлення про нього, а, навпаки, для того, щоб сприйняти його як витвір мистецтва. Даний шлях аналізу тривалий час був домінуючим у шкільному вивченні літератури, а тому в методичних посібниках ще його називають традиційним. Методика аналізу твору будується за такою схемою: вступне заняття, читання і засвоєння змісту, з'ясування сюжету і композиції вивчення системи образів, художні особливості твору, пізнавальне і виховне значення. Завершується вивчення написанням учнями письмової роботи на матеріалі художнього твору.

84.Які шляхи підвищення майстерності вчителя-словесника?

У вихованні підростаючого покоління важливу роль відіграє вчитель-словесник. Адже він закидає основи розуміння художньої літератури. Щоб успішно керувати педагогічним процесом, потрібна громадська зрілість, цілеспрямованість у формуванні духовних основ підростаючого покоління.

Необхідним компонентом діяльності вчителя є професійна компетентність, яка передбачає наявність певних знань, умінь і навичок. Не можна, наприклад, забезпечити належну педагогічну результативність уроків мови і літератури без таких професійних якостей, як вільне оперування навчальним матеріалом, докладне знання текстів художніх творів, розуміння вчителем психолого –педагогічних основ навчання і виховання учнів специфіки мистецтва і особливостей сприймання його дітьми різного віку, досконале володіння сучасними технічними засобами навчання.

Проблеми педагогічної майстерності вчителя –словесника давно стали об’єктом наукового вчення. Так, Т. Бугайко, коментуючи вимоги В. Острогорського до вчителя літератури, уточнюють, конкретизують ряд положень. На їхню думку, сучасний вчитель повинен досконало володіти навчальним предметом не тільки в межах шкільної програми,» а в усіх розгалуженнях, у зв’язках з спорідненими галузями знань».

Н. Кузьміна, виділяючи педагогічні здібності, об’єднує їх в окремі групи. Назвемо такі з них:

1. Перцетивно –рефлексивні здібності. Це специфічна чутливість, здатність проникати у внутрішній світ людей, розуміти мотиви їхніх дій і поведінки. Все це вимагає педагогічної інтуїції, зміни тактики в різних життєвих ситуаціях.

2. Гностичні здібності. Це здатність педагога формувати у кожної дитини такі риси особливості, що забезпечують їй саморозвиток навіть за умови, якщо вона потрапляє у несприятливе середовище.

3. Конструкторські здібності. Учитель повинен сміливо впроваджувати у педагогічний процес нові ідеї, вибирати оптимальні варіанти уроків, позакласних заходів з літератури, щоб забезпечити високу ефективність роботи з учнями, постійно підтримувати в них стійкий інтерес художнього слова, формувати вміння і навички навчальної праці, виявляти турботу про всебічний їх розвиток.

4. Комунікативні здібності. Комунікативна сторона діяльності вчителя зумовлена тим, що його праця базується на постійному спілкуванні з учнями. Необхідно вміти зацікавити їх, роздобути творчу активність, виховати прагнення до вивчення мови і літератури, забезпечити оптимізацію навчально –виховного процесу, формувати уміння самостійно набувати знання.

5. Не менш важливу роль у роботі вчителя відіграють його організаторські здібності. Можна, скажімо, прекрасно спланувати уроки, позакласні заходи, та не вміти реалізувати намічене.

В цілому можна визначити такі основні напрями підготовки учителя –словесника: філологічну, педагогічну, психологічну, методичну.

Для професії вчителя –словесника багато важить обізнаність з науковою організацією праці.

Важлива роль у науковій організації праці належить добре обладнаним кабінетам мови і літератури, суворому обліку дидактичних матеріалів, наукової і художньої літератури, що є у розпорядженні вчителя.

Учитель –завжди учень. Він вчиться все своє життя, оволодіваючи глибинами науки, шліфуючи педагогічну майстерність.

Шляхи підвищення майстерності вчителя-словесника:

- самоосвіта;

- регулярне відвідування курсів з підвищення кваліфікації

- регулярне відвідування конференції, зустрічей та інших подій, де вчителі-словесники діляться своїм досвідом та пропонують нові шляхи вирішення проблем у діяльності педагога

- передплата або ж ознайомлення у бібліотеці з газетами та журналами, статтями ,що присвячені урокам з української літератури