70. Розкрийте специфічні, визначальні прийоми роботи під час застосуванняпроблемно-тематичного аналізу художнього твору.

Проблемно-тематичний аналіз Цей шлях аналізу художнього твору будується на основі самостійного розв'язування учнями завдань, поставлених вчителем або запропонованих учнями. При цьому активізуються їхні розумові зусилля, збуджуються естетичні почуття, вони вчаться давати морально-етичну й естетичну оцінку прочитаному творові. Іншими словами - це поява в учнів інтересу до пошуків, до самостійного здобуття нових знань про літературний твір і особу автора. Вивчення твору слід починати із визначення мети уроку, проблематики твору, створення проблемних ситуацій, а також з накреслення конкретних шляхів для виконання поставлених завдань. У плані підготовки до уроку вчитель ставить завдання: продумати, як висвітлена в творі певна проблема, підібрати відповідний ілюстративний матеріал, висловити своє ставлення до неї, з'ясувати, як письменник вмотивовує її розв'язання, що в творі є повчального, захоплюючого і т. д. Основним етапом уроку є вивчення нового матеріалу, тобто розкриття змісту проблеми, визначення й формулювання теоретичних понять і узагальнень. У процесі самостійної роботи, під час бесіди, творчих завдань, пошуків, повторного ознайомлення з текстом, новою критичною літературою учні розв'язують поставлену проблему. Як зазначав Л. М. Толстой, людина тільки тоді зрозуміє узагальнення, коли вона сама його зробить або перевірить. Справедливе застереження методиста Є. А. Пасічника, що часто з методичній літературі ототожнюють проблему літературознавчого і дидактичного характеру. Коли говорять про шлях аналізу художнього твору, підкреслюють, що саме береться в його основу ― сюжет, композиція, теми, проблеми, образи тощо. Дидактичні засоби засвоєння цього матеріалу: проблемні питання, проблемні завдання і проблемні ситуації (уроки-диспути). Проблемний підхід до засвоєння знань не виключає будь-який інший шлях аналізу літературного твору. Наведемо кілька прикладів компонентів проблемного аналізу.

72.Розкрийте питання про міжпредменті зв’язки у процесі вивчення української літератури у школі.

Методика викладання літератури у зв’язках з іншими науками.

Взаємозв'язок у вивченні шкільних предметів дає можливість позбутися тих штучних перегородок, які самі собою виникають у процесі навчання між окремими структурами знань про той чи інший об'єкт, предмет тощо.

Міжсистемні асоціації забезпечують продуктивність та динамічність мислення.

Можна виділити такі взаємозв'язки літератур:

— типологічні. Вони зумовлюються насамперед тим, що ці літератури розвивалися на спільному соціальному ґрунті. Звідси — спільність тем, ідей, мотивів, образів, шляхів художнього зображення письменниками дійсності;

— контактні взаємозв'язки. Вони засвідчують про безпосередні знайомства письменників, їх спільну працю.

Взаємозв'язки у літературах виявляються також і в галузі літературної критики, перекладів тощо.

Українська література повинна вивчатися в контексті розвитку світового літературного процесу і насамперед слов'янських літератур. В епоху панування тоталітарної системи учителі української літератури були зобов'язані на уроках забезпечувати взаємозв'язок з російською, російські ж словесники, як правило, до взаємозв'язків літератур не вдавалися.

Без сумніву, передова російська література впливала на розвиток української, але цей вплив ніколи не був односторонній. Мова може йти лише про взаємовпливи літератур.

Література в школі вивчається не лише як мистецтво, але й як об'єкт літературознавчої науки. Тому природно, що методика викладання літератури повинна спиратися на ті методологічні засади, які виробило наше літературознавство. Наукові праці літературознавчого характеру допомагають учителеві усвідомити особливості художньої літератури, закономірності її розвитку. У світлі вимог сучасного літературознавства з урахуванням закономірностей педагогічного процесу, особливостей сприймання учнями словесного мистецтва аналізуються і оцінюються художні твори, визначається роль і місце письменника в літературному процесі. Таким чином, літературознавство є науковою базою методики викладання літератури.

Методика викладання літератури широко використовує також результати мовознавчих досліджень. Художня література — мистецтво слова. І вивчення її в школі вимагає пильної уваги до мови художніх творів. Уміння відчувати мову у поетичному контексті сприяє усвідомленню творчої індивідуальності письменника, своєрідності його стилю, напряму, допомагає оцінити силу його художнього таланту. Закономірно, що розвиток мовознавства певною мірою позначається на наукових основах вивчення художньої літератури.

Хоч мова та література в школі виступають як два окремих предмети, у своєму суспільному бутті вони нагадують дві грані одного і того ж явища. Спільна точка дотику цих предметів є насамперед слово. А тому логічно вмотивованим є взаємозв'язок методики викладання літератури з методикою викладання мови і в плані спільних дій учителів, спрямованих на збагачення усного і писемного мовлення учнів.

Українська художня література як мистецтво слова нерозривно пов'язана з такими багатьма галузями духовного життя людини як живопис, графіка, кіно тощо. Цей взаємозв'язок особливо виявляється в ідейно-тематичному плані, у стильовій своєрідності мистецьких творів.

Методичні рекомендації можуть бути дієвими тільки в тому випадку, якщо вони будуються з урахуванням глибокого розуміння закономірностей педагогічного процесу. Методика викладання літератури — педагогічна наука. Теоретична зрілість і практична цінність кожної педагогічної науки визначається насамперед тим, якою мірою вона розкриває закономірності педагогічних явищ, що є об'єктами її вивчення. Як кожна педагогічна наука, методика тісно пов'язана з педагогікою, що науково обґрунтовує мету, завдання національного виховання підростаючого покоління і шляхи його практичної реалізації. Для методики викладання літератури важливе значення має теоретичне обґрунтування вітчизняною дидактикою основних принципів і прийомів навчання, які забезпечують оптимізацію навчального процесу.

Щоб прилучати учнів ідентифікувати себе з рідним народом, необхідний взаємозв'язок із етнопедагогікою.

Викладання літератури в школі повинне будуватися на засадах народознавства й українознавства — фундаментальних наук, об'єктом яких є вивчення особливостей національного характеру, світогляду народу, його побуту, національних традицій, звичаїв, обрядів, вірувань, психології, історико-культурного досвіду тощо.

Не менш тісний зв'язок методики викладання літератури з психологією. Будуючи наукову систему вивчення літератури, не можна не враховувати того, що об'єктивний зміст художнього твору завжди вступає у взаємодію з певними суб'єктивними факторами. У сприйманні художньої літератури важлива роль належить відтворюючій уяві, емоційному співпереживанню, пам'яті тощо. Методика викладання словесності, даючи систему наукових рекомендацій, повинна зважати на учня не лише як на об'єкт впливу, а й як на суб'єкт дії. Без психологічної основи методика викладання літератури перестає бути серйозною наукою, неминуче скочуватиметься на рейки суб'єктивізму. Психологічне вмотивування необхідне і в процесі розгляду вчинків персонажів, їх поведінки.

Література нерозривно пов'язана з історією, соціологією, особливо історією рідного народу. Образи-персонажі — це люди конкретної епохи, певних історичних обставин. Лише в контексті історичної епохи можна зрозуміти діяльність митця як громадянина, учасника літературного процесу, автора художніх творів. В історії народу — і ключ до розуміння певних періодів розвитку літератури.

Звичайно, окрім спільних завдань, що розв'язуються зусиллями багатьох методистів, методика викладання української літератури покликана розв'язати ряд проблем, зумовлених специфікою роботи в національній школі. Насамперед вони стосуються визначення змісту літературної освіти учнів, специфіки вивчення окремих тем, особливостей сприймання художніх творів, ознайомлення з якими передбачено шкільною програмою. У кожній національній літературі виявляється свій національний колорит, свої специфічні особливості. Все це зумовлює те, що національна література, як і національна історія повинні існувати як окремі шкільні предмети. Саме через ці предмети (включаючи і вивчення рідної мови) значною мірою здійснюється процес ідентифікації з рідним народом. А тому ідея інтеграції предметів (українська література+світова література = література, історія України + історія інших народів = історія), яку намагаються здійснити в недалекому майбутньому окремі керівники освіти, є неприйнятною, антинаціональною, глибоко помилковою.