16.Розкрийте поняття „творче викладання літератури”.

Процес викладання літератури в школі слід розглядати як творчу діяльність учителя-словесника. Література як шкільний предмет вивчається у двох вимірах – як наука про літературу і як вид мистецтва. А це й означає, що вчитель літератури повинен мати і певні артистичні здібності, без яких не можливий його вплив на школярів. Урок, окрім всього, - це й своєрідне видовище. Звідси – необхідність володіти словом, дикцією, виразністю мовлення, його змістовністю, яскравістю, образністю та переконливістю. Як добре, коли вчитель уміє і співати, і грати на якомусь інструменті.

Визначаючи творчість як об'єктивну рису педагогічної діяльності вчителя, можна пояснити тим, що формування творчої індивідуальності вчителя означає вироблення у нього особливого ставлення до професійної діяльності як способу життя.

Вчительська діяльність буде справді творчою якщо він:

усвідомить себе як творця в педагогічному процесі;

усвідомить сутності, значення і завдань власної педагогічноїдіяльності, її мети;

сприйме вихованця як особистості в педагогічному процесі (як об'єкт і суб'єкт виховання);

усвідомлення власної творчої індивідуальності.

риси педагогічної креативності вчителя:

високий рівень соціальної і моральної свідомості;

пошуково-проблемний стиль мислення;

розвинені інтелектуально-логічні здібності (вміння аналізувати, обґрунтовувати, пояснювати, виділяти головне тощо);

проблемне бачення;

творча фантазія, розвинена уява;

специфічні особисті якості (сміливість, готовність до ризику, цілеспрямованість, допитливість, самостійність, наполегливість, ентузіазм);

специфічні ведучі мотиви (необхідність реалізувати своє "я", бажання бути визнаним, творчий інтерес, захопленість творчим процесом, прагнення досягти найбільшої результативності в конкретних умовах праці);

комунікативні здібності;

здатність до самоуправління;

високий рівень загальної культури.

Існує навіть такий всеукраїнський конкурс: "Творчий вчитель - обдарований учень". К.Д.Ушинський писав, що діти думають «формами, звуками, фарбами і відчуттями». Ця вікова закономірність вимагає, щоб мислення маленької дитини розвивалось серед природи, щоб вона одночасно бачила, слухала, переживала і думала, а якщо вчитель підійде творчо до викладання свого предмету, то діти будуть його запам’ятовувати і візуально і акустично і асоціативно.

Педагогічна діяльність – процес постійної творчості. Але, на відміну від творчості в інших сферах (наука, техніка, мистецтво), творчість вчителя не має на меті створення соціально оригінальних, нових цінностей, оскільки її продуктом завжди залишається розвиток особистості. Звичайно, вчитель, який творчо працює, а тим більше – вчитель-новатор, створює свою педагогічну систему, яка є лише засобом для отримання оптимального за певних умов результату.

46.Розкрийте суть змісту, структури і завдань шкільного вивчення літератури.

Зміст літературної освіти учнів, тобто система знань та вмінь, які повинні набути учні певного класу, визначається шкільними програмами і держав­ними документами, обов'язковими для виконання кожним вчителем літера­тури.

Українська література вивчається в усіх школах нашої держави, хоч і в різному обсязі. Глибоке знання державної мови, культури, літератури укра­їнського народу є сьогодні засобом дальшого зміцнення суверенітету України, громадянського виховання підростаючого покоління, прилучення його до загальнонародних моральних цінностей.

Літературну освіту учні набувають в українських і в російських, в мол­давських і угорських, польських, болгарських, єврейських та інших школах. В умовах будівництва демократичної держави необхідно забезпечити кожно­му народові його невід'ємне право вільного національного розвитку. За дани­ми останнього перепису населення, на території України проживає, крім 73,6% українців, 21,1% - росіян, 1,3% - євреїв, 0,8% - білорусів, 0,6% - молдаван, 0,5% - поляків, 0,5% - болгарів. А ще проживають в Україні угорці, греки, гагаузи та інші національності. Тому не може бути єдиної школи для всіх, єдиних програм.

Школа на Україні покликана формувати таку особистість, яка б почу­вала себе частиною нації, виявляла свою причетність до її історії, традицій, культури, духовного житті.

Інваріантність програм зумовлена також різними типами навчальних закладів (школи-ліцеї, гімназії, профтехучилища, технікуми та ін.), диферен­ціацією навчання в загальноосвітніх школах, яка повинна задовольнити різні природні здібності учнів. Це, насамперед, класи з поглибленим вивченням предметів, різні факультативи тощо.

У загальноосвітніх школах республіки учителям дозволено працювати за програмами, які складені:

а)співробітниками Інституту педагогіки АПН України;

б)працівниками Київського університету ім. Тараса Шевченка та Інституту українознавства;

в)викладачами Національного педагогічного університету ім. М.Драгоманова та Прикарпатського університету.

Є також авторські програми, за якими працюють вчителі західних регіонів. Шкільні програми з літератури визначають чітко окреслене коло знань, пінь і навичок, які повинні набути учні кожного класу.

У програми введені найвизначніші твори нашого письменства, що дають уявлення про його жанрову та стильову розмаїтість, відкривають широкі можливості для суспільно-політичного, морального і естетичного виховання підростаючого покоління.

Не можна не погодитися з відомим методистом А.Лісовським, що твори для вивчення в школі повинні добиратися з урахуванням принципу "небагато, але багато". Це означає, що добір матеріалу і систе­ми його вивчення повинні будуватися на основі такої стратегії, що дозволяє за короткий час розв'язати багато питань у плані літературної освіти учнів, їхнього виховання, а також розвитку інтересу до літератури. Величезний об'єм художньої інформації породжує чимало труднощів у її осмисленні. Намагання ввести до шкільної програми велику кількість імен письменників та їхніх творів, завжди викликало у вчителів реакцію супротиву. Насамперед це пояснюва­лося тим, що такий підхід не дозволяє учням заглиблюватися в твори, ґрунтов­но осмислювати їх, а тому й ефект від ознайомлення незначний. Поверхово вивчені твори швидко стираються з пам'яті і не стають складовою частиною особистості учня, хоч, звичайно, є інша крайність — надто обмежена кількість творів, на матеріалі яких реалізується літературна освіта учнів, не виправдо­вує себе через збіднене уявлення учнів про українську літературу. Таким чином, у підходах до вивчення художніх творів у школі повинне бути чуття міри.

Оскільки в різних програмах пропонуються для вивчення твори різних письменників, мінімальний обсяг необхідних знань регулюється стандартами літературної освіти. В них визначається також і мінімальний обсяг умінь та навичок школярів.

У всіх класах програмою передбачено вивчення відомостей з теорії літе­ратури, виділені спеціальні години на розвиток усного і писемного мовлен­ня. Цей час учитель використовує для написання учнями переказів, творів та на інші види стилістичних і граматико-стилістичних вправ.

Виділення певної кількості годин на розвиток усного і писемного мовлення аж ніяк не означає, що лише на спеціальних уроках учитель повинен збага­чувати мову школярів. Художня література — це мистецтво слова. І чим краще оволодіє дитина скарбами рідної мови, тим повніше вона відчує красу і силу художнього слова. Тому всі уроки літератури, як цього й вимагає шкільна програма, повинні бути пройняті турботою вчителів про розвиток мовної культури наших учнів, що поступово формується на всіх етапах літературної освіти.

Програми відводять спеціальні години для уроків з позакласного читання, мета яких — активізувати читацький досвід дітей.

Ми повинні виховувати дітей не на стражданнях народу, а на його гро­мадянській мужності, полум'яному патріотизмі.

Сучасна програма з літератури має передбачати два ступені навчання — пропедевтичний, або початковий курс літератури в п'ятих-восьмих кла­сах і систематичний курс, на основі історико-літературного процесу, у дев'я­тих-одинадцятих класах. В основі програми у різних класах лежать ті прин­ципи групування матеріалу, що відповідають віковим категоріям дітей та завданням літературного їх розвитку. У п'ятому-восьмому класах весь нав­чальний матеріал в основному згрупований за жанровим та тематично-хроно­логічним принципами. За жанровим принципом групуються народні та літе­ратурні казки, прислів'я, загадки, народні пісні та думи, за тематично-хронологічним — окремі твори письменників.